WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

єдність і як ідентична і триваюча основа міріадів поодиноких і комплексних пережиттів.
Чи це "Я", яке відкрито досвідчується як суб'єкт свідомості, може бути акцидентом іншої субстанції, чи закоріненим у тій чи іншій формі в якості модуса або акцидента іншого буття?
Відповідь на це питання виглядає очевидною у світлі неупередженого розгляду досвідчуваних фактів: цей свідомий, знаючий і вільний суб'єкт, який не тільки є свідомий інших сущих, але й самого себе як у самому акті, так і в рефлексії, не може бути закоріненим в жодному іншому бутті і є недвозначно даний в досвіді як субстанційна самосвідомість
Вищість щодо всіх інших видів буття особової форми самопосідання і посідання нею буття випливає перш за все з центрального факту, який відкрив Платон у своєму "Федоні" і який він назвав другою подорожжю. Джованні Реале слушно бере це відкриття за точку відліку і центральне розуміння своєї інтерпретації Платона та своєї історії античної філософії загалом. Серцевиною особи як духовного суб'єкта є духовна і нематеріальна субстанція, і завдяки цьому факту вона посідає буття у вищому сенсі. Ми доходимо до цього висновку на підставі таких роздумів.
Не більше ніж гіпотезою слід вважати твердження, відстоюване Файґлом, Шліком, а також австралійськими матеріалістами і теоретиками ідентичності, що, мовляв, свідомий суб'єкт свідомості є матеріально й об'єктивно ідентичний з мозком чи його функціями. Обгрунтованість нашої думки випливає з наступних міркувань. Наведений далі аргумент, що свого часу був сформульований в більш кантіанській формі Лотце, Буссе та іншими.
По-перше, неможливість того, щоб субстанція, яка є даною в свідомості як суб'єкт, була ідентичною з матеріальною субстанцією, стає очевидною шляхом порівняння їхніх відповідних суттєвих характеристик.[25,88c.]
Матеріальна субстанція, включаючи наше тіло, яке розглядається в його чисто фізичних властивостях, є просторово протяжною і сама складається зі своїх елементарних частинок, а тому є подільною.Тут Реале відстежує основний напрям розвитку античної філософії, в перебігу якого, починаючи з "Федона" Платона, були відкриті духовний світ, душа, свобода, й врешті нескінченне духовне буття. Він дає тлумачення цього розвитку в історії античної філософії на її різних етапах у світлі поняття "другої подорожі" (принаймні говорячи математично).
Людський мозок і справді є реально подільним на мільйони і мільйони частинок. Матеріальна субстанція може також бути чуттєво сприйнятою (навіть якщо тільки непрямо через її акциденти); їй можуть бути приписані вага, колір та інше.
Усі ці визначення є, очевидно, безглуздими стосовно безпосередньо досвідчуваного свідомого суб'єкта наших актів і пережиттів. Неможливо, щоб цей суб'єкт був просторово протяжним, мав просторово протяжні частини, що є зовнішніми щодо інших таких частин, і був безмежно подільним і складеним із частин.
Другим і більш позитивним шляхом зрозуміння нематеріальності свідомого суб'єкта є усвідомлення позитивної і духовної простоти цього суб'єкта, яка проявляється зокрема в здатностях до саморефлексії, до прийняття вольових рішень і зайняття афективних настанов, до логічного мислення і т. ін.. Якщо далі ми розглянемо позитивно досвідчувану незводиму даність свідомої "присутності", завдяки якій свідомий суб'єкт є присутнім у множині свідомих актів, суб'єктом яких він є, нам відкриється позитивна духовність, а не лише негативно схоплена нематеріальність свідомого суб'єкта.[19,134c.]
Наступний крок до пізнання духовної субстанційності свідомого суб'єкта ми можемо зробити завдяки аргументу, наведеному свого часу ще Августином. Існування суб'єкта наших свідомих актів ми пізнаємо з безсумнівною певністю. Жодний матеріальний процес, жодна матеріальна річ і тому навіть наш власний мозок не можуть бути дані нам з подібною певністю. Так само не можна сказати, що ми досвідчуємо з виразною або з безпосередньою певністю нашу матеріальність чи ідентичність з тим чи іншим видом матерії, з якою, якщо вірити теоріям ідентичності, ми мали б бути ідентичні. Той вид матерії, з яким, мовляв, ми є ідентичними, даний нам лише як об'єкт припущення або гіпотези і ніколи як "я сам", а цього останнього, власне, ми і є певні. Але яким чином це можливо, щоб ми були буттям, яке досвідчуємо цілковито зсередини, а також маємо у рефлексії, і водночас були ідентичними з тією матерією, яку ми здатні уявити тільки як об'єкт і лише у гіпотетичний спосіб?!
Можна, однак, заперечити, посилаючись на те, що хтось може сумніватися в тому, що він є духовною субстанцією, будучи абсолютно певним щодо свого існування. З цього, безумовно, не можна зробити висновок, що особа, будучи впевненою у своєму існуванні, не є тим буттям (духом), щодо якого вона непевна. Так само не можна зробити висновок, що якщо суб'єкт не має певного знання щодо того, чи він не є ідентичним з мозком, цей мозок не є ідентичний з власним "Я", якого особа є певною в дії.
Це заперечення, однак, не бере до уваги найглибшого змісту аргументу, який ми зараз обговорюємо, а саме: якщо ви рефлективно розглянете себе, то зрозумієте, що ви самі є дані собі в безсумнівний спосіб, і далі відкриєте, що ви самі дані собі таким чином, яким не може бути дана вам жодна матеріальна річ, з якою ви б хотіли себе ідентифікувати. Ви дані, зокрема, зсередини вже у здійсненні ваших дій, у самосвідомості, у рефлективному вимірі свідомості і в нетілесно-рефлексивному зверненні до себе, а також і в самопізнанні. Жодна матерія не може бути вам даною в такій формі чи з такою певністю. Матеріальна річ завжди знаходиться перед і навпроти вашої думки як об'єкт і ніколи не може бути даною вам зсередини як дані вам ви самі.
Отже, ваше справжнє власне "Я" є саме цією мислячою, свідомо живою субстанцією, яка дана вам як "ви самі" і яка не може бути ідентичною з жодним матеріальним об'єктом, який за своєю суттю є завжди даний як об'єкт припущення"
Цей доказ, що, з одного боку, грунтується на необхідному зв'язку між епістемологічною певністю і способом даності, а з іншого - на метафізичній модальності матеріальної і духовної субстанцій, не втрачає своєї чинності через посилання на той факт, що ми можемо сумніватись в нашій духовності. Аргумент скерований власне до тих, хто має саме такий сумнів.[52,189c.]
Цей і багато інших аргументів, які випробовуються у вогні сучасної дискусії з матеріалізмом, незаперечно свідчать про просту і духовну субстанційність особового суб'єкта.
Це, звичайно, в жодному разі не виключає, що душа як духовний суб'єкт людської особи є найтіснішим чином пов'язана з тілом. Навпаки, єдність душі і тіла, а також духовно позначена тілесність людської особи можуть бути зрозумілими лише тоді, коли стане зрозумілою духовність людської особи і понад усе - людської душі.
У тому, що до духовної субстанційності особи належать само-посідання і посідання буття, які перевершують відповідні характеристики будь-якого неособового буття не просто кількісно, а якісно і суттєво, можна пересвідчитись на основі дальших
Loading...

 
 

Цікаве