WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

життя цілого світу (Александр Шмеман). Людина є пастирем буття, за висловом Габріеля Марселя. За те, щоб бути людиною, щоб бути й залишатися на висоті своєї особової гідності, потрібно боротися.
Усвідомити цей статус, а також нерозривно з ним пов'язану відповідальність ще замало, щоб здійснити покладений на людину проект під назвою "бути і жити як особа". Однак це вже перший і необхідний крок на шляху до сповнення цього проекту.
Чому минає століття за століттям, одна епоха змінює іншу, розпадаються, здавалося б, несхитні держави, народжуються нові суспільні формації, а питання людської природи залишається центральним питанням, яке ставить перед собою кожне нове покоління мислителів? Чому нас не задовольняє або не цілком задовольняє насправді дивовижно багата, якщо терпляче і уважно придивитися до неї, спадщина минулих поколінь? Звідки береться ця недовіра?
Справа у тому, що у випадку філософської антропології мова не може йти лише про формальне нагромадження певного знання про людину, яке за своєю суттю залишалося би нейтральним стосовно пізнаючого суб'єкта.
Нейтральним у тому розумінні, що воно цілком не заторкало б індивідуальної екзистенційної проблематики дослідника, а його визначальною прикметою була б інструментальність, тобто придатність для побудови певних теоретичних конструкцій чи реалізації практичних цілей.
Якщо з перспективи XX століття поглянути ретроспективно на історію розвитку філософського вчення про людину, то можемо виділити два фундаментальні принципи або підходи до вивчення та розуміння природи людини.
Один з них можна охарактеризувати як намагання пізнати людину "ззовні", тобто об'єктивуючи її і пробуючи описати її природу, а отже, і її життя у термінах подібності людини до решти світу. Характерним прикладом такого підходу, який ми можемо назвати космологічним, служить арістотелівське означення людини як розумної тварини, яке спочатку вказує нам на принципову подібність людини до навколишнього світу (зокрема до тваринного царства), а тоді вже підкреслює видову відмінність (раціональність). Людина мислиться як структурний елемент всесвіту, як лише один об'єкт з мільйонів інших, який займає певну ієрархічну нішу у навколишньому світі, визначену йому його видовою приналежністю.
На відміну від космологічного розуміння людини, в історії філософської антропологічної думки виразно простежується ще один підхід до вивчення людини, суть якого полягає у намаганні збагнути природу, життя та покликання людини, виходячи із її унікальності та неповторності не тільки порівняно з об'єктами позалюдської сфери, але й у відношенні до інших представників людської спільноти.
Це поняття народжується і як наслідок прагнення пізнати себе "зсередини", побачити не тільки зовнішні, тобто видимі і доступні для об'єктивуючого аналізу аспекти свого життя, але й заглибитися у внутрішній вимір свого існування і там відшукати джерело неповторності свого буття, і як спроба осмислити феномени Божої любові та жертви, які визначають християнське світосприйняття і світорозуміння. Щоб побачити нові обрії філософських досліджень, відкриті нам персоналістичним розумінням людини, достатньо буде згадати, що справжня і глибока любов сповнена животворної сили і невмирущості саме тому, що зуміла проникнути крізь туман загальнолюдської подібності і торкнутися серцевини особового буття людини. [34,185c.]
Проте в центрі уваги філософа опиняється не тільки рефлектуюча самосвідомість. Його погляд звернений також і на феномен людської суб'єктності, тобто специфічно особової здатності бути центром і джерелом нових актів, дій, вчинків, а отже, започатковувати в навколишньому світі нові причинно-наслідкові ланцюги.
Тому, коли ми ведемо мову про особу, то маємо на увазі не тільки її внутрішній світ і можливість рефлексивного занурення у нього, але й фундаментальну здатність унікальним чином досвідчувати і переживати себе як суб'єкта діючого, тобто активного, безпосередньо підпорядкованого самому собі, а отже, і відповідального виконавця.
Специфіка антропологічних істин полягає також і у тому, що вони розкриваються у всій своїй глибині лише тоді, коли стають фактом глибокого внутрішнього пережиття і прийняття. Мова у жодному разі не йде про суб'єктивність чи релятивність істини, а радше наголошується специфічний момент внутрішньої індивідуальної співдії із реальністю, який полягає у тому, що пізнаваний об'єкт, пронизаний світлом пізнаючого інтелекту, відкриває свою природу, що, зрештою, за суттю своєю є рівнозначним духовному входженню суб'єкта у сферу змісту або значення.
Актуальність теми дослідження. В даній роботі розглядаються погляди різних філософів від античності до сучасності їх думки щодо віковічної проблеми сенсу людського існування, та її буття.
Основними є такі принципи як: принцип об'єктивності, історизму, науковості.
Джерельною базою в даній роботі є тексти першоджерел, а також додаткова наукова та навчальна література.
Основними методами є: аксіологічний підхід, герменевтичний підхід, феноменологічний підхід, структурно-функціональний підхід.
Об'єктом дослідження роботи є творчість філософів які намагались вирішити проблему людини у системі буття.
Предметом дослідження є пошук світоглядних основ та методологічних ідей, на ґрунті яких людина постає як творіння Боже у бутті.
Новизною є те, що в даній роботі зібрані погляди деяких мислителів на протязі розвитку світової філософії, їх порівняння, вплив, та інтерпретація з християнської точки зору.
Завданням даної роботи є аналіз світоглядно-методологічних принципів людського існування та її призначення у системі буття.
Структура та обсяг дослідження. Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (49 найменувань). Загальний обсяг бакалаврської роботи 73ст.
РОЗДІЛ 1. Співвідношення людина-буття в процесі розвитку історії філософії
1.1.Еволюціонізм та Біблійна оповідь виникнення людини.
Згідно з еволюційним антропологізмом, людина (принаймні щодо тіла) походить від тварини, тобто вона постала шляхом повільного еволюційного розвитку з нижчих тваринних форм. Розвиток біології, а також поширення еволюційної теорії спричинились до того, що застосували еволюцію також до людини. Еволюціонізм, який застосовує еволюцію до людини, називається антропологічним еволюціонізмом.
Антропологічний еволюціонізм має різну генезу. Одні його приймають із суто філософських засновків, як наслідок матеріалістичного світогляду, що виключає Бога та Його втручання. Інші, стоячи на науковому ґрунті, намагаються за допомогою доступних наукових даних розв'язати проблему походження першої людини. Антропологічний еволюціонізм започаткував Дарвін за намовою своїх приятелів і застосовував еволюцію також до людини. Цей погляд прийняли матеріалісти Гекель та Гакслі, а з плином часу й інші вчені. Сьогодні еволюціонізм займає панівнестановище, позаяк еволюція вважається природним процесом розвитку і помітний у різних галузях. Принципово
Loading...

 
 

Цікаве