WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

загальнодержавної релігії, коли східнослов'янськесуспільство через перекладні твори Отців і вчителів церкви стало прилучатися до багатої культури народів Середземномор'я. Однак це не означає, ніби своїм виникненням давньоруська філософія завдячує тільки візантійській і болгарській книжності; вона підготовилась всією еволюцією слов'яно-руського язичництва, в глибинах якого віками накопичувались елементи емпіричного знання, світської мудрості. Тому без звернення до міфоязичницького світогляду, неможливо зрозуміти ні своєрідності християнізації Русі, ні своєрідність різних філософських міркувань, і зокрема пов'язаних із розв'язанням проблеми людини. Таким чином необхідно змалювати картину передфілософських, міфологічних уявлень про граничні підстави людського буття, які мали місце у міфо-язичницькому світогляді давньоруської культури. .[35. с.61]
Міфологічна свідомість, яка панувала в дохристиянський період, не знала розподілу світу на природний, поза- і надприродний. Для неї існував єдиний, природний космос, що протиставлявся як світ порядку - хаосу, світові безпорядку. Фактично таке зіставлення відповідало опозиції "свій світ - чужий світ", "світ культури, освоєний світ - світ ворожої і неосвоєної природи".
Протилежності "порядок - хаос", "своє - чуже" осмислюються у відповідній символіці "світ - темрява", "верх - низ", "праворуч - ліворуч", "схід - захід". Члени цієї опозиції,- як зазначає В. С. Горський ,- є ціннісно нерівнозначні. Він говорить про те, що в давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення "світу", "верху", "праворучі", "сходу" - як цінністно переважаючих, які протистоять символам "темряви", "низу", "лівостороннього", "заходу".[ 17. c. 26]
Виокремлення і маркування напрямків простору у давньоукраїнській культурі, як і в архаїчних культурах інших народів, знаходить свій вираз в образі світового дерева, де "верх" - напрям росту дерева - символізує життя і розвиток, а "низ" - згасання, смерть. Упорядкування картини світу за координатами світового дерева передбачає також виокремлення трьох координатів: верх - центр - низ, символізованих, звичайно, птахами, звірами й рибами. Цим координатам відповідають верх - гілля, крона, середина - стовбур, низ - коріння дерева. Космос мислиться утвореним з чотирьох первісних "стихій", якими для давніх слов'ян є вітер, вода, вогонь і земля. Простір впорядкованого космосу сприймається невід'ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядок в ньому. Досить показовими щодо цього є притаманні для давньос-лов'янської культури міри довжини - п'ядь (відстань між розчепіреними пальцями), лікоть, стопа, крок, сажень (відстань між кінцями пальців витягнутих рук)
Інакше вимірювався час. Еталонами у цьому разі були природні періодичні цикли, що позначилось на народних календарних святах. Все це засвідчує наївне ототожнення людського і природного Космосу, що було формою узагальнення величезного досвіду освоєння природи людиною.[17. с.26]
Таким чином у центрі міфо-релігійної свідомості стоїть ставлення людини до природи. Від самого початку воно мало ціннісний характер: освоюючи природу через пізнання і практичну діяльність, людина бачила в ній умову свого буття, тому не відділяла себе ні від роду, ні від природи. Для окремої людини, світ замикався світом її роду чи племені і освоєною ними природою, причім так, що освоєна природа сприймалася як частина того ж роду чи племені (відображалась через призму родоплемінних відносин). Не випадково однією з форм самосвідомості індивіда первісного суспільства був тотемізм -віра у надприродні кровні зв'язки даного роду чи племені з певним видом рослин і тварин. Це відчуття єдності людини і природи ще в неусвідомленій формі відбивало "ноосферну екологічну збалансованість Людини, Природи й Космосу". [13. с.30-31]
Принцип антропокосмізму був сформульований у вченні великого українського природознавця М.Холодного. Згідно з теорією антропокосмізму, людина - частина Всесвіту, яка не тільки саморозвивається за його законами, але й сама впливає на нього силою своєї свідомості [54. с.27].
Таке відчуття єдності людини і природи, наївне ототожнення людського і природного відобразилось і на характері уявлень про людину.
Як показують численні історико-культурні матеріали, народам на певних стадіях розвитку властиве приписування людині не однієї, а кількох "душ". Помічено, що множинність "душ" відображає нерозвиненість протиставлення "душа - тіло". Негативну роль у зборі і систематизації матеріалу відіграла несвідома упередженість тих етнографів, які наперед виходили з типово християнського уявлення про дуалізм душі і тіла . При класифікації "душ" робляться спроби виділити "душі" тілесні (матеріальні) і нематеріальні. Останнє треба, мабуть, уточнити: йдеться, очевидно, не про антитезу "матеріальне - духовне", властиву більш розвиненому протистав-ленню, а про архаїчну антитезу "видиме - невидиме", стадіально найранішу. Припущення про те, що в уявленнях слов'ян "душ" було кілька, висловлював ще К. Мошинський , та Н. Н. Велецька .[40. с.41]
Основами для гіпотез про "множинність душ" в слов'янському язичестві можуть бути згадки про "нечистих" небіжчиків, дані про поховальну обрядовість та народні уявлення про функції людського тіла.
Фізична смерть людини, втрата нею життя не означала ще, згідно з народними повір'ями, остаточного її зникнення. Людина після смерті при невиконанні певного поховального ритуалу могла перетворитися на упиря - образ, відомий у всьому слов'янському світі. Упир мертвий, але не в християнському уявленні. Його тіло не позбавлене певної життєвої сили. Він здатний їсти, пити, рухатись. Отже, крім життя в людині є вегетативна, тваринна, невидима сила життєвості, яка після смерті може залишитись і зробити людину упирем.
По-іншому протиставляється живому інший вид "нечисті", "нав'я" - русалки, потерчата, мавки відомі в українському фольклорі та їхні загальнослов'янські паралелі. Цей вид вже не пов'язаний із символікою невидимого: навпаки, вони цілком схожі на живих людей, але не можуть одержати смерті, оскільки вмерли нехрещеними. Ясно, що в язичницький час ішлося не про хрещення, а про ініціацію, обряд, пов'язаний із присвоєнням імені. Лише після ініціації та отримання імені людина ставала повноправним членом суспілльства, особистістю. Тому, власне, людське, особистісне начало надає людині її ім'я. По смерті людина втрачає своє ім'я, тому для слов'ян-язичників небіжчик був безликим.[40. с.42 ]
Казковим відображенням "множинності душ" є мотив воскресіння за допомогою мертвої і живої води. Мертва вода повертає людині життєві функції, казковий герой дихає, рани його заживають, але він мертвий, як упир. Жива вода повертає йому "людське обличчя", він стає живим у повному розумінні слова.[ 17. с.27]
Отже, можна припустити, що в слов'янському світогляді не було уявлення про єдину
Loading...

 
 

Цікаве