WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема реконструкцiї - Реферат

Проблема реконструкцiї - Реферат

висхiдний смисл, "не має смислу" стосовно нових проблем та умов.
По-друге, тут виявлено, що руйнування когнiтивних основ "старої споруди науки", її гносеологiчних пiдвалин, i створення нового є не що iнше, як "перетворення смислу" традицiйних понять, уявлень i принципiв. Тобто, це, образно кажучи, чисто "фiлософська робота розуму". Однак, вона повинна бути органiчно i невiд'ємно поєднана, краще сказати - "зв'язана", не лише з конкретно-науковим знанням, але й з класичною мовою, операцiональним мисленням даної науки. Iнакше нерозумiння та сумнiвiв бути не може. Спроба впровадити нову мову без встановлення зв'язку з iсторично наявною здатна замiстькогнiтивно вмотивованого нерозумiння викликати iлюзiю розумiння, разом iз апрiорним нiгiлiзмом щодо "старого".
По-третє, заперечення тiльки тодi є науковим, коли воно "конс-труктивне". Це означає - воно вказує на "причину", котра об'єктивно зумовлює незастосовуванiсть старого принципу, а тому й втрату ним нормативного "класичного" смислу для iсторичної традицiї конкретної науки. В даному випадку - це була принципова неможливiсть задовольнити закладений у самому принципi критерiй точностi опису поведiнки точкового фiзичного об'єкта при будь-якому можливому вдосконаленнi засобiв експерименту та вимiрювальної технiки.
Вiдомо, що класична механiка Ньютона була математико-фiзичною, де iдеал строгостi та доказовостi полягав у застосуваннi аксiоматичного методу геометрiї до опису фiзичної реальностi. Але оскiльки об'єктивно, у чистому виглядi i безпосередньо, це нiяк не можливо з тiєї причини, що фiзичнi сутностi не можуть бути зведенi тiльки i тiльки до їх кiлькiсного змiсту, знайшли варiант "обхiдного мислення" (в розумiннi Е.Боне). А саме: була введена власне фiзична "iдеалiзацiя", смисл i спосiб застосування якої по-лягав у наступному. В фундаментi математичного пiзнання серед численних його абстракцiй та iдеалiзацiй одна з головних пiдвалин полягає в так званiй "абстракцiї ототожнення". На нiй ґрунтується "iснування" числа, а отже - й вимiрювання. Скажiмо, для прикладу, так: нiде, нi на землi, анi на небi, не iснує "абсолютної тотожностi" хоча б тому, що будь-якi двi найбiльш однорiднi "подiї" не є еквiвалентними мiж собою вже тому, що об'єктивно, раз i назавжди роздiленi в просторi та часi. Як же тодi можливi навiть найп-ростiшi розумовi конструкцiї на зразок 0=0, 1=1, А=А тощо? Всi вони ґрунтуються на створенiй "чистим розумом" (за I.Кантом) "абстракцiї ототожнення". Вважається, що хоча вони принципово не можуть бути тотожними "матерiально", але аксiоматично визнаються "абсолютно" тотожними математично, тобто "iдеально", логiчно, конвенцiонально, теоретично. В цьому вiдношеннi, окрiм спецiальної математичної та фiлософської лiтератури надзвичайно корисними та повчальними для будь-якого теоретика є фiлософськi дослiдження природи числа, особливо Едмунда Гуссерля i Анрi Бергсона.
На абстракцiї ототожнення саме й базується "iзоморфiзм", тобто "принцип взаємнооднозначної вiдповiдностi". А на цьому принципi, в свою чергу, вибудовується класичний образ "фiзичної реальностi" (тобто iзоморфiзм точок математичного континууму евклiдового простору i фiзичних даних про перемiщення в просторi точкового "тiла" - точкової маси, точкового заряду тощо). Саме тому класична фiзика i стала "математико-фiзичною", а властивий їй спосiб мислення об'єднував у собi принципи "безперервностi", "однозначної детермiнованостi" i "точностi" опису фiзичної реальностi. Атрибутом такого способу мислення був геометричний образ "траєкторного руху", який вважався прийнятною для науки картиною фiзичного руху.
Часто стверджують, навiть у спецiальнiй лiтературi, що "метод" класичної фiзики - "гiпотетико-дедуктивний". Це вiрно, але, як iнодi висловлюються математики: "з точнiстю до навпаки". Цей метод був i є "дедуктивно-гiпотетичним", i це зовсiм не перестановка термiнiв, а констатацiя принципово iншого смислу.
З викладених вище причин, за самим способом завдання класичної "фiзичної реальностi" домiнуюча роль підводилась математицi. Якщо множина експериментальних даних не оброблена логiчно, не набула аналiтичної форми, щоб бути придатною для математичного обґрунтування i дедуктивного виведення, то сам емпiричний матерiал мiг розглядатись поки що (до обґрунтування) тiльки як гiпотетичний, можливий, але "недiйсний елемент теоретичної iстини". Вiдзначимо, що математична дедукцiя столiттями слугувала нiби перевiркою надiйностi, достеменностi, "чистоти" експерименту, а також засобом обґрунтування чи спростування його як гiпотетичного, недостеменного. Можливо, знамените кредо І. Ньютона "Гiпотез я не вигадую" в цьому контекстi є ближчим до iстини, адже факти iсторiї показують, що вiн вмiло користувався послугами наукової гiпотези, серед яких мiстився й "iдеал" повної аксiоматизацiї фiзики за зразком гео-метрiї, але з врахуванням природи i змiсту фiзичної науки. Це, як вiдомо, реалiзувати не вдалось.
Новий, квантово-механiчний спосiб мислення вiдразу ж починає з того, що "скидає" з себе домiнуючу в класичнiй фiзицi математичну форму i прiоритет математичної дедукцiї над фiзичним змiстом.
Збереження класичної традицiї в умовах появи нового (мiкрофiзичного) "об'єкта" дослiдження i нових видiв експериментування з ним загрожувало накопиченням та наростанням теоретичних "iлюзiй", що виходили з наперед заданої передумови майже абсолютного "сходження" фiзичних даних до вiдпрацьованих формул та траєкторій. Побiчно i основою, i продуктом самих цих iлюзiй було бажання та вiра в iснування наперед встановленої гармонiї мiж свiтом "фiзичним" i "математичним".
Таким чином, новий спосiб мислення став "фiзико-математичним". Здійснилось неначе повернення до iндуктивiзму, необхiднiсть якого вже з 1826 року обґрунтовували першi позитивiсти: О.Конт, Дж.С.Мiлль, Г.Спенсер, В.Уевелл. Нагадаємо, що в своєму "Новому Органонi" Френсiс Бекон розробляв iдею переважного використання методу iндукцiї для експериментального природознавства; але без з'єднання цих методiв iз математичною формою вони не володiли необхiдними властивостями "операцiональностi" та "iнструментальностi", яка мала мiсце в прогресi швидкої та успiшної математизацiї (дедуктивiзацiї) фiзики. Тепер на основi iндуктивної логiки Мiлля, що заклала логiчнi пiдвалини статистичному аналiзу, iндукцiя була вже не в iзоляцiї вiд математики, а в усвiдомленiй та критичнiй єдностi з математичною формою викладу власного фiзичного змiсту. В основу була покладена "фактична", експериментально визначена фiзична реальнiсть. I лише пiд емпiричний базис, на його фактуальнiй основi виникали проблеми пошуку нової i адекватної форми математичного вiдображення цiєї реальностi
Loading...

 
 

Цікаве