WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема реконструкцiї - Реферат

Проблема реконструкцiї - Реферат


Реферат на тему:
Проблема реконструкцiї
"Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка феноменологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв розумiння. Нескладно виявити, що коли в науках "усiм" "усе" зро-зумiло, тодi ми маємо справу з "когнiтивною стагнацiєю", яка здебiльшого заслiплена грандiознiстю тiєї чи iншої наукової традицiї, а не розумiнням сутi справи.
Нам здається, що феномен "нерозумiння" вартий значно бiльшої уваги нiж придiляють йому виказуючи на "проблему розумiння" як на одну з найбiльш фундаментальних для фiлософiї.
Одночасна присутнiсть розумiння i нерозумiння в науковому поступi має свої об'єктивнi причини, що не залежать вiд освiченостi науковця. Однак, не зважаючи на цiкавi розробки з деконструкцiї унiверсалiзму, не можна заперечити факту, що усвiдомлення нових смислiв наукових знань може вiдбутися лише за умови здiйснення демаркацiї змiсту фундаментальних понять, принципiв, теоретичних конструкцiй. Так чи iнакше вiдбувається повернення до iдей теорiї когерентності, яку неопозитивiзм (О.Нейрат i Р.Карнап [Див.:1. -с.69-86]) висунув у якостi логiцистської концепцiї iстини. Згiдно з цiєю концепцiєю, iстиннiсть визначається внутрiшньою зв'язанiстю (узгодженiстю) речень у певнiй системi висловлювань: речення iстинне, якщо воно є елементом несуперечливої системи. Одночасно, ряд когнiтивних настанов, якi визначають способи упорядкування та репрезентацiї наукових знань, що складають фундамент окремих доведених теорiй, можуть "застарiти", а iншi, загальноприйнятi, стають незвичними, малозрозумiлими. Так, у свiй час, вiдбулося з поняттями "простiр", "час", "рацiональнiсть", "закономiрнiсть" та тощо.
На перший погляд, здається, що має iснувати закономiрне слiдування нерозумiння - розумiння, а далi - нове нерозумiння. Однак, ця лiнiйна модель є поширена когнiтивна iлюзiя, що здатна переконувати нерозумiючих у протилежному, - в наявностi феномена розумiння. Справа полягає у тому, що взагалi не буває якiсного "росту" наукового знання без оновлення теоретичної свідомості, змiни смислiв основоположних понять та їх категорiальних пiдвалин.
Завдячуючи використанню вказаної спрощеної "лiнiйної моделi" вiдбувається ототожнення збiльшення iнформацiї та iнформованостi з науковим розвитком, а стану "епiстемної стагнацiї" (відсутності росту знання) з еволюцiєю науки, що зовнiшньо виявляє себе у суперечностi "iнформацiйної перенасиченостi науки".
Наприклад, Х.Патнему [Див.:2. -с.486-489] вдалося побудувати досить обґрунтовану концепцiю можливостi визначення наукової iстини як рацiонального обґрунтування прийнятностi суджень. Однак вiн не довiв свiй аналiз проблеми розумiння до розгляду феномену нерозумiння. Тому пов'язуючи концепцiю рацiонального обґрунтування прийнятностi суджень з процесом змiни смислiв основоположних понять, вiн не вийшов за межi вище зазначеної лiнiйної моделi простого слiдування: нерозумiння - розумiння - нове нерозумiння.
Ми маємо можливiсть навести яскравий приклад математичної кон-венцiї, яка виявляє евристичну малопродуктивнiсть означеної "моделi" . Так, за особистим свiдченням Солов'я Леонiда Антоновича, до творця "теорiї нормальних алгорифмiв" та вiдповiдного напрямку конструктивної математики академiка А.А.Маркова учнi звернулися з констатацiєю: "Я не розумiю...?" Марков вiдповiв - "Не розумiю Я, не розумiй i Ти!". Стосовно цього прикладу, чомусь, вже не можна спинити себе на емоцiйно скерованiй думцi, що "нерозумiння" - це погано. Так, нерозумiння може розглядатися як абсолютне зло, яке заперечує саму можливiсть обґрунтування рацiональ-ностi, науковостi, що висуває нас на межу прiрви постiйної інтерпретації за якою слiдує постмодернiстське заперечення самої можливостi буття науково-технiчних здобуткiв як наслiдкiв вияву творчого запалу сили людського розуму. Тодi вiчний Dasein інтерпретації телефонiв, комп'ютерів, автомашин, лiтакiв, електростанцiй та багато iншого робить їх утаємниченим "поставом" (М.Хайдеггер) за межами рацiонального. Як наслiдок, не тiльки в математицi нелiнiйнi рiвняння, що мають бiльше нiж одне рiшення (точки бiфуркацiї), а й кожний пересiчний автомеханiк, стають справжнiм символом чаклунства.
Слiд зазначити, що поширення негативного вживання поняття "свiт як образ i картина" виявляє не тiльки критичне ставлення до абстрагування, як основи здорового глузду, а й до розуму (що, наприклад, досить прозоро висловлено у М.Хайдеггера). Однак, споглядаючи зразки живопису бiльшiсть глядачiв бажає розумiти задум автора, переважно абстрагуючись вiд нескiнченої множини обставин, яка мала мiсце пiд час творчого акту створення картини. Глядач цiлком доречно абстрагується вiд цiни на фарби, вiд стосункiв художника з дружиною та дiтьми, вiд розладiв шлунку та гiпертонiї, що супроводжували митця усе життя, вiд кiлькостi волосин з якої складався пензель майстра та безлiчi iнших дрiбниць, якi рiзними "мудрецями" можуть бути необмежено інтерпретовані. Чому так? Та тому, що нас насправдi не цiкавить неiстотне iснування: читай - нерозумне. Тобто, якщо комусь не подобається "пан-буття Cogito" в буттi людини, то скорiше за все йому не подобається усвiдомлення самовiдповiдальностi, самоусвiдомлення наявностi рiзницi (демаркацiї) "дороги до пекла" та "дороги до храму".
"Спирайся на мужнiсть свiдомостi" писав Е.В.Iльєнков звертаючись до свого учня, який у розпачi вигукнув до свого вчителя: "Навiщо ти покарав нас здатнiстю усвiдомлювати?". Справа полягає у тому, що ми дiйсно будуємо образи i картини свiту, якi незалежно вiд інтерпретацій навiчно викарбують наше Cogito для наших нащадкiв. Вони знатимуть нас не за нашими iнтерпретацiями, а за викарбуваними на вiки (а не "тут-буття" чи "буття-в-повсякденностi") "картинами-ейдосами" створеного нами свiту. Так само ми сприймаємо архiтектора за його архiтектурою, Рембранта i Куiнджi за їх картинами, Моцарта i Глiнку за їх музикою, а не за інтерпретацією безлiчi тут-буття обставин. Тiльки прокурора та адвоката будуть цiкавити iнтерпретацiї, якщо нова багатоповерхова будiвля розвалиться.
У тому випадку, коли наукове нерозумiння безпосередньо усвiдом-лене, тобто пов'язане з "теоретичним сумнiвом" (дiєю наукового Cogito за Декартом), воно може бути здолане строгим доведенням, або ж переконливим експериментом. А що ж робити, коли "вирiшальний" експеримент чи доведення потрапляють у полон
Loading...

 
 

Цікаве