WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

нашій совісті .дорученими самим собі, ми переживаємо наше справжнє існування як існування особових істот. Припустимо, що я перебуваю в стані дисперсії, повністю загубивши себе у навколишніх речах, і що моє сприйняття себе позбавлене відчуття реальності та наповнене неясним й ілюзорним змістом. Припустимо, що в певний момент я пробудився з цього стану, усвідомивши свій моральний обов'язок перед кимось. Це усвідомлення одразу ж змушує мене цілком по-новому зустрітися із самим собою і відчути весь тягар особового існування, покладений на мене. Таїнственним чином я оживаю і починаю жити як особове "Я". Відчуваючи, як у мені зароджується нове життя і струменить нова енергія, я тим самим переживаю, що дійсно існую. Туманне і невиразне сприйняття себе поступається місцем сильному і глибокому відчуттю реальності мого існування, яке дає мені змогу сказати "Я" у набагато більш автентичний спосіб. Декарт вважав, що будь-який свідомий акт може привести нас до усвідомлення реальності нашого існування. "Я мислю", "я відчуваю", "я уявляю" чи будь-який інший свідомий акт такого типу підводить нас до розуміння факту "я існую." Проте вже неодноразово багато філософів зазначало, що ми можемо досягнути набагато ґрунтовнішого і переконливішого "я існую", якщо йдемо до усвідомлення цього факту, виходячи із моральних пережиттів обов'язку, вини, відповідальності, каяття. [41,320c.] Яким чином тоді моральний імператив міг би вчинити насильство над особою, якщо саме завдяки йому я можу в унікальний спосіб пережити зсередини своє власне існування, водночас актуалізуючи і вдосконалюючи його?
2. У пережитті обов'язку, а особливо обов'язку імперативного характеру, ми не тільки переживаємо виражене декартівським sum, але також і ergо цього sum.
У сфері наших внутрішніх пережиттів немає нічого, що нагадувало би "неособову" граматичну форму,es regnet. Ми не скажемо "es denkt" чи просто соgitatur. Завжди є соgitо або я. Так само з нашими почуттями і діями. Кожен учинок завжди є моїм, твоїм або його чи її. У випадку усвідомлення вини мова йде про моє усвідомлення і про мою свідомість вини. Ніколи реальність мого "я" не виявляє себе з більшою певністю, ніж у випадку mea culpa, mea culpa, mia maxima culpa". Навіть якщо б я вперто бажав поставити під сумнів існування мого "я" або спробував би трактувати його лише як форму, якої набувають всі свідомі акти і пережиття і якої при потребі можна позбутися, ці уявлення одразу ж втрачають будь-які підстави, як тільки я знаю, що винен. Те, що я винен, дано мені безпосередньо й одразу, я знаю це у найбільш певний спосіб, який тільки може бути. Знаю, що це я є тим, хто завинив, і що це "я" в жодному випадку не є функцією презентацій, а радше вони є функцією мого "я".[38,257c.]
Фон Гільдебранд, говорячи про ,,tua res agitur" як складовий елемент пережиття імперативного морального обов'язку, як і ми, в першу чергу прагне підкреслити факт, що саме я є тим, до кого звернений моральний заклик, і що цей обов'язок є моїм обов'язком. Філософи, які пишуть про екзистенційний характер імперативу, також звертаються до цього моменту, пов'язаного із пережиттям обов'язку.
3. Як ми вже переконалися, фундаментальна істина про особу полягає у тому, що особа, будучи істотою suі іuris, посідає себе і що найвластивішою формою її існування є належність собі. Цю істину в особливо глибокий спосіб усвідомлює і переживає кожен, хто "зустрічається" із моральним імперативом. Яким чином я міг би бути "дорученим" самому собі і взагалі "мати справу" зі самим собою, фундаментально детермінуючи себе своєю відповіддю на моральний імператив, якщо б не переживав свою належність собі?
Справді, пережиття зобовязаності, з яким нас знайомить наша совість, є одним з найголовніших джерел, що живить кожне дослідження суб'єктності, самопосідання та самодетермінації.
Висновки
Зазначимо, що тема цієї бакалаврської роботи була причиною роздумів як не одного покоління філософів, так і фактично всіх релігійних систем, і залишається актуальною, оскільки у наш час, науково-технічного прогресу, час матеріалізму та раціоналізму людина губиться у бутті, забуває, що істини можуть даватися не тільки наукою, але й вірою. Буття стає для людини буттям випадковим і залежним (бо існування належить Богові у Його єстві).
Отже я намагався в цих трьох розділах висвітлити співвідношення людина буття в процесі розвитку філософії, антропологічні особливості людини, проблему розумності людини та її здатності до пізнання проблему трансцентності та багато інших дотичних питань чи проблем
Отож, розглянувши проблему людини у системі буття приходимо до таких висновків.Проблема сенсу (буття) існування людини була актуальною у різні часи та періоди філософії. Одним із найбільш важливих періодів філософі ї був період середньовічної філософії, де проблема людини ставилася у контексті співвідношення людина-Бог.
Потрібно зазначити, що людина - єство тілесне, постійно спілкується зі світом, є його частинкою, належить до нього і в ньому живе і діє, підпорядковане його законам, але також займає у світі виняткове місце. Людина є володарем і паном світу: його організовує, упорядковує, перетворює і використовує його для свого життя і розвитку. Людина, народжуючись, своє тіло одержує від батьків, а душу - від Бога через творчий акт. Існує проблема, як постала перша людина на Землі: чи окрім душі Бог безпосередньо створив людське тіло, чи, можливо, використав тваринний організм, який повільним еволюційним шляхом розвитку став людським. Відповідь на це питання дають два напрямки: еволюціонізм та креаціонізм.
Людина - суб'єкт, становить єдність із подвійним виміром: тілесним і духовним, і той подвійний вимір виступає у вчинках людини: первень -матеріальний, пройнятий духом, як тіло - душею.
У світлі субстанціального зв'язку душі і тіла зникають усі труднощі, яких не могли розв'язати попередні концепції про людину, передовсім, психічних і фізичних. Отож, прийнявши субстанціальний зв'язок душі з тілом, стає зрозумілим взаємовплив та співзалежність тілесного та психічного життя людини, зрозумілий вплив та залежність психічного життя від організму, його розвитку, стану, від йогосистем та органів, бо це все належить одному суб'єктові, людській особі, яка охоплює у рівній мірі як тіло, так і душу. Зрозумілий також конфлікт між матеріальним та духовним началом у людини, і він буде тим частішим та боліснішим, чим більше буде порушений гармонійний розвиток між ними. А це легше зрозуміти, позаяк тіло і душа становлять тільки єдність, а не тотожність.
Людина не тільки думає, але також свідомо бажає, пожадає, діє. Людина характерна не тільки своїм інтелектуальним пізнанням, але також своїм розумним устремлінням. А втім, розумне устремління - це наслідок інтелектуального пізнання: вона цього хоче, і тільки цього, що раніше пізнала. Причому, людина є вільна у своєму бажанні і діях: я думаю, що хочу і тому, що хочу; я читаю, бо бажаю читати, пишу, бо хочу писати, приймаю різні рішення, я працюю і т.п. Воля (свобода) це істотна
Loading...

 
 

Цікаве