WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

охолодою, ... був для вдовиць помічником, ... був для мандрівників пристановищем, для незахищених захисником , для скривджених заступником, для вбогих збагаченням... Численні милостині й щедроти, які день і ніч чинив... убогим і сиротам, болящим і боржникам, удовицям і всім нужденним, що потребують малості" [89. с.46-47].
Прийняття християнства, вірування в єдиного Бога, за Іларіоном, є не тільки святим, але і розумним. Віра і розум не взаємо виключаються, а стають майже тотожними. Однак таке тлумачення духовного в людині було близьке більшості давньоруських філософів. Вони трактували "Софію" не як абстрактно-монологічне, а як особистісно-плюралістичне знання. Це за словами А.К.Бичко, є продовженнямплатонічно-християнської традиції і вказує на те, що саме особистісність "Софійного" знання дозволяє тлумачити києворуську ментальність, як екзистенціальну, а християнство в Київській Русі сприймати "під знаком Софії". Мудрість в першу чергу є знанням суті речей, їх сенсу, або "божественного задуму" їх творення [42. с.31.]
Іларіон, в дусі своєї епохи, розглядав Ісуса Христа, як людинолюбця, як людину-сина Божого. Він приходив до висновку, що кожен, як "частка", наслідуючи Бога, може стати сином Божим, якщо він чинить добро за вченням Христа.
Наступникам Іларіона, які є упорядниками "Ізборника" 1073р, притаманне наслідування Іоана Дамаскіна. Вони розглядають людину як мікрокосмос, що наділений і душею і тілом, "пов'язує собою зриме і незриме, чуттєве і те, що тільки розумом осяжне". Душа є не матеріальна, але на відміну від тіла це "сутність життя", а у поєднанні з тілом стає реальністю [19. с.7-8].
Яків Мніх та Іоан Грішний (останній є упорядником "Ізборника" 1076р.) вважали, що духовне спасіння людини можливе завдяки милосердю, проявам сердечності. Ісус Христос, на їх думку, не вимагає нічого надзвичайного чи важкого, а лише морального оновлення. Однак для цього однієї віри недостатньо, оскільки сама по собі віра - це ніщо. Можна скільки завгодно доводити, що ти - "дитина Євангелії " і нікого в цьому не переконати. Іоан Грішний писав: "Істинна віра спокушається справами, як віра без справ мертва, так і справи без віри". Справи ж повинні приносити благо. Початком же добрих справ є "книголюбство" чи знання [35. c 118-119].
Володимир Мономах, у свою чергу, підкреслював, що сила князя не в духовному керівництві, а в знаннях, постійному навчанні. Для нього праця фізична та інтелектуальна є найвищою мірою боговибраності людини. Розумова праця - це завершення справ, загальний підсумок, в якому збагачується людський досвід, знання. Вони облагороджують людину, її працю, роблять саму людину переконаною і сміливою, породжують волю, надають діянням істини і сенсу. Керуючись у всьому життєвою доцільністю, здоровим глуздом через осмислення в своїй душі, Мономах закликав інших наслідувати цьому.
Цілком в дусі візантійської традиції Феодосій Печерський пропагував ідею вибраності чернецтва. Вищий сенс служіння Богу він вбачав у дотриманні постів та молитв. Саме через останні відбувається сприйняття трансцендентної істини, що є в Богові, через одкровення, сприйняття на віру. Але порятунок людини досягається не просто вірою, а активним людинолюбством, доброчесністю у навчанні.
Досить високо оцінював знання Нестор-літописець. Він звеличував тих князів, які давали книги народу і , будучи "книжниками", будували храми, зводили нові міста, підтримували у суспільстві мир і спокій. Нестор ототожнює книгу та мудрість. Весь комплекс знань у мудрості підпорядковується пошуку істинного начала, що впорядкувало хаотичну розмаїтість світу. Вищу мудрість Нестор вбачає у слові Бога, пророцтвах, Євангелії, апостольських повчаннях і житіях святих отців.
Митрополит Никифор першим у Русі поставив питання про механізми виникнення та формування мудрості, пізнавальних можливостей самої людини. Особливо цінним у цьому відношенні є "Послання митрополита Никифора Володимиру Мономаху". В ньому людина розглядається як складна багатофункціональна система, створена з двох субстанцій - тілесної та духовної, що перебувають у стані єдності і в той же час - безперервної боротьби. За Никифором, душа складається з трьох сил: словесного, лютого і бажаного. Перше в людині означає ум, розум, логос, вище начало; друге - почуття, пристрасті, емоції, ту стихійну силу, яка дає життєву енергію; останнє - це воля, прагнення, цілеспрямована дія, від яких виникає служіння ідеї, подвижництво. Саме бажане пов'язує раціональне ( словесне ) з ірраціональним ( лютим ), емоції підпорядковує розуму [89. c. 26]. Никифор вважав, що людина повинна розрізняти добро і зло, які нерозривно існують в ній. Для цього їй необхідні знання, які можна одержати за допомогою п'яти "слуг" - органами відчуттів - очами, носом, вухами, язиком та рукою ( зір, нюх, слух, смак та дотик). Ці слуги підпорядковуються Розуму - "князю". Знання одержані органами відчуттів є недосконалими, і тому їх необхідно перевіряти і закріплювати розумом. З відчуттів найбільш надійним джерелом знань є зір, а слух мало заслуговує на довіру. Знання є для Никифора запорукою доброчестя, моральності людини. Воно гармонізує завдяки розуму словесне, люте і бажане. Мудрість - це розум, який впорядковує світ природи і світ людського життя, це поєднання розуму з моральними діяннями, їх взаємозалежність. Розвиток інтелектуальних здібностей, збагачення знаннями через навчання веде до розвитку людського розуму у міру розвитку самої людини, поєднуючись із здатністю людини втілюватись в повсякденне буття нормами правильного життя, засвоєних під час навчання. Аналізуючи таким чином різні сили, що існують в людині, Никифор називає вищим началом словесне, наявність якого відрізняє людину від тварини і наближає людину до Бога [24. c. 85-86 ].
Климент Смолятич у своїх поглядах на співвідношення в людині раціонального та ірраціонального був близьким до античних мислителів, тоді як смоленський пресвітер Фома відверто їх засуджував. Згідно з Климентом, є два шляхи осягнення Божої премудрості - " благодатний " та "приточний". Для філософа є характерним відведення провідного місця у процесі пізнання Бога, розуміння його слави та величностей через пізнання речей природи розумом. Розум у Смолятича, як і у Никифора, спирається на органи відчуттів, -- "людина розумом відсікає неправду від істини" [19. c. 34]. Таке трактування духовного світу людини дозволило окремим науковцям говорити про "пантеїстичний раціоналізм Климента Смолятича" [35. c. 137]. Давньоруський мислитель вважав, що душа є розумною, але все чим вона володіє, поставлено її почуттями. Розум зобов'язаний управляти почуттями. У розумі людський дух отримує своє земне буття, спрямоване на пізнання Бога, захованого у "тварі", тобто у всьому створеному Богом [71]. В.С. Горський схильний вважати творчість Климента Смолятича проявом "сакрального інтелектуалізму" [19 , c. 35 ].
Близьким до
Loading...

 
 

Цікаве