WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

ціннісного фундаменту. Шелер тільки тим і відрізняється від Канта, що ясно бачить гетерономію, яка походить із підпорядкування формалістично сконструйованим імперативам. Однак він погоджується з Кантом у тому, що про моральні імперативи ми можемо говорити лише тоді, коли використовуємо категорії етичного формалізму, а в такому разі мова може йти хіба що про сліпе підпорядкування імперативам.[38,342c.] Деякі автори, не погоджуючись із думкою про існування моральних імперативів і з роллю, яка їм відводиться, спробували асимілювати їх у структуру супер его. Зробивши це, вони тим самим добилися того, що їхня критика імперативів тепер відбувається в рамках загального критичного ставлення до суперего. Суперего народжується тоді, коли інтерналізуються вказівки та настанови батьків або іншої авторитетної для дітей особи, причому все це відбувається таким чином, що людина починає підпорядковуватися цим внутрішнім наказам само собою, навіть при відсутності особи, наділеної авторитетом. Коли такій людині вказується на порушення певних настанов, то вона ані не ставить під сумнів самі настанови, ані не починає у своїх діях керуватися виключно страхом покарання.
Вона відчуває сором і погоджується, що поводила себе неправильно, переступаючи настанови, які в цьому випадку набувають для неї імперативної, а не гіпотетичної сили. Сильне суперего, однак, може спричинитися до болісного пережиття гетерономії особою, тому що норми, директиви, настанови, які вона підтримує, все ж не є повністю іитерналізованими. Процес інтерналізації відбувається без достатнього й належного розуміння змісту отриманих норм, без остаточної їх ратифікації шляхом свого власного усвідомлення наявного стану справ. Таким чином мова не може йти про справжню і завершену інтерналізацію. Норми і настанови все ще залишаються дещо осторонь від самої особи і тому цілковите підпорядкування їм сприймається як нелегкий і обтяжливий крок. Добре знаним є пережиття особи, яка перебуває у процесі морального розвитку і чиє моральне розуміння та знання починає розростатися, спричиняючись до виникнення конфлікту з вимогами супереґо. Певний час вона залишається внутрішньо розділеною, не наважуючись повністю довіритися своїм новим відкриттям, можливо, навіть відчуваючи вину за відхід від наказів свого супереґо. Проте якщо людина продовжує жити відповідно до пізнаної істини, вона зрештою виростає зі свого супереґо, місце якого займає зріла совість. Особа переживає такий свій ріст як звільнення, усвідомлюючи, що щойно тепер вона самостійно веде своє моральне життя і що у всіх своїх вчинках вона не виступає якимось продовженням чи додатком до волі інших людей. Критики моральних імперативів твердять, що саме імперативи, які наділяють супереґо елементами сліпоти, спричиняються до того, що воно важким тягарем нависає над людиною. Вони говорять про те, що зріла совість, будучи звільненою від супереґо, знає тільки добрі і злі речі. Добро притягує її, а зло відштовхує від себе, і немає ніякої потреби брати на себе виснажливе ярмо морального імперативу. З іншого боку, коли ми ознайомимося з думкою деяких інших філософів на цю ж тему, може скластися враження, що перед нами постає своєрідна антиномія.
У випадку моральних імперативів - вважають вони - навіть мови не може бути про якийсь нестерпний тягар, який падає на самість особи. Якраз навпаки, завдяки "зустрічі" з моральним імперативом особа як ніколи "пробуджується" і приходить до усвідомлення себе і свого існування. Коли Томас Мор акцентує нашу увагу на людському "Я", він підкреслює зв'язок не просто із цінностями, а із цінностями як посередниками, які дають йому можливість пережити імперативний обов'язок. Обов'язок, який дозволяє йому позбутися своєї гордості, злості, недоброзичливості, різних пристрастей і у максимально повний спосіб стати джерелом своїх власних дій і вчинків. На попередніх сторінках для того, щоб ознайомити читача з ідеєю вольової суб'єктності, ми звернулися до пережиття морального імперативу, даного нам у глибині нашої совісті, і розглянули здатність такого імперативу в унікальний спосіб "доручати нас самим собі". Моральний імператив кидає нам виклик, який оживляє найглибші виміри нашого "Я", стимулюючи наше прагнення самостійно детермінувати свої дії і вчинки. Ми встановили, що ця суб'єктність виявляє себе тоді, коли людина внутрішньо сприймає себе розірваною надвоє, роблячи щось усупереч своїй совісті і при цьому ще й усвідомлюючи, що вона чинить недобре. Дію пережиття, що його приносить із собою імператив, чудово описав фон Гільдебранд, наголосивши на дещо парадоксальній структурі такого пережиття:[17,161с.]
Моральний заклик, адресований людині, вимагає її втручання в певній ситуації. Можливо, іншому загрожує небезпека чи, можливо, її саму примушують учинити зло і їй необхідно відмовитися від цього. Людина "збагнула" морааьно значиму цінність, розуміє її заклик і усвідомлює моральний обов'язок, звернений до її совісті. З одного боку, повне підпорядкування морально значимому благові свідчить про те, що трансцендентність сягнула свого найвищого рівня. З іншого боку, цей заклик, будучи морально зобов'язуючим, у незрівнянний і винятковий спосіб містить у собі (ця річ стосується тебе). У певному розумінні цей заклик є найбільш інтимною й особистою "моєю справою", яка дає мені можливість в особливий спосіб пережити унікальність моєї особової самості.
Найвища об'єктивність і найвища суб'єктність переплелися у цьому випадку. Можна навіть сказати, що тут присутній найбільш драматичний момент входження у наше земне життя. З одного боку, я підпорядковую себе чомусь, що в жодному разі не виступає переді мною як просто "об'єктивне добро для мене", а радше як щось, що апелює до мене своїм характером цінності в собі. А з іншого боку, оскільки мова йде про моральний обов'язок з його унікальним впливом на особу, який в кінцевому підсумку є божественним словом, зверненим до мене, то моє рішення йти услід за закликом чи, може, відвернутися від нього, у надзвичайний і незрівнянний спосіб торкається мого власного життя. Коли моральний заклик, адресований мені, звертається до моєї совісті, тоді одразу ж виринає питання мого власного спасіння. Таким чином важливість моменту полягає не просто у бажанні чи небажанні підкоритися імперативу,- річ у тому, що вирішується питання мого життя як особи, питання мого спасіння.
Ми можемо тільки дивуватися з "ніжної сили" моральних імперативів. Незважаючи на те, що вони настільки вимогливі у своєму характері і так владно, сповнені божественного авторитету, звертаються до нас, усе ж, згідно з фон Гільдебрандом, вони не чинять ані найменшого насилля над особою, не тероризують її і не маніпулюють нею, а, навпаки, звертаючись до найглибших і найінтимніших вимірів її особового буття, підсилюють і роблять явною її здатність діяти по-справжньому самостійно. їхня "ніжність" проявляється також і у тому, що ми можемо відносно легко проігнорувати їх чи просто примусити або відкинути від себе.[22,321c.]
Що ми можемо зробити з цими суперечними думками
Loading...

 
 

Цікаве