WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Наукове мислення та його структура - Реферат

Наукове мислення та його структура - Реферат

задовольняють "тому-то" й "тому-то" своїми результатами. Якби визначення проблем брались iз безпосередньої взаємодiї з свiтом (вiдображення чи споглядання), а не з усвiдомлення свого вiдношення до результатiв своєї дiяльностi, тодi мислення завжди б знаходило способи їх вирiшення. Однак, це не спостерiгається. На вiдмiну вiд мети, котра завжди спрямовує дiяльнiсть на використання перевiрених (iз заздалегiдь вiдомим результатом) способiв дiяльностi, зацiкавлення, спрямовуючи мислення, не завжди приводить до шуканого результату.
Власне, тiльки з виявленням суперечностi, парадоксу виникає свiдомо фiксована проблема. До виявлення парадоксу, суперечностi людина використовує накопичений багаж вiдомих схем суджень формально - через використання пам'ятi (своєї та суспiльної).
В цiлому мислення полягає в змiнi вiдомих способiв синтезу уявлень в несуперечливе судження шляхом знаходження уявлення про взаємообумовленiсть, єднiсть, пошуку "третього", опосередковуючого протилежностi, обґрунтованого судження [Детально див.:20. -с.122143]. Виникнення цього судження може відбуватись i при допомозi фiксацiї результатiв досвiду, i "продуктивною силою уявлення" (I.Кант) - комбiнуванням образiв, що знаходяться в пам'ятi iндивiда та суспiльства.
Подiл мислення на зазначенi складовi частини дозволяє розглядати його в якостi процесу чуттєвої дiяльностi, що спрямовується знанням деяких визначень результату, i полягає в змiнi схем синтезу суджень при допомозi знань, використовуваних функцiонально, тобто для змiни, знову ж таки, знань.
Видiлення наведеної структури мислення має для нас принципове значення. Фiксацiя вiдмiнностi моментiв мислення у формi двох функцiонально вiдмiнних властивостей знання: вiдображати майбутню дiйснiсть (iстиннiсть) i визначати взаємозв'язки уявлень (алгоритмiчнiсть) - дозволяє виявляти, що можливi два принципово вiдмiннi шляхи пiзнавальної дiяльностi, два вiдмiннi роди знання та методiв його застосування.
Використовуючи поняття "мислення", як усвiдомлення процесу фор-мування уявлень через певну форму чуттєвої дiяльностi, маємо визначити, що для неї є характерним:
1) формування уявлень не залежить безпосередньо вiд актуальних чуттєвих сприймань зовнiшнього тiлесного середовища та фiзiологiчних потреб органiзму;
2) самi уявлення стають свiдомо змiнюваними об'єктами, тобто змiна форм в уявленнях не обумовлена асоцiативними зв'язками образiв у пам'ятi;
3) здатнiсть уявляти та змiнювати в уявленнi процеси, в тому числi й власну дiяльнiсть;
4) зовнiшнi матерiальнi форми використовуються цiлеспрямовано для формування потрiбних уявлень в якостi умовних зовнiшнiх представникiв.
Наведенi характеристики дозволяють побачити, що поняття "ма-терiально iснуючий предмет", як воно дане мисленню, не можна порiвнювати з рiччю поза мисленням, адже у свiдомостi неможливо порiвняти те, що є у свiдомостi, з тим, чого в свiдомостi немає.
Перш нiж уможливиться практично порiвняти уявлення про речi з самим речами, людина має цi речi усвiдомити, тобто перетворити у два уявлення. В пiдсумку завжди порiвнюють i спiвставляють уявлення з уявленнями, хоча подекуди вважають, що порiвнюють уявлення про рiч з самою матерiальною рiччю.
Безглуздо навiть уявно порiвнювати лiтри та кольори, смак їжi з квадратними рiвняннями, якщо дотримуєшся абстрактних визначень, якi визначають, що є лiтри, кольори та т.п. Встановити яке-небудь вiдношення мiж уявленнями вдається лише в тому випадку, якщо спiвставляються не властивостi речей, якi роблять один об'єкт вiдмiнним вiд iншого, а тi властивостi, котрi виражають не розрiзненiсть, а спiльнiсть.
Так, розглядаючи вiдстань мiж двома речами ми говоримо про вiдмiннiсть їх положення стосовно третьої. При цьому ми неначе об'єднуємо двi речi у вiдношеннi до третьої (у даному випадку поняття "простiр") i тiльки пiсля того, як ми їх об'єднали, можемо розрiзнити як рiзнi точки простору. А якщо у двох рiзних речах немає нiчого спiльного стосовно третього, тодi самi вiдмiнностi мiж першими двома є безпідставними. Так, розглядаючи коефiцiєнт корисної дiї "перший елемент думки" автомобiля ми можемо спiвставити вiдстань "другий елемент думки" i кiлькiсть (лiтраж) "третiй елемент думки" споживаного двигуном бензину.
А усерединi чого ж спiввiдносяться мiж собою такi феномени, як уявлення та матерiальний предмет? Чи є щось "третє", по вiдношенню до якого вони "одне й те ж саме" (незважаючи на всi свої очевиднi вiдмiнностi)? Невже саме це i називають "практикою"? Якщо такої загальної основи, що рiзними способами виражається i в думцi, i в речi, немає, то мiж ними неможливо встановити нiякого спiввiдношення.
Фактично, вперше дана проблема чiтко була сформульована "голов-ним об'єктом" постмодернiстської критики Рене Декартом. Оскiльки з причини вiдсутностi просторової межi думка не може "обмежити" протяжну рiч, а рiч - iдею, уявлення не спроможне взаємодiяти з протяжною рiччю, а рiч - з думкою, кожна з них знаходиться у власнiй сферi буття. У Декарта це виражено наступним чином: "Мислення i протяжнiсть суть двi рiзнi субстанцiї, а субстанцiя є те, що iснує i визначається тiльки через самого себе, а не через "iнше""[21. -с.36].
У свiй час I.Кант поставивши собi за мету виявити тi iстини, якi нi в кого не викликали б сумнiву, хоча б ними й нехтували з-за їх банальностi, переконався, що таких iстин не так вже й багато: ряд загальних положень логiки, сформульованих, по сутi, ще Аристотелем та його прямими послiдовниками. Тобто, всi теоретики мислили у вiдповiдностi до певних правил логiки. Однак, кожний раз маючи справу з "приписуванням" предмету окремої властивостi, доводиться постiйно виходити за межi суто логiчних правил, бо використання правил спирається на певне обґрунтування, яке не має чистого формально-логiчного характеру. Ще античнi скептики цю обставину вiдзначили положенням про вiдсутнiсть доведення: "доведення завжди потребує критерiя, щоб бути твердим та непохитним, а критерiй доведення, щоб бути вiрним, бо не може бути вiрного доведення, якщо йому не передує вiрний критерiй, так само, як не буває правильного критерiю без доведення"[22. -с.230]. Будь-якезасноване на емпiричних даних поняття завжди знаходиться пiд загрозою спростування з боку досвiду. Як слушно зазначив Гадамер "Досвiд... є досвiд людської обмеженостi. Досвiдчений той, хто пам'ятає про свою обмеженiсть, той. хто знає, що час i майбутнє йому не пiдвладнi"[23.-с.420].
Разом з тим, як вiдомо, люди використовують й iншi поняття, котрi носять всезагальний i необхiдний характер самi по собi, безвiдносно до мiнливої емпiрiї. Наприклад, розгляд трикутникiв та квадратiв у геометрiї не має нiякого вiдношення до нашого розумiння властивостей кола та елiпса, оскiльки у визначеннi поняття "коло" входять лише такi предикати, якi строго описують межi лише даного роду фiгур, межi, якi не можна переступити, не переходячи у iнший рiд об'єктiв нi емпiрично, нi логiчно. Такi поняття передбачають предикати, змiнити i усунути котрi неможливо без усунення суб'єкта судження нi в наявному, нi в майбутньому, анi в будь-якому "усякому можливому" досвiдi. Отже, використовуючи тезу "всi тiла є протяжними", ми з необхiднiстю повиннi погодитись з тим, що у разi iснування iнших "дивних" "тiл" вони в поле нашого досвiду потрапити нiколи не зможуть, бо не вiдповiднi поняттю "тiло".
Тому загальнi просторово-часовi визначення речей (математичнi, для прикладу)
Loading...

 
 

Цікаве