WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання - Реферат

Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання - Реферат

свiту вiдбувається через подвоєння причинностей, остiльки жодна не може бути визнана як самодостатня для розумiння джерела виникнення проблем. Iснуючи незалежно вiд наших бажань усвiдомлена проблема вимагає визнання, що нашi уявлення у чомусь вiдповiдають, а у чомусь не вiдповiдають об'єктивному стану речей, про що ми робимо висновок усвiдомивши чи вирiшивши фiксованi ранiше проблеми. У свою чергу, визнання об'єктивного iснування речей, наявностi у них здатності впливати на людину, бути джерелом проблемлюдини, дозволяє зробити висновок, що навiть керуючись концепцiєю про час, простiр, причиннiсть як апрiорнi форми чуттєвого споглядання (I.Кант), ми маємо пiдставу для обґрунтування можливостi нашого досвiду бути пiдвалиною суджень про речi "як вони iснують самi по собi". Аналiзуючи зазначене, слiд визнати, що ми вийшли за межi кантiвських обмежень, про якi вiн писав: "Хоча ми можемо визнати дiйснiсть метафiзики як науки, однак ми можемо достеменно вказати, що вiдомi чисто синтетичнi пiзнання a priori дiйсно нам данi, а саме чиста математика та чисте природознавство, тому що обидвi мають положення, частково аподиктично достеменнi з одного лише розуму, частково такi, що беремо з досвiду, але визнаємо їх незалежнiсть вiд досвiду. Таким чином, ми маємо деяке, неспростовне, синтетичне пiзнання а priоri та повиннi питати не про те, чи можливе воно, а тiльки про те, як воно можливе" [27. -с.134].
Починаючи з даного рiвня саморефлексiї будь-яка науково ор-ганiзована пiзнавальна дiяльнiсть набуває розмежування мiж гносеологiчним та методологiчним цiлеспрямуванням. Гносеологiчнi розробки стають не тiльки методологiчно коректними, а й окремим засобом методологiї для проведення самоаналiзу, самозмiни та саморозвитку.
Лише усвiдомленi як iстотнi, але ще не розв'язанi науковi, гно-сеологiчнi та медологiчнi проблеми можуть бути визнанi як єдина абсолютна межа наявних можливостей суб'єкта пiзнання. З кожною новою розв'язаною проблемою пiзнавальнi можливостi людини стають усе бiльшими та ефективнiшими. Навiть тi процеси, якi сприймалися колись як "чудо", "абсурдне" сьогоднi дуже часто стають предметом рацiонального осмислення та практичного використання, тобто "рiччю для людини". По сутi справи "рiч у собi" - це людина, з її здатнiстю не тiльки мати певнi властивостi, а й набувати нових.
Незалежно вiд загальних фiлософських уподобань бiльшiсть сучасних фiлософiв визнає, що пiзнавальна дiяльнiсть безпосередньо пов'язана зi здатнiстю людини мати чуттєвi сприйняття.
Вважається, що людина має п'ять видiв вiдчуття. Кожному з них вiдповiдає певний орган: зору - очi, слуху - вуха, тактильному вiдчуттю - шкiра, смаку - язик, нюху - нiс. Крiм зазначених органiв, якi орiєнтованi на сприйняття оточуючого людське тiло середовища, iснують органи (рецептори), що сприймають внутрiшнi процеси та змiни у положеннях цього тiла. Елементарнi переживання тiлом змiн органiв чуття називають вiдчуттями.
Ми вiдчуваємо тепло, чуємо звуки, вирiзняємо кольори i т.п. Окремi вiдчуття можуть поєднуватися мiж собою у взаємопов'язанi послiдовностi, що дозволяє нам сприймати окремi предмети як сукупностi певних властивостей. Цi взаємозв'язані вiдчуття iнодi називають "комплексами вiдчуттiв"(наприклад у Берклi), а частiше "чуттєвим сприйняттям"(наприклад у Канта).
За допомогою активностi психiчних процесiв ми здатнi вiдтворювати у своїй пам'ятi чуттєвi сприйняття у виглядi образу предмету навiть тодi, коли не взаємодiємо з даним предметом "актуально". Таку властивiсть чуттєвого сприйняття називають уявленням, за допомогою якого ми вiдтворюємо образ знайомої людини, смачної шинки, теплої кiмнати, минулих подiй та тощо.
Вiдчуття, сприйняття та уявлення складають три основнi форми чуттєвої дiяльностi, якi вважаються необхiдною умовою iснування процесу пiзнання.
Практична життєдiяльнiсть людини навчила постiйно вносити певнi "корективи" у нашi чуттєвi сприйняття та уявлення. Наприклад, коли люди стають дорослими, спостерiгаючи як предмет вiддаляється вiд них не вважають, як це робили в дитинствi, що предмет стає меншим за розмiрами. Таким чином у "нас" є здатнiсть "виправляти" чуттєвi сприйняття будуючи образи дiйсностi не як безпосереднє сприйняття та уявлення даних органiв чуття, а як їх будування, де чуттєвi сприйняття скорегованi окремим процесом - мисленням.
Загальноприйнято, що за своєю логiчною структурою мислення має три основнi форми: поняття, судження, умовивiд. Про поняття мова йде у тому випадку, коли думка поєднує у цiле множину загальних та iстотних ознак, що визначають певнi властивостi предметiв. Поняття дозволяють утримувати в думках властивостi, якi чуттєво не данi принципово. Так, ми здатнi реально рахуватися з властивiстю предметiв мати магнiтне поле, з властивiстю суми квадратiв катетiв дорiвнювати квадрату гiпотенузи, з вiдмiннiстю мiж першою i другою космiчною швидкiстю та т.п.
На вiдмiну вiд поняття здатнiсть до судження полягає в приписуваннi предмету певної властивостi у певному вiдношеннi, або певного спiввiдношення мiж предметами. Тому воно набуває вигляду або твердження, або заперечення. Наприклад: F=ma. Оскiльки судження здебiльшого визначає певне вiдношення мiж речами, його можна перевiрити практично: чи вiдповiдає воно дiйсностi, чи нi. Поняття самi по собi не перевiряються, вони або мають певний сенс, або порожнi. їх значення вводять здебiльшого за допомогою аксiом. Навiть фантастичнi поняття можуть мати цiлком рацiональне значення, оскiльки дозволяють у мiркуваннях визначати реальнi та вигаданi властивостi речей. Зразками слушностi таких понять можуть слугувати: "вiчний двигун", "абсолютно чорне тiло", "iдеальний газ" та багато iнших.
З умовиводом ми маємо справу тодi, коли визначаємо iстиннiсть або помилковiсть певних суджень. Умовивiд здiйснюється у виглядi побудови мiркувань шляхом порiвняння одного судження з другим, з наступним визначенням чи суперечать вони одне одному, чи нi. Завершений умовивiд можливий тодi, коли iстиннiсть одного з цих суджень вважається доведеною. Тi думки, iстиннiсть або помилковiсть яких вважається вiдомою, називають посиланнями, а те, що ми отримаємо за допомогою умовиводу - висновком. Вирiзняють багато видiв умовиводiв, можливостi яких вивчає окрема наука - логiка.
У свою чергу, лише у формi протиставлення науки людинi образ науки набуває значущої сили, хвилює, привертає увагу, викликає потребу визначитися. Наприклад, протиставлення розуму i свободи є тiєю
Loading...

 
 

Цікаве