WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

свого існування. Гіпотетичний імператив у певному розумінні залишається під нашим контролем, підтримуючись у своєму існуванні нашим прагненням осягнути поставлену мету.
Категоричний імператив цілком незалежний від такого прагнення, а отже, і наділений об'єктивністю, яку ми не спостерігаємо у випадку гіпотетичного імперативу.
Ось чому обов'язок, народжений категоричним, а не гіпотетичним імперативом, змушує нас до сильнішої і повнішої трансцендентності.
Ми можемо ще глибше зануритися у таємничу трансцендентність, зумовлену моральним обов'язком. Коли детально проаналізувати моральний імператив, який відчував Сократ, зіткнувшись з несправедливим вироком суду, і який, до речі, ми також мали б пережити, якщо б опинилися у подібній ситуації, можна усвідомити, що цей імператив не є цілком пропорційний до того добра, яким є життя Леона. Він наділений таємничою остаточністю і безумовністю. Зауважте надзвичайно важливий факт, що наша відповідь на імператив є актом покори і містить у собі момент підпорядкування. Цікаво, що ця покора аж ніяк не може стосуватися самого Леона. Коли Сократ відмовляється завдати йому зла, це не означає, що він кориться чи підпорядковується Леонові. Відбулося б щось цілком незрозуміле, справді було би у цьому щось ідолопоклонницьке, якщо б Сократ безумовно підпорядкував себе Леонові, тобто так, як він беззастережно підпорядкував себе моральному імперативу не чинити тому зла. Також і Леон не вважає, що йому хтось підпорядковується, коли Сократ, ідучи за своєю совістю, категорично відмовляється від несправедливої поведінки щодо нього. Леонові приємно бути бенефіціарієм сократівської відмови, проте він також знає, що не він є адресатом сократівської покори.
Як я вже згадував, ця покора виходить за рамки трансцендентності ціннісної відповіді. Доти, доки ми маємо справу з об'єктивним добром і цінними речами у сфері скінченного, "ти повинен", яке закликає нас дати ціннісну відповідь, скажімо, відповісти із захопленням, цілком пропорційне до них і поділяє їхню скінченність. Наша відповідь звернена саме до цінностей, і це звертання не робить її ідолопоклонницькою.
Понад те, наша відповідь, така, як захоплення, при всій її трансцендентності, не має у собі жодного жесту підпорядкування чи покори.[40,87c.]
Ця імперативність морального обов'язку, безперечно, вимагає певного релігійного пояснення. Справді, схоже на те, що визнання і розуміння морального обов'язку в усій його повноті і змістовності було би неможливим, якщо б ми хотіли принципово відкинути будь-яке пояснення релігійного характеру.
Філософи, такі як Джон Генрі Ньюмен, говорять про те, що ми спочатку переживаємо моральний обов'язок у всій силі його наказоподібного характеру і щойно тоді ми розпізнаємо у ньому Божу присутність, яка, власне, і є тим грунтом, на якому виростає моральний обов'язок. Інші мислителі, такі, як Елізабет Енскомб, вважають, ще моральний обов'язок у цьому строго імперативному сенсі вже закладає переконання щодо існування Бога, а отже, віра в Бога є необхідною вже для того, щоб цей обов'язок взагалі можна було відчути і пережити. Вона б сказала, що Ньюмен у своїх міркуваннях, йдучи від існування імперативного обов'язку до Бога, фактично рухається по колу, оскільки для того, щоб вести мову про імперативний обов'язок, він повинен заздалегідь припустити існування Бога. Проте відмінність між підходами цих двох філософів стосується лише порядку нашого пізнання, а не порядку самого буття, тобто жоден із них не ставить під сумнів релігійну глибину, властиву моральному обов'язкові. Справді, навіть Шопенгауер, будучи невіруючою людиною, все ж помітив цю релігійну глибочінь і значимість обов'язку. Він вважав, що своєрідний кантівський підхід до проблеми моральних обов'язків можна пояснити щойно з перспективи припущення, що передумови його філософії були набагато більш християнськими, ніж це усвідомлював навіть сам Кант. Шопенгауер вважав, що категорія морального обов'язку наповнюється змістом лише у рамках теологічної системи. І тому він відкинув категорію морального обов'язку, відкинувши теологію, яка, на його думку, підтримувала цю категорію і надавала їй змісту.
Наскільки я розумію, практично кожен філософ визнає релігійний вимір моральних імперативів.[38,453c.]
Понад те, як тільки хтось захоче виступити проти релігійного характеру імперативних обов'язків, він повинен одразу ж заперечити існування будь-яких моральних імперативів. Або має, як це зробив Шопенгауер, заперечити існування Бога, і при цьому намагатися не "допустити" існування моральних імперативів під жодним приводом, бо допустивши їх, не зможе довго опиратися спробі релігійного їх тлумачення.
Зв'язок між нашою зустріччю з Богом у моральному обов'язку та скінченними цінностями (такими, як життя Леона з Саламісу), при посередництві яких цей обов'язок постає перед нами. Мова йде, вочевидь, не про те, що відповідний імператив постає шляхом божественного проголошення, що певні речі повинні бути належно пошановані. Жоден із згаданих авторів не вдається до такого теологічного позитивізму, щоб пояснити, яким чином моральний обов'язок пронизується релігійним значенням і важливістю. Цей зв'язок є більш внутрішній. Людина, яка вірить у Бога, яка розуміє, що таке самість особової істоти, зрозуміє також і без допомоги якогось особливого об'явлення, що Бог в якийсь особливий спосіб повинен бути присутнім у вимозі ставитися з повагою до кожної особи. Релігійна глибина, яку переживаємо, будучи морально зобов'язаними, є невід'ємною рисою моральної значущості особи. До речі, безглуздо було би розглядати можливість появи якогось божественного декрету, який би анулював релігійний аспект морального обов'язку.
Але якщо ми через моральний обов'язок у безпосередній спосіб зустрічаємося з Богом, тоді трансцендуємо себе у незрівнянно досконаліший і повніший спосіб, ніж робимо це у стосунку до скінченних цінностей. Тут наша відповідь має характер остаточного самовіддання на відміну від усіх вже розглянутих тут зобов'язань у стосунку до скінчених благ.
2.3. Суб'єктність, яка проявляється у відповіді на моральний обов'язок
Підозра в гетерономії є набагато більшою у стосунку до імперативних обов'язків, ніж у випадку з цінностями. Не потрібно далеко ходити, щоб збагнути причину цього. Виглядає так,немовби невідповідність між якимось скінченим благом і остаточним та незмінним характером нашого зобов'язання щодо нього вносить елемент сліпоти у наш моральний обов'язок. Складається враження, що ми зобов'язуємося до чогось більшого, аніж можемо побачити чи зрозуміти. Деякі добре знані філософи визнають реальність страху перед гетерономією, коли справа торкається моральних імперативів. Шелер, наприклад, відкидає моральні імперативи на тій підставі, що вони не мають інтелігібельного ціннісного підґрунтя і що підкорятися їм ми можемо хіба що наосліп36. Займаючи таку позицію, він іде вслід за Кантом, який, керуючись формалістичними концепціями своєї моральної філософії, фактично відірвав моральні імперативи від будь-якого
Loading...

 
 

Цікаве