WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

протистоїть смиренномудріє, що охоплює зміст істинного духовного життя, взятого у всьому його обсязі від джерел через дії до результатів. Без смиренномудрія вважалася неможливою ані первинна досконалість - страх Божий, ані кінцева - любов до ближнього й Бога. Смиренномудріє розглядалося як передумова і водночас прояв стяжання Святого Духа - кінцевої мети кожного християнина [94. с.178].
Смиренномудрості неможливо навчити, її можна лише збагнути і здобути у міру "обожнення" людини, осягнення нею святості. Творці образу святості є, образно кажучи, іконописцями. Автори житій - самі повинні пройнятися святістю. Образ святості створений вічністю. Святість має початок, але за своєю суттю виходить за межі світу наявного буття, репрезентуючи тут "світ інший", а тому не має кінця і безпосередньо залучається до вічності. Власне "Києво-Печерський патерик" покликаний обгрунтувати святість, на яку претендував монастир. Тому втіленням святості є будівлямонастиря, його засновники, активні сподвижники. Ідея святості Києво-Печерського монастиря не просто проголошувалася, у "Патерику" міститься її детальне обгрунтування. Аргументація авторів будується на доведенні того, що монастир і храм, як його центр, виникли з ініціативи Божих сил, є місцем обраним ними.
В.С.Горський вказує, що в Русі панувала думка, за якою навіть грішник, який перебував у святому місці, не встиг за життя очиститись, все одно залишається під захистом "зони святості" й одержує прощення. Образ святого місця виступає як духовна батьківщина святості - ідеалу морального життя [19. с.79-80].
Святий для давньоруських книжників є "земним ангелом і небесним чоловіком". Святий мислиться ними приналежним одночасно до двох світів. Його життя і подвиги відбуваються тут, у земному світі. На землі розгортаються і його чудодійна діяльність після смерті. Водночас, життя на землі для святого є рівноцінним мандрівці по чужині. В світі земному він виступає позачасово, не пов'язано взагалі з людськими, земними умовами життя. Вже за життя на землі святий є "громадянином" сфер небесних. Він не прагне задовільнити земні, людські потреби, а хоче лише виконати волю Божу. "Святий - вірний виконавець волі сил небесних в світі земному. Святий - втілення ідеалу Добра як вищої моральної категорії, що протистоїть злу, веде з ним постійну боротьбу і перемагає зло", - підсумовує В.С.Горський [19. с.81].
Вся людська історія розглядалася давньоруськими мислителями (варто лише згадати Іларіона та Нестора-літописця), як арена боротьби Добра і Зла, які укорінені в душі людини. Для перемоги Добра в душі людини та в історії є необхідною вільна й добра воля. У цьому контексті не позбавлена драматизму свобода людського вибору не лише в історії, але і щодо образу святого. Світ добра для святого є монолітним, має цілком визначені межі, втілюється у формі благочестя, смирення, аскези, що її демонструють святі жителі обителі. Зло ж є відсутністю добра. Воно не має меж, але має безліч проявів. Зло може проникати в княжі палати, в селянські хати, монастирські келії. Джерелом зла виступає Бог. Зло - це Божа кара за людські гріхи, результат вільної волі людини, душу якої спокусив диявол. Дійсним винуватцем зла є навіть не людина, яка його заподіяла, а диявол, що спокусив на гріховний вчинок. Персонажі, що чинять зло, є лихими, мстивими, аморальними, але викликають в авторів "Патерика" лише співчуття і жаль.
Диявол створює перепони, у боротьбі з якими святий здобуває вінець мученика. Часто диявол діє через посередника. Боротьба зі злом, що проводиться святим, покликана продемонструвати його причетність у земному світі, але головною рисою святого є його здатність творити чудеса - дар чудотворення. А.Гуревич з цього приводу навіть робить висновок про те, що "культ святих нав'язано церкві рядовими віруючими" [26. с.82].
Чудотворення розглядалося як особливий дар, яким Бог відзначає своїх обранців. Більше того, якщо за свого життя святий може засвідчувати своє покликання, показуючи високі зразки моральної поведінки, то після смерті чудотворення виступає єдиним аргументом на користь його святості. Навіть у процесі канонізації Бориса і Гліба чи не головну роль відіграла наявність їхніх чудотворних мощей. Чудо святого завжди спрямоване на звільнення нещасного. Воно виступає проявом неземного морального милосердя, нічим не обмеженої любові праведника до людей, яких він чудом не тільки звільняє від вад фізичних, вгамовує їх голод і спрагу, але й лікує духовно. Святий ніколи не карає, не мстить за допомогою чуда, а рятує, повертаючи грішника й невірного на шлях праведний. Чудо не піддається поясненню законами земного буття. Воно викликане потойбічними силами. Причини чуда слід шукати не в дійсності, а в ідеї, ідеальних нормах, визначених Божественним задумом. Істинність чуда як такого безсумнівна, вона засвідчена Божою всемогутністю і всеблагальністю.
Шлях святості подвижника сприймається як подолання смертності, що досягається через "дійсно людське", яке відповідає вищим вимогам морального канону, накресленого Богом. Неухильне дотримання цього правила забезпечує святому перемогу над смертю. Сама по собі смерть знаменує очікуване звільнення із "земного полону" і входження у нове, вище життя. Смиренномудрість не дозволяє святому впасти в гординю. Тому він не тікає від смерті, але і не прагне наблизити її час.
Через образ святості активізуються складові частини загальнолюдської доброчинності: покаяння і страх Божий. Однак проявитися ці компоненти можуть по-різному. За часів Володимира Великого ідеалом християнської досконалості вважалася апостолоподібність. Покликання святого передусім вбачалося у просвітництві, що розганяє темряву бісівського кумирослужіння. Вже сам акт хрещення сприймався як запорука спасіння людини. Тому головними моральними якостями святого вважалися мудрість, милостиня, любов до вбогих і вчительство. У цьому контексті княгиня Ольга вводиться до пантеону святих за свою мудрість - осягнення Бога як вищої сутності та істини. Проте мудрість - це не лише знання істини, але і "життя в істині". Ольга та її внук - Володимир Святославович - показали своїми діяннями найвищі зразки "благої мудрості", прийнявши християнство. Особливо у цьому контексті вирізняється постать Володимира, що до 988 р. вів далекий від християнських ідеалів спосіб життя. Його святість визначається ставленням до християнства як релігії любові та милосердя. Князя в середині ХІІІ ст. було визнано рівноапостольним. Однак ще Іларіон у своєму "Слові про Закон і Благодать" схилявся до такого визнання. "Апостолом нашим, посланим від Бога" називали Володимира і автори "Києво-Печерського патерика".
Якщо Володимир та Ольга є апостолоподібні і виступають взірцями християнської досконалості відносно своєї епохи, то пізніше шлях до святості йде саме через друге хрещення - прийняття чернечого сану. Святі є ангелоподібними істотами, а щоб стати святим, необхідно рішуче
Loading...

 
 

Цікаве