WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

розірвати із земним, тілесним та гріховним. Лише у такому випадку люди можуть уподібнитися ангелам і зайняти місце того з них, якого згубили гординя й непокора [20. с.16].
Автори давньоруських агіографічних творів намагаються робити наголос не на цінності книг та людського знання, а на реальній діяльності святих в ім'я блага ближнього. Вони описують різні подвиги праведників на шляху до подолання гріховності і, як підкреслюють, перемозі духовного часто сприяє слабкість тілесна, каліцтво. Водночас, тілесна краса і сила не зображаються як щось чуже образу святості. Святий перемагає плотські пристрасті в ім'я не загибелі плоті, а перетворення її, піднесення до Божественного стану.
Святість мислиться не просто даною Богом. Це той вищий дар, що передбачає неабиякі зусилля волі на шляху його утвердження. Ствердження святості можливе у двох випадках: 1) богообраності людини; 2) подолання в собі "плотського", "гріховного" начала. У другому випадку людська душа є ареною боротьби, а чим значиміший подвиг монаха, тим більшийспротив він мусить здолати у своїй душі. Давньоруські монахи йдуть до святості, відмовляючись від багатства, скнарості, вільного і забезпеченого життя, світських насолод.
В.А.Малахов твердить, що саме вивчаючи образ святості, у філософській думці Київської Русі, можна зрозуміти різницю, яка полягала між тілесним і плотським: "Плоть - не просто тіло, це уплотнене, що самовільно уречевило себе гонитвою за різноманітними насолодами, людське буття, це стихійна пристрасть, непідвладна розумовому й моральному контролю" [57. с.19].
У подоланні плотського начала, що деформує моральне життя людини, й полягала суть позитивної моральної програми, що, за словами В.С.Горського, стверджувалася через ідеал святості як смиренномудрія. Мудрість не входила до складу поняття святості. Вона виступає сприятливою передумовою і водночас наслідками святості [19. с.95].
Святий вказує шлях до спасіння як єдиної мети людського буття. Спасіння можливе через "обожнення", через причетність до Духу Святого. Основу богоподібності людини складає смирення, що є прообразом бачення людиною своєї власної гріховності. Святий своїми моральними якостями є протилежністю до символів гордині, сріблолюбства і владолюбства. Йому притаманні нестяжання і послух. Бог надає святому за всі його доброчесності істинну любов, що неможливо без смирення. Істинна любов до Бога осмислюється як милосердя, любов до ближнього свого, до людини. Вищою метою святий проголошує створення блага для ближнього. Тому він є захисником знедолених.
Любов для святого стоїть понад усе. Вона для нього є мірою всього. Вона вища від земної справедливості й тих законів, що керують життям і діяльністю людей. Через формування образу святості в культурі Київської Русі в ХІ - ХІІІ ст. утверджується розуміння загальнолюдського характеру моральності [20. с.169].
Вищим проявом святості для давньоруських книжників є образ Святої Русі. Він інтегрує в собі в моральні чесноти святості, є її онтологічною основою. Давньоруські мислителі вбачали певну позитивну роль для державотворення Русі не лише в ратних і політичних справах, але й у своєму відлюдненні, усамітненні та самозаглибленні. "Вітчизна істинна", "горній Єрусалим", для них обов'язково вбирають в себе Руську землю. "Свята Русь" являє собою перший етнокультурний образ соборності. "Ідея спільної єдиної віри і моралі згуртовує людей у духовне ціле, яке охоплює в образі "Святої Русі" всю сукупність визначальних життєвих цінностей давнього русича - природних, родових, сімейних, духовних", - підсумовує Т.О.Чайка [95. с.241].
Ця ж дослідниця свого часу заявляла, що християнський ідеал святості втілюється у життя двома протилежними способами: одні, воїни чи князі, ведуть спосіб життя, перебувають на вершині державної ієрархії, сприймають її славу і страждання, і гинуть унаслідок гріховності світу і власної праведності (Борис і Гліб та інші). Другі ж відвернулися від світу, щоб, зазнавши спокуси тілесних речей, і про душу потурбуватися [94. с.181]. Як уже зазначалося, В.С.Горський не схильний протиставляти ці способи осягнення образу святості, вважаючи їх взаємодоповнюючими один одного [20. с.168].
У свою чергу В.Ю.Кушаков дотримується думки, що формування оригінального образу святого у давньоруській культурі може розглядатися як результат рецепції та своєрідної інтерпретації біблійного образу святості. Т.О.Чайка, В.С.Горський та ряд інших дослідників натомість схильні вважати, що образ святого виник у Київській Русі у результаті злиття, синтезу духовної спадщини слов'ян та християнської філософії.
Особливо сприяли популяризації образу святого в Київській Русі своєю діяльністю монахи Києво-Печерського монастиря, насамперед Феодосій Печерський. Він надавав всіляку підтримку розповсюдженню в Київській Русі ідей візантійського аскетичного протоісихазму та формування ідеалу діяльної святості, заснованому на практиці добрих справ та любові до створеного Богом світу.
Львівська дослідниця І.В.Жеребило також вказує на неоднозначне розуміння шляхів осягнення святості. За її словами, святість як сенс життя розумілася у єднанні людини з Богом, через шлях ангельський (чернечий) - постійне духовне удосконалення і самозаглиблення. Такий шлях обрали Кирило Турівський, святі подвижники Антоній та Феодосій. Шлях апостольський лежить натомість через активну "роботу на Бога", служіння і Богові, і людям у земному житті, що досягається виявом у собі мудрості Божої, активної пропагандою Слова Божого, широким застосуванням розуму як Божого дару. Так, на думку дослідниці, сприймали життя Клим Смолятич, Данило Заточеник, Володимир Мономах.
Хотілося б відзначити, що мудрість і навчання не відкидалися авторами "Китєво-Печерського патерика". Водночас книга розцінювалася нижче, ніж молитва. "Патерик" всіляко наголошує, що богообраність передбачає максимальне сповнення доброчинності як засобу до спасіння грішної душі.
Таким чином, в онтологічному плані образ святості у творах мислителів Київської Русі виявляє своєрідність середньовічної картини світу з її поділом на духовне і матеріальне і визначенням наявності певного середовища, що виступає у ролі моста між протилежними частинами буття. Розробку питання святості стверджувала моральна концепція з її ідеалом смиренномудрості та смиреннотерпіння, де вищою метою проголошувалась любов до ближнього, а через неї - до Бога. Таке тлумачення святості зберігалося в українській філософії і після монголо-татарської навали. Ідейні образи святих Київської Русі і понині залишаються взірцями для наслідування не лише представниками правлячих верств, а й народних мас. Хоча саме зараз гостро відчувається потреба популяризації високих духовних та моральних ідеалів, таких поширених у філософській думці Київської Русі.
Loading...

 
 

Цікаве