WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Проблема людини у системі буття - Курсова робота

Арістотеля) ґрунтується на реальному вдосконаленні природи людини, а отже, добро, заради якого живе евдемоніст, є добром не у розумінні простого задоволення. Проте фактом залишається те, що кожен, хто живе як послідовний евдемоніст, не може досягнути трансцендентності, притаманної ціннісній відповіді. Така людина живе заради свого власного щастя у спосіб, який запобігає саму можливість віддати речам належне їм та потвердити їх заради них самих.
А що, як хтось буде наполягати на тому, що евдемоніст не тільки цікавиться своїм власним щастям, а ще й може бути зацікавлений щастям інших? Дуже добре, але на якій підставі тоді виникає його зацікавлення іншими? Якщо ця підстава полягає у тому, що він потребує щастя іншого лише для того, щоб досягнути свого власного щастя, тобто його ставлення до людей визначає прагнення самому жити щасливо, тоді очевидно, що така людина не звертається до інших у трансцендентний спосіб. Можливо, вона цікавиться щастям іншого, бо хоче немовби присвоїти собі його життя, вважаючи іншу людину "продовженням" себе самої? Але про яку самотрансцендентність до іншого може йти мова.[41,86c.]
Відомий середньовічний філософ Дунс Скот подібним чином критикує теорію евдемонізму. Достатньо згадати глибоке за своєю філософською суттю розрізнення між зроблене у контексті його вчення про волю. Тоді як перше поняття вказує на нашу природну схильність бажати щастя, друге звертається до вищої і шляхетнішої здатності нашої волі, "в силу якої вона (воля) здатна прагнути певного добра, яке не є відносним щодо людського ,,Я" коли у цьому випадку інший зневажається та усувається саме як інший, відмінний від мене! Я ще матиму нагоду пояснити, як саме, на мою думку, у людини може виникати істинно самотрансцендентне зацікавлення у добрі іншого. І це буде пояснення, яке ніколи не зможе виникнути у системі евдемонізму, про яку я щойно згадував. Тепер же я хочу звернути особливу увагу на інший і цілком відмінний від уже згаданих аспект евдемонізму, який якраз і засвідчує втрату розуміння трансцендентності особи цією теорією.
Щоб пояснити свою думку, я пропоную поглянути на так званий космологічний підхід до розуміння природи людини.
Цей підхід ґрунтується на факті спостереження телеології у всіх живих істотах у нашому світі, тобто цілеспрямованості їхніх інстинктів, що, в свою чергу, забезпечує реальний добробут як окремих індивідів, так і виду в цілому. Цілком природно, на думку прихильників такого підходу, вважати, що з людиною не повинно бути по-іншому: її справжній добробут повинна відображати телеологічна структура її буття і саме через цю структуру людина зможе досягнути своєї цілі. Коли ми бачимо особу, яка прагне певних речей, вважаючи їх добрими, яке ще тоді розумне пояснення, здавалося б, можна запропонувати у цій ситуації, окрім того, що особливість людини полягає у тому, що в ній телеологічні стремління стають свідомими. Що може бути більш природним, ніж думка про внутрішні імпульси, які, свідомо відчуті і пережиті людиною, виростають до рівня бажання усього того, що приносить їй користь,
Можливо, хтось спробує заперечити, стверджуючи що трансцендентність відповіді на цінність можлива тільки на грунті agape або християнської любові, і для "природної людини" залишається суто рівень евдемонії, а отже, і філософський аналіз не може сягнути поза цей рівень. Дозвольте вас у такому випадку запитати: чи не може "природна людина" збагнути, що означає віддати належне іншому? Безперечно, існує специфічно християнська любов, яка стоїть вище від будь-якої "природної" любові, проте не буде жодним перебільшенням сказати, що саме ціннісно-відповідаюче зацікавлення іншим .а не зацікавлення, в основі якого лежить прагнення особистого щастя, належить до суті обох типів любові. Іншими словами, перетворюються у бажання щастя. Але тоді доброта, яка приваблює і мотивує людину, може бути лише певною об'єктивною добротою, закоріненою в об'єктивному добробуті індивідуальної людської істоти і цілого людського виду. У такому випадку доброта, про яку йде мова, може бути відокремленою від об'єктивного добробуту людини не більше, ніж телеологічні тенденції в безособовій живій істоті можуть відокремити себе від об'єктивного добробуту цієї істоти.
З точки зору космологічного підходу, який фундаментальним чином грунтується на аналогії між рослинами і тваринами, з одного боку, і людиною - з іншого, неможливо обгрунтувати те, що я називав добротою під оглядом простого задоволення і в якій відсутня всяка об'єктивність. Найбільше, що ми можемо у цьому випадку припустити, - це те, що людина часом відхиляється від свого справжнього добра через помилку. Проте добро, яке вона шукає, - наполягатиме прихильник космологічно-телеологічного розуміння людини - завжди зберігатиме для неї аспект справжнього добра. Вид добра, який виступає рушійним чинником волі людини, є цілком об'єктивним, але не у розумінні цінності. Оскільки воля розуміється як стремління до досконалості, яке стало цілком свідомим (звідси постає розуміння волі як, як раціонального апетиту), то її об'єктом може бути тільки людське, так як об'єктом інстинктивних стремлінь тварин є тваринне. Воля скерована на bonum уже завдяки своїй природі, тобто ще до здійснення будь-якого акту особової самодетермінації.[13,135c.]
Проте, спираючись на фундаментальну за своїм значенням класифікацію різних видів добра ми можемо розвинути і обгрунтувати поняття особової самотрансцендентності, втрачене в евдемоністичній схемі. Ключ до розуміння цієї самотрансцендентності лежить, як не дивно це може звучати, не у понятті цінності, а радше у понятті важливості під оглядом суто суб'єктивного задоволення. Як тільки ми відрізнимо цей вид важливості від bonum, тоді нам одразу відкриється його альтернативність щодо bonum. Особа може прагнути і шукати суто задоволення і в той же час з повним усвідомленням ситуації стверджувати, що її зовсім не цікавить, чи задоволення приведе її до остаточного добробуту або щастя. Хоч як дивно і парадоксально це звучить на абстрактному теоретичному рівні, але незаперечним залишається факт, що я можу цілковито зректися об'єктивного добра для мене заради простого задоволення. Причому в основі мого вибору зовсім не обов'язково повинна лежати помилка стосовно того, що насправді є моїм об'єктивним добром.
Часто я бачу це добро, визнаю його об'єктивний характер, однак, незважаючи на це, все ж відвертаюся від нього і звертаюся до добра, яке цілком позбавлене будь-яких претензій на об'єктивність.Нам необхідно звільнити себе від чарів певних космологічних аналогій і спробувати зрозуміти наш зв'язок із добром не через ці аналогії, а через наш живий і безпосередній досвід добра. Тоді ми побачимо, що не все, що бажаємо, бажаємо під оглядом bonum. Ми також можемо стриміти до тих чи інших речей, керуючись думкою про приємність або задоволення, з ними пов'язані. Це свідчить про те, що воля первісно за своєю природою в жодному випадку не є автоматично спрямована на bопит. Я є тим, хто скеровує її на bопит. І це скерування на bопит -
Loading...

 
 

Цікаве