WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

розрізняють дві форми антропологічного еволюціонізму: крайній та поміркований.
Дотеперішні відкриття і винаходи не уповноважують нас робити висновок, що родовід людини виводиться від людиноподібних мавп. Не знайдено існування посередніх анатомічних форм між тваринним світом і людиною. Не доказано науково, щоб у якомусь періоді міг бути здійснений перехід від тваринного життя до ступеня людської психіки, також не підтверджено, що психіка первісної людини істотно відрізнялась від сучасного інтелекту людини. Отож, людина має мову, тварина - ні, людина має релігію, тварина - ні; людина має моральність, тварина - ні. Людина є митцем і художником, тварина ні. Словом, людина мислить загальними (абстрактними) поняттями, тварина - ні.
Таким чином, сучасні результати науки не суперечать традиційному поглядові, що вся людина є творчою справою Божої могутності, що не тільки душа - безсмертна, але й тіло могло виводитись безпосередньо від Бога Проте теорію еволюції не слід вважати витвором наукової фантазії. В наш час справою тілесного походження людини займається наука, а як слід розуміти біблійну оповідь про створення Адама і Єви, подаємо нижче. Теїстичний еволюціонізм. Цей науковий напрямок вважає, що тіло людини безпосередньо не було створене Богом у завершеній формі, але виводиться з матерії, з тваринного стану і проходило довгий період розвитку, поки це тіло стало знаряддям Духа. "Тіло, з'єднане з духом, зазнало радикального переображення, бо втратило чимало тваринних ознак, а духовний червень, проникаючи у кожну клітину, як причина всіх життєвих проявів, вирішальне вплинув навіть на зміну фізіологічних процесів". [34, 61c.]
Отож, безпосередньо була створена тільки людська душа, але у моменті її створення також тіло людини, яке до тих пір виступало як тіло тваринне, зазнало перетворень, а інстинкти та потяги разом із вищими тваринами, як і ввесь світ вражень і відчуттів, стали більш благородними й досконалішими. Творчий Божий акт охопив не тільки душу, але й людське тіло, хоч останнє походить від тварин і носить на собі сліди довгого розвиткового процесу.
Ця гіпотеза намагається погодити результати природничих наук із християнськими догмами. Вона грунтується натому, що Бог безпосередньо створив душу і вдихнув її у тваринне тіло. Між нею і матеріально-відчуттєвою (смисловою) сферою нема жодних генетичних зв'язків і не може бути й мови про якусь еволюцію душі, зрозумілу у сенсі переходу з одного оптичного стану (матерія, органи відчуттів) у другий. Еволюція стосується тільки тіла. У першій оповіді про створення світу не виходить за межі вчення про людину і за межі факту сотворіння першої подружньої пари, вираженого цілком абстрактно: "сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" [34,213c.]. І навпаки, у другій оповіді, окрім вчення і факту, немов наведений ще спосіб сотворення: "Тоді Господь
Бог створив чоловіка земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою". [6,70c.]
Якщо автор бажає говорити про спосіб появи людини на Землі, то його твердження потрапляють на грунт, який наука зробила предметом свого вивчення. Ці досліди привели, частково, до появи еволюційної гіпотези: через безконечний ряд поколінь людина походить від тварин, близьких за своєю будовою до людського виду. Теперішні мавпи ніби творять бічну галузку, яка у невизначеному і надзвичайно віддаленому в часі спільному предкові зустрічалась із людською віткою. В гіпотезах і теоріях стосовно еволюції надто багато темних місць для того, щоб неспеціаліст зміг прийняти еволюціонізм у тому виді, у якому він представлений у численних науково популярних виданнях. Існує чимало таємниць, що оточують виникнення життя і людини, які не спроможні пояснити або просто не беруться з'ясувати автори різних еволюційних гіпотез. Однак, яка б не була наукова цінність еволюційної гіпотези, запитаймо себе: чи мають право богослови й екзегети заперечувати вченим іти таким шляхом? Відповімо: "Так" [4,121c.], якщо з Об'явлення ясний спосіб, за яким діяв Бог, створюючи тіло людини; "Ні" , якщо в Об'явленні не існує такої ясності. Отож, Св. Письмо не подає нам такої твердої впевненості. Ставиться питання: чи слід відкидати еволюційну гіпотезу, спираючись на дані Біблії? Відповідь залежатиме від того, як ми приведемо у священному тексті границю між способом твердження та стверджувальною реальністю. Який намір гагіографа? Чи він має на увазі, що тіло первісної людини було взяте прямо із землі (тобто з неорганічної матерії), або він бажає говорити, що людина була створена з двох елементів матеріального, утвореного із раніше існуючої матерії, та другого - неіснуючого раніше, який походить від Бога (ми, сказали б - духовного начала)? Згідно з першим тлумаченням гагіограф недвозначно висловлюється про спосіб створення людини; друге - залишає спосіб без уваги та обмежується фактом створення та результатом акту сотворення.
Перше тлумачення виключає еволюціонізм друге - не виключає еволюціонізму, якщо він допускає божественне втручання. Чимало дослідників зразу віддали перевагу першому варіантові. Ті, що дотримуються такого тлумачення, тим самим доводять, що мають практичний склад розуму. Вони вважають, якщо дані науки ще не точні, якщо йде мова тільки про гіпотезу, то нащо відкидати прямий зміст Письма з любові до остаточно не доведеної гіпотези? Проте, й гіпотезу слід приймати до уваги, передовсім, коли, як у випадку з еволюцією, вона має чимало прихильників. Тому екзегети повинні в еволюції бачити серйозний привід для перегляду своїх позицій, щоб спробувати точно визначити намір гагіографа, не задовольняючись смислом, який може показатись "прямим" для нас, пізніших читачів. А втім, якщо ми уважно вивчимо текст розповіді про сотворення людини, то дійдемо наступних спостережень. У цій розповіді, як ми бачили, справи йдуть одна за одною у психологічному та дидактичному порядку. Потребами дидактичного характеру пояснюється і поділ акту сотворення людини на два послідовних моменти: спочатку тіло, потім душа.
Ніхто не буде твердити, що спочатку Бог зробив статую або щось подібне до трупа, щоб потім дав йому життя. Навіть прихильники прямого смислу не доводять до такого ступеня очевидний антропоморфізм ситуації. Але й ніхто теж не буде заперечувати, що такий поділ на два моменти цілком доречний для того, щоб переконати юні уми як слід розуміти відмінність між тілом і тією життєвою першоосновою, яку ми називаємо душею. Отож, це єство для виховної мети спершу зображене без життя, чим же воно буде, якщо не "чистою матерією" - "земним порохом?" [7,93c.]. Як же міг виразити свою думку гагіограф? І все ж ми маємо справу зі способом вираження божественної дії і залишаємось у літературній площині, не переходячи в об'єктивну площину самого способу дії Бога.
Друга розповідь про сотворення світу, а також розповідь прогріхопадіння повна антропоморфізмів.
Бог дмухає у ніздрі людини, насаджує фруктовий сад, хоче бачити, як людина назве тварин, робить для
Loading...

 
 

Цікаве