WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

чорноземом), спричинив особливе поцінування землі-годувальниці. "... Колективне несвідоме, сперте на віковому збірному досвіді і співжитті хліборобського народу із доброю Ненькою Землею,що співпрацює з людиною і її діяльності сприяє", О.Кульчицький вважає однією з рис світовідчування українця [51. с.55].
Культ землі сформувався в доісторичні часи. Пов'язані з ним багатоманітні форми вірувань, заклинань, звичаїв, обрядів, пройшли довгий шлях і частково збереглися й донині (кутя на Різдво, паска на Великдень, освячення дарів землі на Спаса тощо). Шанобливе ставлення до землі виражалося, зокрема, в тому, що її жменька нерідко вважалася оберегом від усякого зла. На вірі в чудодійну силу землі, її цілющі властивості ґрунтувалися окремі методи народної магії та медицини.
Ставлення до землі як цінності, - зазначає С. М. Возняк, - одна із найяскравіших рис українського менталітету, джерело багатьох інших ціннісних пріоритетів нашого народу. Передовсім це працелюбність, пошанування праці й людини праці, а звідси - засудження лінощів, неробства. Мотив праці як цінності пронизує увесь масив народної творчості, він провідний в українській літературі, у філософській думці. З цінністю праці на землі пов'язаний культ української родини. Сприятливі кліматичні умови й відповідний характер землеробської праці сприяли існуванню сімей невеликих за чисельністю, коли молода сім'я могла виділятися з батьківської родини. Чи не тут витоки колективно-групових, групотворчих тенденцій як риси нашої ментальності? В ретроспективі простежується потяг українця не до великих об'єднань, а до "малого гурту" (громад, спілок). Очевидно, із цим пов'язана така риса українського характеру, котру М.Костомаров відзначав як "перевагу особистості над громадськістю".
Дослідники української ментальності (Д.Чижевський, В.Янів, Б.Цимбалістий, О.Кульчицький та ін.) відзначають особливе місце жінки-матері в суспільстві й родині і пов'язані з цим багато ціннісних значень української духовності. На думку Б.Цимбалістого, "норми поведінки, характер моралі, ідеал людини, настанови до життя в українця є підпорядковані нормам і гієрархії вартостей - типовим для жінки, для жіночої свідомості" [97. с.87]. Тут, вважає він, треба шукати витоки "кордоцентричності української вдачі", тобто емоційно-почуттєвого характеру українського ставлення до світу, переваги чуттєвого, емоційно-психологічного комплексу над раціональним. Із провідної ролі жінки-матері, "матріархального" характеру української родини випливає "висока оцінка таких рис характеру, як доброта, добродушність, лагідність, ніжність, м'якість, сердешність як "ідеальних рис", прикмет "ідеальної людини". Із цим пов'язана "втеча українця до життя в малому гурті, спаяному теплом, сердешністю взаємин, а зате брак мужесько-здобувчої настанови до зовнішнього світу [97 с.87].
З переваги особистості над громадськістю (за М.Костомаровим) випливає така риса українського національного характеру, як перевага індивідуальної свободи над інтересами загалу, держави, а разом з нею -і волелюбність. Готський історик VI ст. Йордан писав про антів і волинян, що вони не люблять підкорятися вождям, живуть рівними поміж собою. Коли треба йти на війну, вони обирають собі начальника, а коли війна закінчується, знов продовжують жити рівними поміж рівних. Дослідники, зокрема М.Костомаров, Б.Цимбалістий та ін., відзначають своєрідне ставлення українця до влади. Вона для нього - насильство, якому можна коритися лише з примусу, страху, але не з власної волі. Звідси випливає природне недовір'я й ворожість українців до влади, протест проти неї у різних формах.
На основі всього вище сказаного, можна виділити основні риси світогляду наших предків в дохристиянський період, (які лягли в основу українського менталітету):
1. Особливе поціновування землі (працелюбність, пошанування праці та людини праці);
2. Індивідуалізм (перевага особистості над громадськістю), із чого випливає наступна риса:
3. Волелюбність, як перевага індивідуальної свободи над інтересами загалу;
4. Перевага в ієрархії вартостей, цінностей типових для жіночої свідомості, що стало джерелом кордоцентричності , сентиментальності та переваги емоційно-чуттєвого комплексу над раціональним в структурі української духовності.
Отже, міфо-язичницький світогляд прадавніх українців був досить розвиненим, охоплював все життя людини і містив цілий комплекс світоглядних орієнтацій та ціннісних пріоритетів . В ньому були наявні деякі елементи "філософського" осмислення явищ природи і людського життя. Тому, на основі першої світоглядної самобутньої системи, створились перші передфілософські утворення про граничні підстави людського буття, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стиль життя і мислення, своєрідність відношення людини до світу та характерні орієнтації на освоєння світу. Творилась своя культура.
Таким чином, можна з впевненістю говорити про те, що важливим джерелом людинознавчих концепцій києворуських мислителів є міфо-язичницький світогляд східних слов'ян, передфілософські уявлення якого наклали свій відбиток на характер філософської думки на більш високому рівні розвитку давньоруського суспільства.
1.2 Вплив християнства на розуміння людини в філософській думці Київської Русі.
Новим фактором, який вплинув на формування людинознавчих концепцій і визначив їх подальший розвиток, стало прийняття Київською Руссю християнства, що призвело до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. На зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу, яка по-новому поставила проблему людини, розуміння її сутності та призначення в світі. Християнський світогляд стає панівним і цим зумовлюється його провідна роль у культурі в цілому і зокрема у формуванні філософського мислення.
Однак, щодо ролі введення християнства на Русі існують дві основні протилежні точки зору. Окремі автори вважають що процес християнізації мав руйнівний характер щодо цінностей, які містилися в міфології і загалом у духовній культурі наших предків. Так, І.Нечуй-Левицький у праці "Світогляд українського народу" писав: "... Дуже рання візантійська християнська просвіта захопила й спинила її (українську міфологію) в самому процесі розкриття, повернула духовне житгя українського народу на іншу стежку й занапастила багато цікавого для науки в українській міфології" [68. с.З].
На думку багатьох вчених (І.Огієнко, Л. Силенко, Б.Рибаков, М.Попова, В.Шопен, Я.Оріон, Г.Лозко та ін.) наша традиційна предківська віра не була тупиковим шляхом у розвитку світогляду і духовної культури народу. [89]
Та все ж переважна більшість авторів, що досліджує історію української культури, сходиться на тому, що християнство стало могутнім рушієм духовного прогресу нашого народу. Звичайно, як усе нове, що є запереченням
Loading...

 
 

Цікаве