WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Фiлософiї науки як об'єкт дослiдження - Реферат

Фiлософiї науки як об'єкт дослiдження - Реферат


Реферат на тему:
Фiлософiї науки як об'єкт дослiдження
За основу визначення об'єкта нашого дослiдження ми приймаємо вже iснуючу концепцiю, яка розглядає фiлософiю науки у двох формах: як самостiйний фiлософський "напрямок", який дослiджує особливостi явищ науково-пiзнавальної дiяльностi та як "роздiл" вiдповiдної фiлософської доктрини у межах iнших фiлософських напрямкiв, який вивчає рiзнi проблеми та явища, пов'язанi з iснуванням науки.
Як "роздiл", фiлософiя науки не вiдокремлюється вiд фiлософiї iсторiї, культури, релiгiї, технiки вiдповiдної фiлософської традицiї (марксизму, неотомiзму, екзистенцiалiзму i т.п.). Тому роздiл того чи iншого напрямку iз назвою "фiлософiя науки" постiйно зустрiчається при дослiдженнях загальних проблем фiлософiї.
Вирiзнення фiлософських дослiджень, що вiдносяться до "напрямку", та дослiджень, якi вiдносяться до "роздiлiв", можна здiйснити через розрiзнення проблем, предмету, котрi ними розглядаються та вирiшуються. У першому випадку проблематика визначається аналiзом явищ науки як реальностi, котра iснує за своїми особливими законами. В другому - проблемами виявлення впливу науки на людину, суспiльство, iсторiю та навпаки.
Таке визначення не заперечує факту iснування в межах "напрямку" питань про взаємовiдношення науки i культури, iсторiї, технiки. Тiльки "тут" цi питання розглядаються через аналiз науки як явища, котре має iманентнi причини свого iснування, а не через пiдведення наукового пiд апрiорно визначенi загальнi закони буття, що подекуди стає причиною втрати специфiки науковостi взагалi. Так, наприклад, висловлюючись: "наука як окрема дискурсивна практика", ми заздалегідь відмовляємося застосовувати поняття "практика дискурсу" чи вживання iнших смислiв слова "наука" (наприклад: "теологiчна наука").
У межах "напрямку" не приймається розповсюджена марксизмом теза про "вiдносно самостiйний характер науки". Iсторично склалося так, що пiсля другого Мiжнародного конгресу iсторикiв науки, який вiдбувся у 1931 роцi, офiцiйно роздiлилися концепцiї дослiдження науки на екстерналiськi та iнтерналiськi, що знаменувало собою усвiдомлення суперечностей мiж теорiями, котрi розглядали науку як пiдпорядковану iманентним закономiрностям, та теорiями, котрi розглядали науку як реальнiсть, пiдпорядковану суспiльно-iсторичнiй ситуацiї. Екстерналiський пiдхiд визнає соцiально-економiчну, культурно-iсторичну детермiнованiсть еволюцiї науки. Зразком послiдовного дотримання таких принципiв вважається Дж.Бернал, автор працi "Наука в iсторiї суспiльства". Сучаснi представники iнтерналiзму визнають своїм лiдером А.Койре i пояснюють розвиток наукового пiзнання переважно iнтелектуальними факторами.
Основу бiльшостi еклектичних уявлень про науку складає саме ця, зазначена, концепцiя про вiдносно самостiйний характер iснування науки. Проблема полягає в тому, що на тлi багатьох емпiричних даних виокремлюються факти iснування взаємозв'язку практичної та пiзнавальної дiяльностi. Разом iз цим, значний обсяг фактiв свiдчить про протилежне. Коли розглядається перебiг сучасного науково-технiчного прогресу постiйно виявляють випадки випередження теорiєю практики. Наявна самосуперечливість перекреслює вiдомi спроби дати вичерпне обґрунтування принципiв єдностi пiзнання та практики [Детально див.:15.-с.82-90.].
У цiлому бiльшiсть учених погоджується з висновком про малопро-дуктивнiсть виведення пiзнання, науки безпосередньо з практики, пiдтримуючи, однак, негативну точку зору щодо спроб виведення наукових процесiв з iнтелектуальних факторiв у вiдривi вiд суспiльного буття. Невирішеність даної проблеми тримає бiльшiсть дослiдникiв на позицiях пасивного еклектицизму, хоча його недолiки загальновiдомi.
У свою чергу, третейське "вирiшення" зазначеної проблеми кон-цепцiєю про вiдносну самостiйнiсть науки майже нiчого не роз'яснює i навiть навпаки - заплутує проблему удаванiстю її вирiшення, оскiльки для пояснення окремих випадкiв випередження теорiєю практики використовується лише (те чи iнше) загальне положення, спiльне для всiх процесiв, що мають опосередкованiсть.
Наведемо приклади. Так, вiдомий росiйський iсторик фiлософiї Н.В.Мотрошилова обґрунтовувала тезу, що "на деякому етапi iсторiї наука, подiбно до iнших, ранiше неї створених видiв культури, кристалiзується у вiдносно самостiйну форму суспiльної свiдомостi, бо перед суспiльством порушуються (i практично, й теоретично) проблеми, так чи iнакше пов'язанi з наукою, вирiшення котрих воно може здiйснити не ранiше, анiж усвiдомить їх i осмислить шляхи їх вирiшення"[16.-с.280]. Хоча дана точка зору досить детально розглянута в лiтературi i має велику кiлькiсть прихильникiв, її не-долiк одразу виявляє себе, коли йдеться про взаємовiдношення процесiв суто наукових i суспiльних. Внаслiдок цього створюються додатковi визначення опосередкованостi типу: "у бiльш широкому значеннi..." та "у бiльш вузькому...".
Розглядаючи наявний подiл фiлософiв на iнтерналiстiв i екстерналiстiв маємо засвiдчити його відносність. За своїми витоками iнтерналiська концепцiя наукових революцiй Т.Куна [Див.:17] опирається на соцiологiчнi поняття, аналогiчне ми бачимо в фiлософiї науки I.Лакатоса [Див.:18.-с.322-336]. Екстерналiськi концепцiї також звертаються до проблем, пов'язаних з iманентними законами розвитку наукового пiзнання. Так, у концепцiї науки Р.Мертона, поряд iз соцiально-культурною детермiнованiстю визначено, що змiни наукових iнтересiв часто вiдбуваються внаслiдок усвiдомлення конк-ретної проблеми, стану розробки логiчного
Loading...

 
 

Цікаве