WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

специфічно особовій властивості духовного субстанційного суб'єкта проявляються характерна індивідуальність та унікальність, які є суттєво вищими від усіх форм реалізації індивідуальності, можливих у матерії. Перш за все, це наслідок того, що особа є по-справжньому неподільним і простим суб'єктом і тому є індивідуальним "цим ось тут" у немислимий для матеріального буття спосіб. Понад те, специфічно особові характеристики свідомості, знання, і понад усе - свободи є підставою унікальності, яка ніколи не з'являється у відносно замінній індивідуальності матерії. Саме на цей феномен особової, незводимої індивідуальності вказували Дунс Скот і Суарес.
Якщо ми дозволимо собі розвинути основоположне розуміння Суареса, абстрагуючись при цьому від проблематичних аспектів його філософії, то зможемо узагальнити центральну ідею його п'ятого "Метафізичного дослідження" таким чином: матерія і, зокрема, яка згідно з Арістотелем, і, можливо, також з Томою Аквінським, пояснює індивідуальність душі і, отже, людської особи, є зовсім непридатною для цієї мети, якщо уважніше розглянути первинну даність духовної унікальності та індивідуальності особи. Ця індивідуальність пов'язана з неподільною простотою особи, а тому не може бути пояснена через подільну матерію і формуватися на неідентичній множинності.
Понад те, оскільки з абсолютною необхідністю ми приходимо до висновку про наявність остаточного і самоіндивідуалізованого індивідуального буття або принципу (цю роль Арістотель відводить первинній матерії), було б також раціональним і справді нагально необхідним припустити, що також і в духовній реальності існують первинні і само-індивідуалізовані буття, радше ніж припускати, що матерія містить у собі первинний принцип індивідуальності.
Всяке інше пояснення духовної особової індивідуальності, перш за все, призводить до труднощів щодо існування індивідуальної душі після смерті, яке пояснюється в зовсім незадовільний спосіб не інакше як через призначення душі до "первинної матерії", яка руйнується в могилі. Історично це доводиться фактом виникнення саме в арістотелівській традиції сумнівів щодо безсмертя індивідуальної душі. Крім того, дане пояснення виникнення духовної індивідуальності через "первинну матерію" зводить суттєво вищу форму індивідуальності до суттєво нижчого і відмінного виду індивідуальності.
Бонавентура вводить пояснення цієї первинної даності за допомогою "духовної первинної матерії", яку беруть на себе духовні творіння, і яка є відповідальною за їхню індивідуальність. Це пояснення слушно заперечували Тома Аквінський і Суарес, оскільки воно є проблематичним саме по собі і не підтверджується інтелігібельними даними. Воно грунтується радше на дивній конструкції якоїсь "духовної матерії", яка є відмінною від буття індивідуальної особи. [19,89c.]
Для обґрунтування своєї тези про внутрішню і духовну індивідуальність особи Дунс Скот і Суарес за аналогією до "первинної матерії", яка в класичній арістотелівській метафізиці відігравала роль остаточної і незводимої основи і джерела індивідуальності, визнають таке абсолютно незводиме індивідуальне буття у сфері особи і духу. Це саме поняття можна сформулювати таким чином, що душа (а також ангели) є індивідами завдяки своєму власному єству, завдяки своїм власним буттю і суті. Едіт Штайн у своїй головній роботі "Про скінченне і вічне буття" розвиває аргумент, багато в чому подібний до Суаресового, підкреслюючи абсолютну унікальність та індивідуальність самої особи, унікальність та індивідуальність абсолютно незводимі до матерії.
Ці індивідуальність і неповторність особи досяжні не тільки нашому пізнанню в якості метафізичної даності, але можуть бути безпосередньо сприйняті в підставових людських актах і пережиттях.
У любові, де особа визнається гідною любові, в надії чи в розпачі ця абсолютна незамінність кожної особи розкривається настільки ясно, що порівняно з нею матеріальна субстанція ніколи не виглядає індивідуальною і унікальною, але радше завжди видається "замінною." Завдяки своїй незамінності й унікальності особа проявляється як само індивідуалізована і конкретна.
Наступний вимір індивідуальності, який можна описати як відокремленість від інших буттів, також реалізується в суб'єкті свідомості набагато глибше, ніж в матерії. Особова субстанція (людська душа) є не лише неподільною, але також і відокремленою від усіх інших буттів завдяки своїй відповідальності і свободі, своїй здатності до щастя чи нещастя і завдяки тому, що вона є центром особової свідомості. Лише проста і духовна субстанція може бути відокремлена від усіх інших буттів таким чином, лише така субстанція може настільки досконало відрізнятись від будь-якого буття, яке існує як частина чого-небудь (хоча душа як один з суттєвих моментів людської істоти володіє цим виміром індивідуальності. Лише духовна субстанція може лежати в основі індивідуальної унікальності і визначеності всієї людської єдності душі і тіла. Матеріальне буття як кумулятивне ціле, як композиція чи як складений з неідентичних частин об'єкт ніколи настільки докорінно не виокремлюється з решти буття. Навіть елементарні частинки, які здаються найбільш індивідуальними, самі по собі є однаковими будівельними блоками матерії, які навряд чи можна відрізнити один від одного.[25,167c.]
Суб'єкт особової свідомості завдяки своїй унікальній духовній і простій природі реалізує також третій вимір індивідуальності до межі, немислимої в матеріальному світі. Йдеться про ту суттєву характеристику справжнього буття, яку Арістотель називає автономією. Тому неможливо, щоб мозок, який не є індивідуальним в жодному з перерахованих трьох сенсів, був носієм свідомості.
А зараз необхідно мимохідь згадати ще один аспект, характерний для індивіда як такого, а саме те, що він протистоїть будь-якій загальній не індивідуальній формі, такій, як ідея в платонівському сенсі, чи абстрактна форма в арістотелівському розумінні цього терміна. Як це показав Макс Шелер, особа ніколи не може бути чимось загальним чи абстрактним, як це стається з нею в трансценденталізмі. Вона є індивідом в сенсі реальної неповторності і конкретності.
У результаті всього сказаного ми можемо ствердити не тільки те, що особа є субстанцією в більш досконалий спосіб, ніж матеріальна субстанція, але й те, що між духовною субстанційністю людської душі і субстанційністю матерії існує більш, ніж просто ступенева різниця. Ми маємо тут справу радше тільки з аналогією. Матеріальна субстанція є не тільки субстанцією нижчого порядку, вона не тільки посідає субстанційне буття менш автентично і досконало; вона може бути названа субстанцією не інакше, як в аналогічномусенсі, тобто в такому сенсі, що враховує настільки різку відмінність від духовної індивідуальності, що її вже не можна описати в термінах розрізнення між родом і видом. Якщо Арістотель має слушність у своїй характеристиці субстанції як справжнього буття в його стосунку до інших категорій і форм буття, то ми можемо логічно розвинути його розуміння і ствердити, що особа є буттям,
Loading...

 
 

Цікаве