WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

роздумів.
Метою є унаочнення того і як суб'єкт свідомості посідає характерні суттєві ознаки субстанції набагато досконаліше, ніж це можливо в матеріальній сфері. Спочатку це буде показано щодо самостійного існування субстанції. Для цього буде корисно й доцільно розрізнити три цілком відмінні способи, якими якесь буття може "знаходитись і стояти в собі", на відміну від знаходження й перебування в іншому бутті в якості залежного моменту чи складового елемента цього буття.
1) Перш за все, самостійність існування можна приписати реальним і подільним частинам матеріальної або живої "цілої" субстанції, оскільки вони не є визначальними рисами, закоріненими в іншому бутті, а є радше складовими цілого, яке існує через них і в них. Ці частини мають існування, яке також може тривати й поза цілим, частинами якого вони є. Зрозуміло, що атомарні частинки, елементарні частинки, атоми, молекули, частинки шматка срібла, а також частини рослини або клітинної структури, кості або члени людського тіла можуть теж існувати поза цілим, частинами якого вони є. Безумовно, що відділяючись від початкового цілого, ці частинки втрачають щось зі свого смислу або й усе своє "раціо", яке вони завдячують своєму статусу частини цілого. Усе ж залишається фактом, що ці частини можуть також існувати самі по собі, що є немислимо щодо акцидентальних або закорінених характеристик субстанції (таких, як колір, форма, щастя і т. ін.).
Ця обставина також показує, що реально віддільні частини не можуть бути закорінені в цілому матеріальної субстанції як акциденти, але в певному сенсі перебувають у собі.
2) Другий і принципово інший смисл самостійного існування трапляється у випадку чогось цілого, яке складається з реальних віддільних частин. У тих випадках, коли ціле може бути схоплене як якась сума частин, з метафізичного факту самостійного існування частин випливає, що ціле, яке розуміється як сума частин, також у певному смислі міститься в собі. До цього можна додати, що ціле часто є чимось більшим, ніж сумою своїх частин. Це найкраще можна показати шляхом розрізнення трьох різновидів цілого і відповідних способів самостійного існування, властивих кожному з них.
По-перше, можна мати на думці цілісність простого нагромадження або змістовної, але несубстанційної єдності субстанцій. Під цим можна розуміти випадкові єдності речей або змістовні єдності різних сущих, які хоч і розглядаються як "ціле", не є ані новою субстанцією, ані акцидентом. Прикладом цього може бути велике гірське пасмо, що складається із множини гір. Тут ціле (яке розглядається збірно, а не через призму стосунку між своїми членами) не є ані субстанцією, ані акцидентом, закоріненим в індивідуальних сущих в якості стосунку. Ціле тут радше знаходиться в собі, але тільки як сума своїх самостійно існуючих членів.[37,77c.]
По-друге, ціле може міститись у собі як справжня композиція, внаслідок якої з частин виникає по-справжньому "нове" ціле, або в якій автономне ціле перевершує суттєво віддільні частини і поєднує їх у собі. Тут ціле зовсім не є порівнюваним із сумою своїх частин і в багатьох випадках дійсно мусить характеризуватись як нова річ або нова субстанція. Потрібно поставити питання, чи не є людська особа - як цілість - таким поєднанням що складається з душі і тіла?
По-третє, ми зустрічаємо приклад самостійного існування цілого, складеного з частин, коли ціле не становить собою ні нагромадженої суми, ні нової субстанційної форми, складеної з чітко відмінних і віддільних частин.
Цей третій вид цілого включає в себе відверто відмінні частини, проте, посідає певну простоту і не є, в строгому значенні, складеним з частин.
Ми можемо, мабуть, взяти за приклад такого цілого окрему живу клітину. Суттєвим тут, однак, є не класифікація індивідуальних випадків, а розрізнення трьох базових типів цілого.[51,120c.]
Цих два принципово відмінних види самостійного існування (частин і цілих) є лише недосконалими формами самостійного існування. Вони не тільки не є обов'язковими для будь-якої субстанції, але навіть передбачають первиннішу форму самостійного існування, і лише ця остання може вважатись суттєвою властивістю субстанції. З іншого боку, вони безумовно відрізняються від простого закорінення, проте включають інший вид залежності (цілого від частин, а частин - від цілого), яка свідчить, що вони ще не досягай остаточної підстави самостійного існування.
3) Третій вид самостійного існування передбачає таку простоту, яка не має нічого спільного з існуванням неідентичних і реально віддільних частин. У матеріальному світі цей вид самостійного існування ми знаходимо лише в найбільш первісних "частинках"; перш за все, це властивість духовної особи і людської душі.
Коли ми запитуємо, який із цих трьох видів самостійного існування найбільше заслуговує на назву субстанції, то стає очевидним, що маємо справу з двома - необов'язково пов'язаними між собою - факторами, що є вирішальними для відповіді на це питання.
Першим фактором є те, чи ми маємо справу з третім, метафізично найбільш фундаментальним видом самостійного існування. Цей третій вид самостійного існування в багатьох відношеннях є більш досконалим і фундаментальним перш за все через те, що в ньому відсутня, чи принаймні може бути відсутня, та залежність, яка характерна для інших видів цілого чи то від своїх частин, чи частин від свого цілого. Він є фундаментальним також тому, що включає набагато простіше існування, ніж два інші види самостійного існування.
Знову ж, цей вид існування є досконалішим і більш фундаментальним через те, що тільки він один з необхідністю притаманний субстанції.
І нарешті цей третій вид існування є більш фундаментальним, ніж інші, тому що ці інші необхідним чином мають його за передумову, в той час як не має жодної необхідності у тому, щоб цей третій вид самостійного існування мав два інших за свою передумову. Можна показати, що прості елементарні частини є передумовою для всіх складених субстанцій, і що тому кожна субстанційна композиція, кожна субстанція, що складається з реальних віддільних частин (навіть якщо вони не є "математично" простими, а лише онтологічно простими, як у випадку елементарних частинок матерії), в остаточному підсумку має за передумову прості субстанції, які існують в третьому значенні, і в яких чи якими існує ціле.
Другий і цілком відмінний критерій досконалості реалізації субстанційного самостійного існування визначається тією мірою, якою субстанція посідає реальність і повноту буття в собі, і якою вона змістовно відрізняється від інших буттів внаслідок посідання нею характеру індивідуального "ось цього тут" або характеру справжнього виду. У багатьох випадках ці два критерії ми знаходимо окремо один від одного. Згідно з першимкритерієм, наприклад, найменші матеріальні частинки є найдосконалішими в світі матеріальними субстанціями. Згідно з другим критерієм, ці елементарні частинки є матеріальними субстанціями в зовсім недосконалому значенні, бо за своєю суттю вони є зводимі до буття частиною або складовим
Loading...

 
 

Цікаве