WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Монтень. "Досліди" - Реферат

Монтень. "Досліди" - Реферат

панорама дивних звичаїв людей Давнього Риму. Очевидно, усі ці примхи та забаганки по-своєму витончених римлян здавалися смішними не тількинашому сучасникові, а й сучаснику Монтеня. В той самий час у цих звичаях очевидне раціональне зерно. ""Я і ти" для них так само байдуже, як "ти і я"" - цей приклад вказує на надмірну шанобливість французів.
Врешті-решт, вивчаючи різні звичаї давніх римлян, ми доходимо до останньої фрази - "Але про всі ці речі написані цілі томи". Як, питаємо ми, і все? Ніякого висновку, ніякої сильної ідеї на завершення. . . Навіть у "Фастах" Овідія, хоч у скільки разів більш обмеженим був світогляд творчої людини в його час, було більше ідей. Але. . . Не забуваймо, що Монтень жив у часи, коли відкрита критика каралася церквою і законом. Більш уважно передивившися наведені давньоримські звичаї, ми помітимо, що в них багато чого спільного не тільки з тогочасним французьким - а й з нашим, сучасним забобонним світом. Людина як тоді, так і тепер накладає на себе дивні, часто безпідставні обмеження. Отже, головна ідея есе : звичаї модифікуються, набувають нової форми та змісту, але сутність їхня - та сама. Вражає розуміння Монтенем, людиною своєї епохи, психології людини. Він спостерігає такі тонкі деталі людської душі, про які не мріяли навіть генії наступних кілької століть.
"Імператор повинен вмирати стоячи!" - цей вислів імператора Веспасіана Монтень робить нібито епіграфом для даного есе. Отже, його ставлення ясне з самого початку. Монтень - палкий противник неробства, не тільки особистого, що притаманне окремій людині, а й неробства цілих верств, нашою сучасною мовою - соціальних груп. Монтень створює образ "рішучого і сміливого монарха" - прикладом того ставить султана турецького Селіма Першого - який завжди сам веде військові походи. "Жоден кормчий не виконує своїх обов'язків, сидячи на березі". Монтень гнівно викриває тих монархів - в даному випадку зокрема іспанських та португальських - котрі, сидячи у своїх теплих палацах, "керували" завоюванням неосяжних просторів Америки та Африки. Основну частину есе займає історія Молея Молука, африканського правителя, який здобув перемогу над королем португальським. Автор щиро захоплюється героїзмом Молея: "Хто довше за нього жив у самому передпокої смерті? І хто вмер до такого степеня стоячи, як він?"
У цьому есе Монтень робить висновок: "Найвищий прояв мужності перед лицем смерті, і найприродніший до того ж - дивитися на неї не тільки без страху, а й без тривоги, продовжуючи в її чіпких обіймах рішуче дотримуватися звичайного способу життя. " Власне, назва есе - "Проти неробства" - повинна була б бути дещо модифікована, приміром, "Проти неробства правителів". Історія про Молея - з недавнього для Монтеня минулого, себто його інтереси торкаються не тільки хрестоматійної, давно вивченої античної політики, а й сучасної йому.
"Не варто завжди і в усьому триматися своїх звичок та схильностей. Найважливіша з наших здатностей - це вміння пристосовуватися до найрізноманітніших звичаїв. Неухильно дотримуватися за власною волею або в силу необхідності одного й того самого способу життя - значить існувати, а не жити. Найкращі душі - ті, в яких більше гнучкості та різноманітності. " - так починає есе Монтень. - "Якби мені було дано вирізати себе за своїм смаком, то нема такої форми - хоч яка б вона була прекрасна - в яку я бажав би втиснутися з тим, щоби ніколи вже з нею не розлучатися. Життя - нерівне, неправильне та багатоманітне пересування. "
Глибина розуміння людської душі Монтенем і тут вражає. Відійшовши від своєї звички ілюструвати усе цитатами та сюжетами античності, він вдається до самоаналізу. "Більшості умів, щоби ожити, потрібні нові враження: мені ж вони потрібні більше для того, чтобі прийти до себе та заспокоїтися, бо найголовніше зайняття - самопізнання. "Ось, либонь, найважливіше кредо Монтеня. Самопізнання, інтравертність, намагання зрозуміти світ через себе, а не себе через світ. Далі автор аналізує різноманітні особливості свого характеру. Він підкреслює, що його незвичайність та холодність у спілкуванні позбавила його прихильності багатьох людей, але водночас він здатен заводити міцну і піднесену дружбу. Далі Монтень переходить до стосунків між слугами та панами, і доходить висновку, що "нелюдяно та вкрай несправедливо надавати настільки велике значення неістотній, дарованій долею перевазі, і порядки, встановлені в домах, де різниця між панами та слугами відчувається найменш різко, здаються мені найкращими. " Звідки такий гуманізм, такий нетрадиційний підхід в епоху кривавих винищень цілих народів за релігійною, соціальною ознакою, в вік колонізації та работоргівлі, насилля та темряви?
Монтень - прагматик, а в двадцятому столітті неодмінно був би екзистенціалістом. "Забудьте про виразність та тонкість:у повсякденному побуті достатньо толкового викладу думки. Якщо від вас цього хочуть, плазуйте по землі". І тут же він не жаліє вчених (чий авторитет, лише частково визнаний церквою, у тогочасному суспільстві був величезний):"Ученим властиво перепинатися через цей камінь. Вони люблять виставляти на позір свою освіченість та повсюду пхають свої книги. "Подальші роздуми стосуються жінок: чи варто їм залишати царину дітонародження та любовних стосунків та займатися наукою?
"Усамітнення, яке я проповідую, полягає головним чином у перенесенні моїх уподобань та думок на самого себе и в обмеженні та скороченні не тільки моїх зусиль, а й моїх турбот та бажань. . . " Згадуються Епікур, Діоген, уся та тисячолітня традиція життя у діжках з-під капусти. Але що ж то за три види спілкування? Отже, це - спілкування з самим собою, зі своїм "Я"; спілкування з жінкою, в якій Монтень, окрім власне жіночого, знаходить багато розуму та смислу, або з другом, "недурною і цікавою людиною"; і спілкування з Книгою. Про свою любов до Книги Монтень повідає у кінці есе. "Книги посідають багато приємних якостей: але не буває добра без худа, у книг є свої недоліки. Читаючи, ми вправляємося душою, але не тілом, котре також не треба залишати. " Отже, за великим рахунком, автор залишає питання відкритим, закривши перед тим усі аспекти проблеми.
Остання глава "Дослідів" - "Про досвід" - повинна була б завершувати третю книгу зокрема і всю працю в цілому. Але вона виглядає скоріше не як жирна крапка, а як розважливе напучування читачеві: "Найпрекраснішим, як на мене, життям живуть ті люди, котрі рівняються на загальнолюдську мірку, в дусі розумі, але без усяких чудес та незвичайностей. Старість же потребує більш м'якого ставлення. Хай буде милостивий до неї Бог здоров'я та мудрості, та хай допоможе він їй проходити життєрадісно та в постійному спілкуванні з людьми. " Це все, чого міг бажати автор "Досвідів" після того, як залишив у найближчій перспективі своїм близьким, а у дальшій - всьому людству цей геніальний твір.
Loading...

 
 

Цікаве