WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблеми реконструкцiї - Реферат

Проблеми реконструкцiї - Реферат

Експлiцитнi правила, коли вони iснують, виявляються звичайно загальними для досить великої наукової групи, але для парадигм це зовсiм не обов'язково. Дослiдники в досить далеких одна вiд одної областях науки, наприклад - в астрономiї i таксономiчнiй ботанiцi,- отримують освiту на основi цiлком рiзних досягнень, викладених в самих рiзних книгах. I навiть вченi, котрi працюють в тих самих або в спорiднених областях, вивчаючи однi й тi ж пiдручники i досягнення, ймовiрно, набудуть рiзних парадигм в процесi професiйної спецiалiзацiї.
Квантова механiка (або динамiка Ньютона, або електромагнiтна теорiя) є парадигмою для багатьох наукових груп, але не буде парадигмою для всiх в одинаковiй мiрi. Отже, вона може одночасно визначати рiзнi традицiї нормальної науки, котрi частково накладаються одна на одну, хоча i не спiвпадають у часi i просторi. Революцiя, що вiдбулася в рамках однiєї з традицiй, зовсiм не обов'язково охоплює в одинаковiй мiрi i iншi.
Слiд згадати, що у книзi "Людське розумiння" Ст.Тулмiн наводить чотири тези, якi багато що визначили у сучасних уявленнях про проблеми фiлософiї науки.
Цi тези полягають ось у чому:
1. Логiчнiсть та рацiональнiсть - це двi рiзнi риси науки. Логiчнiсть представляє собою "внутрiшню властивiсть пропозицiональних систем, якi розглядаються або у деякий фiксований момент часу, або взагалi абстраговано вiд часу". З одного боку, логiчнiсть є "статичною", "структурною", "синхронною", її можна виявити за допомогою "часового зрiзу". З iншого боку, рацiональнiсть "має справу з iнтелектуальними процедурами, при допомозi котрих вченi у часi здiйснюють поняттєвi змiни". Рацiональнiсть є "динамiчною", "дiахронною", її можна виявити лише у безперервному розвитку науки, а не у часовому зрiзi, i навiть не у послiдовностi часових зрiзiв, оскiдьки "з цих статичних структур неможливо реконструювати рацiональну форму пiзнавальної дiяльностi, що iсторично розвивається" [4. -с.368].
2. Критерiї вiдбору, за допомогою яких приймаються або вiдки-даються нововведення у науцi, можуть бути усвiдомленими лише через спiввiднесення (референцiю) з iндивiдами або групами, що репрезентують собою деяку професiю ("охоронцi рацiонального") i "роль яких зводиться до того, щоб виносити своє судження вiд iменi науки стосовно поняттєвих нововведень"[4. -с.369]. Таким чином, у теоретико-науковому уявленнi Тулмiна фiлософсьий та соцiологiчний аспекти наукових нововведень з необхiднiстю переплiтаються - вони вiдображають двi рiзних сторони однiєї i тiєї ж самої форми дiяльностi. Звiдси випливає, що положення "логiчнi вимоги iндуктивного методу є кiнцевим авторитетом для вчених" - це "iлюзiя", оскiльки цi вимоги постiйно порушуються самими вченими залежно вiд специфiчних обставин конкретної iсторичної ситуацiї.
3. У кожнiй науцi слiд розрiзнювати "рутиннi" перiоди, пiд час яких мають мiсце досить широко унiфiкованi "форми узгодження" щожо iнтелектуальних цiлей, критерiїв вiдбору тощо, та перiоди "переоцiнки", коли виникає сумнiв щодо самих цих критерiїв та цiлей. Перiоди "переоцiнки" не обов'язково потрiбно розглядати як кризи у строгому значеннi цього слова; це, швидше, перiоди, коли вiдсутнi "однозначнi критерiї нових iдей" (наприклад, немає загальної згоди вiдносно поняття "наукове пояснення"). Саме у цей час виникає нагальна потреба у "практицi iндивiдуальних суджень". У термiнологiї Тулмiна ця вiдмiннiсть мiж типами наукової по-ведiнки, домiнуючими у "рутинний" та "переоцiночний" перiоди розвитку науки, являє собою вiдмiннiсть мiж "тактикою" (вирiшенням "головоломок" у розумiннi Т.Куна, коли вiдомими є правила та принципи дослiдження) i "стратегiєю" (вирiшенням широкомасштабних проблем, якi вимагають постановки питань стосовно пiдвалин самої науки) [Див.: 4.-с.371].
4. Така сама проблема, вважає Тулмiн, виникає у тих (вельми нечастих) випадках правничої практики, коли суддi вже не можуть опиратись на прецедент або писану конституцiю, а "змушенi переглядати основоположнi цiлi законiв у новому iсторичному контекстi". У такiй ситуацiї вони не мають процедур прийняття рiшень, а використання вже прийнятих норм "призводить до явних аномалiй та неузгоджень". Таким чином, на думку Тулмiна, логiка виявляється лише "слугою у справi осягнення основних людських цiлей". У описанiй правничiй ситуацiї суддя змушений обмежитись своїм "песональним" або "справедливим" з точки зору традицiйного права рiшенням, але воно є i "рацiональним" [Див.: 4. -с.372].
Цi чотири тези Тулмiна за своїм значенням далеко виходять за рамки власне його концепцiї i являють собою основну тему дискусiй у працях сучасних фiлософiв науки. Так, третя теза є не що iнше, як широко поширене розрiзнення, введене Куном, мiж "нормальною" та "революцiйною" наукою. Друга теза - соцiологiчна тема, що розглядається Куном, Поланi, Хабермасом та iншими з рiзноманiтних точок зору. Перша теза обговорюється у працяї Фейєрабенда i "багато хто вважає, що вона присутня i в книзi Куна" (у пiслямовi до другого видання "Структури наукових революцiй"). Четверта ж теза є суто специфiчною лише для Тулмiна.
Основною з названих чотирьох є перша теза.
Логiчнiсть. Згiдно загальноприйнятих поглядiв, логiчнiсть означає певну властивiсть пропозицiональних систем, тiсно пов'язану iз формальною загальнозначущiстю. Система є логiчною, колиу її основi лежить деяка множина прийнятих правил та процедур i мiж всiма її речннями мають мiсце логiчнi вiдношення, що утворюють деяку структуру доведення.
Логiчнiсть i темпоральнiсть. Основною дихотомiєю у концепцiї Тулмiна є протиставлення статично-структурно-часового зрiзу науки з розвитково-динамiчним, безперевним її плином. Рацiональнiсть, на його думку, розкривається лише у другому.
У кожному часовому зрiзi науки можна побачитинаявнiсть не одної, а декiлькох конкуруючих теорiй; їх неможливо представити у виглядi єдиної дедуктивної системи з логiчної точки зору.
Вiдкриття та оцiнка.я_ я.У працях Райхенбаха та Поппера проводиться висунунте логiчними позитивiстами розрiзнення мiж контекстами вiдкриття та виправдання - перше елiмiнується з фiлософського розгляду i рацiональнiсть вiдноситься лише до процесу виправдання. Фактично це означає, що при оцiнцi наукової теорiї зовсiм неважливо те, яким чином вона виникла; мають значення лишесвiдчення, котрi пiдтверджують чи заперечують її. Тулмiн же зовсiм iнкше проводить це розрiзнення: вiн повнiстю виключає рацiональнiсть з контексту виправдання (обмежуючи його сферою "логiчностi"), а рацiональнiсть приписує лише контекстовi вiдкриття.
У науцi постiйно здiйснюється процес оцiнки i, щоб зрозумiти це, недостатньо виявляється розглядати лише її часовий зрiз, бо за його допомогою можна виявити лише принципи, на основi котрих робляться цi науковi оцiнки. Тут проглядається неявна двоїстiсть: у репрезентацiї науки у виглядi часового зрiзу слiд розрiзняти принципи оцiнки та внутрiшню iсторiю наукової теорiї. Логiцисти, проти яких виступає Тулмiн, дiйсно прагнули самообмежитись лише деякими фiксованими критерiями для оцiнки наукових тверджень. Проте, такi критерiї, як емпiричний змiст, прогностична сила, плiднiсть деякого дослiдження, неочiкуванi пiдтвердження, здатнiсть асимiлювати аномалiю за допомогою внутрiшнiх модифiкацiй тощо, були у самих логiцистiв спробами вiдповiдi на "iсторичнi питання, на якi неможливо вiдповiсти, якщо представити науки у схемi "теорiя пiдтвердження", тобто у формi позачасової
Loading...

 
 

Цікаве