WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

духовну субстанцію людини - "душу" - на протилежність матеріальному субстратові - тілу, а було складне уявлення про:1) людину як живу, реальну істоту; 2) органічну, вегетативну, тваринну силу, невидиму за природою; 3) неповторну людську особистість, "людський образ" - сутність соціальну, яку ототожнювали з іменем, образом, тінню, слідом тощо. До цього слід додати (4) те, що залишається після смерті і очисних ритуалів,- власне душа небіжчика, "антилюдина" в "антисвіті". Є дані про те, що архаїчним слов'янським уявленням була властива віра в переселення "душ" - метампсихоз. [9. с.16-17 ]
На користь уявлення про множинність душ в міфо-язичницькому світогляді виступають дані про поховальні обряди.
Традиційними елементами слов'янського поховального обряду, збереженого у християнстві на слов'янських землях, є три поминальні дні - третини, дев'ятини, сороковини. Сенс трауру першого дня, дня смерті, зрозумілий: це - прощання з життям людини. Пояснення інших поминальних днів, звичайно, забуті. В дуже старому напівхристиянському поясненні, можливо, збереглись релікти язичницького осмислення поминального обряду. На третій день змінюється образ померлого, на дев'ятий - "розпадається тіло", на сороковий -"стліває серце. Можна припустити, що третій день осмислювався як відхід "образу"-особистості, дев'ятий - відхід вегетативної життєвої сили."[79].
Різні психічні функції людини у давньослов'янській міфології пов'язувались із певними тілесними органами. "Душа", що "розуміє", ототожнювалась з головою, і насамперед з оком. "Душа", що "бачить", діє у світі видимого. У світі ж невидимого діє душа, що "відчуває", яка пов'язана з серцем, тобто осереддям людини. Якщо з серцем асоціюється "душа" - життя, то їй протистоїть душа як вегетативна сила, яка ототожнюється з "утробою". Крім цих "розумної", "чуттєвої" і "вегетативної" душ (цю класифікацію В.С. Горський вдало порівнює з основними положеннями Аристотелевого вчення про душу), існує те, що залишається від людини після відходу її на "той світ". Уявлення про "той світ" у давньоукраїнській культурі невиразне. Це світ, розташований десь на півночі (тому померлого везуть саньми), він "невидимий", тому його характеризують через заперечення рис, притаманних "видимому" світу.[ 17]
Однією з обставин, які регулювали уявлення давніх слов'ян про місце людини в космосі є відсутнісь завершеного протиставлення "духовне - тілесне, матеріальне". Слов'яни вірили в потойбічне життя, яке розуміли собі на подобу реального. Смерть означала для них не зникнення, а перехід в інший світ - підземний. При цьому вони і спалювали трупи, і хоронили в землі. З точки зору релігійної свідомості, це далеко не одне і теж : в першому випадку вважалось, що після смерті людини жити залишається тільки душа, в другому - допускається, що людина і після смерті своєї продовжує жити попереднім життям, хоча і в іншому підземному світі, відвідання якого є доступним і для живих.
Із записів арабських мандрівників Ібн-Фодлана і Ібн-Русте слідує, що в Х ст. у слов'ян одночасно існували обидва похоронних обряди. Але поховання в землі було первиннішим і поширенішим. Ібн-Русте описує, що коли помирає хтось знатний серед слов'ян, то в його могилу кладуть "одежу, їжу, гроші і навіть його улюблену жінку, яка знаходиться при житті." [33. с.19-20 ]
В основі такого обряду, як бачимо, лежить уявлення про людське безсмертя, але це не безсмертя монотеїстичних релігій, де воно трактується в якості надприродного дару, потойбічної милостині, що дарується надприродною істотою "вибраній" людині. Язичник розуміє смерть, як природній перехід із одного життя в інше, настільки ж для нього реальне як і справжнє. Давня українська людина не абсолютизувала розділення душі і тіла; як і в світі природне і надприродне, духовне злиті для неї в єдине ціле, так і нерозривним вважається духовне і фізичне в самій людині [80].
Уявлення давніх слов'ян про місце людини у космосі регулювалось не лише відсутністю завершеного протиставлення "духовне - тілесне", а й відносністю меж між "своїм" і "чужим". Завдяки силі, властивій людині, вважалось, що вона здатна переносити свою сутність на предмети, яких вона торкається (навіть поглядом чи тільки думкою). Освоєння предметів навколишньої дійсності уявлялось у вигляді компромісу між людськими та природними сутностями. Так само будувались відносини "свого" й "чужого" у соціальному світі До "чужого" можна було в разі потреби виявляти нещадність. Але "чужий", що потрапив у полон, міг стати "своїм" для слов'янської спільноти. Візантійських авторів дивувала незрозуміла для них нещадність, яку виявляли русичі під час бою з ворогами, і разом з цим м'якість їх щодо полонених.
Відсутність чітких антитез - "дух - тіло" позначилась і на розумінні слов'янами акту творіння: в архаїчному світогляді не може бути творіння з нічого. Творіння виступає скоріше як упорядкування, під час якого людині відводилась роль активного учасника і співучасника світових подій. Стародавні слов'яни без активної участі людини не мислили перебіг природного циклу - людина повинна була допомагати силам світла долати силу темряви.
Активним чинником який вплинув на світовідношення і активне самовизначення давньоукраїнської людини у світі став комплекс духовних цінностей, ціннісних пріоритетів, які сформувались у народному світогляді. Д.Чижевський визначав народний світогляд, як "... національно зумовлене становисько народу до світу та життя. Він виявляється в тім, що цей народ в світі любить, чого в житті він шукає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно. ... Народний світогляд є сполученням певних надісторичних та історичних елементів. Історично зумовлені елементи, зрозуміло, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації." [99]
Отже витоки духовно ціннісного багатства народу знаходяться в його народному, міфологічному світогляді. Щоб пізнати це багатство, прилучитися до нього, потрібно проникнути у світ міфів, переказів, легенд . У міфах відобразилася душа народу, його помисли , надії і прагнення, його уявлення про буття, природу, людину її сутність і сенс життя, моральні принципи, естетичні ідеали і творчі задуми. [13. с. 28-29 ]
Не можна не погодитися з думкою О.Мишанича про те, що "сучасна духовна культура українського народу може бути повною і зрозумілою тільки після з'ясування тих першопочатків, що сформувалися і утвердилися у дохристиянський період, а після прийняття християнства дали нову якість, яка ось уже століттями є душею народної культури, не дає їй загинути навіть у найжорстокіших катаклізмах нових часів" [61. с.83].
Як уже зазначалося вище, у центрі міфорелігійної свідомості стоїть ставлення людини до природи. В результаті розуміння важливості природи для людини це ставлення набуває ціннісного характеру.
Землеробський спосіб життя наших предків, зумовлений природними чинниками (багатим
Loading...

 
 

Цікаве