WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема реконструкцiї - Реферат

Проблема реконструкцiї - Реферат

виглядi вимовленої iнформацiї) ми можемо лише вважати, що iснує дещо за висловленим, одночасно, вважаючи так ми не виходимо за межi висловлювання.
Розглядаючи будь який міфологічний переказ як iснуючий сам по собi, без порiвняння його будь iз чим, ми помiтимо, що вiн самодостатнє синкретичне утворення зi своїм порядком та змiстом. Власне те, що ми називаємо "мiфологiчним свiтоглядом" є рiзнi перекази, якi не спiввiдносяться мiж собою, не впливають одне на одного, цiлком самодостатнi сюжетно. Мiфи, як i казки, що кожний iз нас слухав у дитинствi, iснують поряд i не заважають одне одному. Розглядаючи випадки, коли кiнематографи роблять спробу синтезувати казки не важко помiтити, що виникає або нова казка зi своїм унiкальним сюжетом, або хаос невдалого твору.
Використовуючи зазначений змiст поняття "переказ" для розгляду фiлософiї, в якостi окремого iсторичного типу свiтогляду, маємо пiдстави щоб зазначити, що тут перекази не iснують самi по собi. В фiлософiї вони, навпаки, спiвзалежнi та постiйно спiввiдносяться. Порiвняння, спiвставлення, визначення спiвзалежностей однiєї розповiдi по вiдношенню до другої є форма буття фiлософiї. Сама специфiка фiлософського мислення, що визначається поняттям "рефлексiя", складає безпосереднє спiвставлення переказу з переказом про переказ.
На вiдмiну вiд фiлософiї у релiгiях вiдношення мiж переказами має iншу форму - канонiзоване "святе письмо" складає еталон "Слова", з яким (i за змiстом, i за формою) повиннi бути узгодженi усi iншi розповiдi. Толмуд, Бiблiя, Коран є лише переказ Слова божого, який здiйснили довiренi Богу особи (пророки).
У свою чергу, науковий свiтогляд, вперше,пропонує вийти за межi переказiв. Подiляючи знання про свiт на факти, гiпотези i теорiї, вiн вимагає порiвнювати перекази про свiт iз самим свiтом, а не розповiдями про нього. Тому, виключно, стосовно наукового переказу ми i маємо сприймати наведене вище зауваження Х.Патнема. У своїй вiдмiнностi вiд фiлософiї, мiфологiї та релiгiї, наука претендує на можливiсть співвідношення переказу iз чимось зовнiшнiм щодо нього. За iнших умов не може йти навiть мови про iснування науки як чогось вiдмiнного вiд iнших свiтоглядних форм.
Конкретним виявом методологiчної вiдмiнностi фiлософського пе-реказу вiд наукового вважається дискурс. Нагадаємо, що дискурс (пiзньолат. вiд discursus - мiркування, аргумент) - теоретико-аналiтична процедура та метод наукового аналiзу з акцентуванням уваги на логiчних та понятiйних елементах i засобах аналiзу. Сьогоднi дискурс вважається (Джефрi Александер, Ентонi Гiдденс) головним шляхом взаємодоповнення рiзних пiдходiв, шкiл та традицiй в соцiальних науках. У дискурсi втiлюється специфiка соцiального пiзнання з його вiдмiннiстю вiд природничонаукового "пояснення". В ньому робиться наголос на формально-логiчнi мiркування, таким чином, що у його фокусi знаходиться сам процес аналiзу, а не резуль-тати останнього.
Слiд визнати i наступну особливiсть дискурсу. Так, якщо для А.Ф.Лосєва [Див.:11] позитивне означення поняття "мiф" уявлялося принципово неадекватним i вiн систематично використовував лише негативну форму: "мiф це не...", то ми застосовуючи поняття "дискурс" отримуємо пiдстави для визнання, що аутентичне (античному) тлумачення мiфу як переказу є найбiльш адекватна i точна форма його визначення. Мiф як необмежений переказ є наслiдок безпосередньої реалiзацiї стихiї чистого уявлення.
Бажання розчинитися у стихiї чистого уявлення подекуди переслiдує кожну людину, що, на мою думку, є наслiдком усвiдомлення межi своїх можливостей, смертностi та неможливостi досягти абсолютних iдеалiв (краси взагалi, щастя, добра без зла, необмеженостi благ, здатностi бути кращим спортсменом завжди та т.п.). Таке усвiдомлення тимчасовостi власного буття, яке здобувається за допомогою здатностi до континуально побудованого продуктивного уявлення, викликає вiдчуття страждання, а тому шукає порятунку в тих самих джерелах, у самозаспокоєннi безперервнiстю гри уявлень, тобто у самiй здатностi континуально уявляти.
Спiввiдносячи такий варiант гри продуктивної здатностi до уявлення з фiлософською рефлексiєю можемо запропонувати наступне тлумачення фiлософiї - це форма iнтелектуального експериментування з уявленням нескiнченого за допомогою занурення обмеженого у необмежене. Здiйснюється така когнiтивна дiя через дискурсивний дiалог.
Рефлексiя (вiд лат. reflexio - обернутiсть до начал) - це, перш за все, спосiб фiлософських мiркувань, який полягає в постiйному врахуваннi наявностi самоусвiдомлення власного "Я".
Слiд нагадати, що на думку Св.Августина, Т.Кампанелли, Р.Декарта рефлексiя - це самоусвiдомлення власного "Я", обов'язкове начало iстинного пiзнання; джерело знання про внутрiшнi дiї свiдомостi (Дж.Локк, Г.В.Лейбнiц); взаємне вiдображення одного в другому (Е.Гуссерль). Гегель, у свою чергу, розробив першу теорiю логiчної рефлексiї, пiд якою вiн розумiв спiввiдноснiсть категорiй.
Аналiз рiзноманiтних способiв фiлософських мiркувань дозволяє виводити ряд особливих рефлексивних понять: "рефлексивна множина" - множина, яка еквiвалентна власнiй пiдмножинi (наприклад, список усiх спискiв є також список, що являє собою пiдмножину всiх спискiв); "рефлексивнiсть" - вiдношення, коли кожний елемент множини знаходиться у даному вiдношеннi до самого себе; "закон рефлексивностi матерiальної iмплiкацiї" - теорема обчислення висловлювань "Якщо p, то р"; "рефлексивнiсть вiдношень висновкiв" згiдно з яким, кожний елемент множини знаходиться у заданому вiдношеннi до самого себе; "закон рефлексивностi рiвностi" - "A = A"; "рефлексивнiсть рiвностi" - аксiома обчислення предикатiв першого порядку, що визначає "Для кожного x, завжди х дорiвнює х"; "реконструктивна рефлексiя" - заснованi на усталених нормах i стандартах реконструкцiї дозволяють вiдкривати основоположення, якi призводять до змiни уявлень, що складали джерело цих норм i стандартiв.
У кожному з наведених варiантiв тлумачення поняття "рефлексiя" мова йде про здатнiсть "бути у вiдношеннi до самого себе". Саме цiєї властивостi ми не знаходимо у релятивiзма. Враховуючи дану обставину, спiвставляючи вказану нами нерефлексуючу (нефiлософську) сутнiсть релятивiзму з фiлософською проблематикою бiльшої частини його переказiв, ми отримуємо пiдставу для визнання релятивiзму принципом побудови "мiфу про фiлософiю", а не фiлософiї.
Стосовно висловлювання "переказ фiлософiї" навряд чи виникне заперечення у бiльшостi людей, що називають себе фiлософами, оскiльки з власного досвiду вони можуть навести безлiч прикладiв переказу фiлософiї без самої фiлософiї. А стосовно висловлювання "мiф про фiлософiю" можуть виникнути рiзноманiтнi
Loading...

 
 

Цікаве