WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання - Реферат

Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання - Реферат


Реферат на тему:
Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання
Вбачаючи найбiльш характерну особливiсть науки у фальсифiкова-ностi її теорiй, Поппер приходить до специфiчного розумiння наукового знання та наукового методу. Своє розумiння знання вiн протиставляє есенцiалiзмовi, котрий був найбiльш поширений у ХYIII-XIX ст., та iнструменталiзмовi, що широко розповсюдився у ХХ ст.
Есенцiалiстське тлумачення наукового знання сходить, на думку Поппера, до Галiлея та Ньютона. Його можна окреслити у трьох тезах.
1. Вченi прагуть отримати iстиний опис свiту.
2. Iстинна теорiя описує "сутностi", що лежать в основi спос-тережуваних явищ.
3. Тому, якщо теорiя є iстинною, то вона не припускає нiяких сумнiвiв i не потребує в подальшого пояснення чи змiни.
К.Поппер приймає першу тезу. Вiн "хоче" прийняти i другу тезу, хоча фактично не приймає її: "Я цiлком погоджуюсь iз есенцiалiзмом щодо того, що багато вiд нас скрито i що багато з того, що скрите, може бути виявлене... Я навiть не схильний критикувати тих, хто намагається зрозумiти "сутнiсть свiту" [2. -с.302]. Однак, iдею сутностi Поппер вiдкидає тому, що з неї випливає третя теза, з котрою вiн рiшуче не погоджується. Якщо ми визнаємо наявнiсть знання останньої сутностi свiту, то ми повиннi прийняти i можливiсть остаточного пояснення, яке не потребує виправлень чи пок-ращень. Поппер не може допустити в науцi нiяких остаточних пояснень, бо це заперечується реальною iсторiєю науки. Таке пояснення не можна було б фальсифiкувати, тому (за його критерiєм демаркацiї), воно було б ненауковим.
Поппер дає надвичайно чiткий та простий виклад iнструменталiстської концепцiї та її вiдмiнностi вiд есенцiалiзму [Див.: 2. -с.304-315]. З точки зору останнього ми повиннi проводити розрiзнення помiж:
1) унiверсумом сутностей;
2) унiверсумом феноменiв, що спостерiгаються;
3) унiверсумом мови. Кожний з них можна представити у виглядi квадрата.
Тут "а" i "b" - феномени, що спостерiгаються; "А,В" вiдповiднi сутностi; "г" i "є" - символiчнi представлення або описи цих сутностей; "E" являє собою iстотний зв'язок помiж "А" i "В"; "i" - теорiя, що описує зв'язок "E". З "г" та "i" ми можемо вивести "є". Це означає, що при допомозi теорiї ми можемо пояснити, чому поява "а" викликає появу "b". Iнструменталiзм вiдкидає квадрат (1), тобто унiверсум сутностей. Тодi "r" та "є" безпосе-редньо вiдносять до феноменiв "а" та "b", що спостерiгаються, а "i" взагалi нiчого не описує i представляє собою iнструмент, котрий допомагає дедукувати "є" з "r".
К.Поппер погоджується з iнструменталiзмом в тому, що науковi теорiї є iнструментом для наукових передбачень. Однак, науковi теорiї завжди претендують на те, що вони описують дещо iснуюче i виконують не лише iнструментальну, але й дескриптивну функцiю. Це витiкає з наступниих положень, якi вiн висуває:
По-перше, науковi теорiї пiддаються перевiркам з метою їх фаль-сифiкацiї, а отже, теорiї не є лiчильними правилами, як вважають iнструменталiсти. Правила та iнструменти не пiддаються таким перевiркам, вони лише використовуються вiдомим чином.
По-друге, теорiя в процесi перевiрки фальсифiкується; правила та iнструменти не можна фальсифiкувати. Отже, iнструменталiстська iнтерпретацiя не спроможна зрозумiти реальнi перевiрки, якi є спробами спростування, i не може пiти далi за твердження про те, що рiзноманiтнi теорiї мають рiзнi сфери застосування.
По-третє, iнструменталiзм, розглядаючи теорiї як правила, рятує їх вiд спростування, витлумачуючи фальсифiкацiї як обмеження сфери застосування теорiй-iнструментiв. Тим самим iнструменталiзм гальмує науковий прогрес, сприяючи консервацiї спростованих теорiй та перешкоджаючи їх замiнi на новi, кращi теорiї.
Критика Поппером есенцiалiзму та iнструменталiзму дозволяє от-римати уявлення про власне розумiння ним наукового знання. Вiн приймав тезу есенцiалiзму про те, що вчений намагається отримати iстинний опис свiту i дати iстинне пояснення фактам, що спостерiгаються. Але, на вiдмiну вiд есенцiалiстiв, Поппер вважає, що ця мета актуально недосяжна i наука здатна лише наближатись до iстини. Таким чином, попперiвське розумiння вiдмiнне вiд з есенцiалiстського в тому, що вiн виключно методологiчно, а не епiстемологiчно визнає пошук iстини метою науки. У "той же самий час", його обмеження епiстемологiї спирається на аргументи iнструменталiзма, коли вiн вважає, що мета науки вiдкрити "абсолютну iстину" не може бути досягнута. I навпаки, виключно з позицiй вимог епiстемологiї, Поппер обмежує сферу функцiонального-методологiзма iнструменталiзма, коли визнає можливiсть створення усе "ближчих" до iстини картин свiту.
Iнструменталiзм зводить реальнiсть лише до iнформацiйного рiвня спостережуваних феноменiв. Есенцiалiзм роздiляє свiт на рiвень сутностi та рiвень спостережуваних явищ. Поппер же вiдкидає дихотомiю спостережуваного-теоретичного. В його концепцiї всiм термiнам та реченням мови науки приписується дескриптивне значення i немає термiнiв та речень, значення котрих повнiстю визначається спостережуваними ситуацiями. Вiн вiдкидає специфiку емпiричної мови, оскiльки всi термiни науки до деякої мiри є теоретичними однi в бiльшiй мiрi, iншi - в меншiй, що, власне, й дозволяє умовно видiляти емпiричний та теоретичний рiвнi пiзнання. Абсолютне ж розмежування мов спостереження та теорiї є докорiнно помилковим, бо мова взагалi має цiлiсний, системний, а не фрагментарний характер. Таким чином, всi термiни, що входять у мову науки, є диспо-зицiйними, однак, практичнiсть i функцiональнiсть знання для науки може мати, в межах науки, одну лише форму - емпiричної перевiрки передбачень фактичного положення реально iснуючих речей. У цьому випадку, об'єктивна дiйснiсть постає для людини не як предмет її практичної життєдiяльностi, а як фальсифiкатор - джерело знань про можливiсть емпiричного спростування теорiї.
Найважливiшим, а iнодi i єдиним методом наукового пiзнання довгий час вважали лише iндуктивний метод. Згiдно iндуктивiстської методологiї, наукове пiзнання починається iз спостереження та констатацiї фактiв. Пiсля того, як факти встановленi, починається процес їх узагальнення та висунення теорiї. Щоправда, ще Д.Юм вiдзначав, що загальне твердження неможливо вивести з фактiв i тому усяке iндуктивне узагальнення є недостовiрним. Дане зауваження розумiлося як проблема iндуктивного методу.
К.Поппер заперечує iндуктивний метод як метод придатний для те-оретичного рiвня наукового пiзнання взагалi. Вiн намагається довести, що процедура, котру описує iндуктивний метод, не використовується i не може використовуватись в процесi отримання системи наукових знань (теорiї).
Насамперед фальсифiкацiонiзм вказує на те, що в науцi немає твердо встановлених наукових фактiв, тобто того незаперечного емпiричного базиса, котрий слугує вiдправною точкою iндуктивної процедури створення системи знання. Всi нашi констатацiї фактiв є твердженнями, а всяке твердження носить гiпотетичний характер i може бутиспростоване на пiдставi рiзних причин. Не iснує й "чистого" спостереження, котре могло б постачати нам достовiрнi факти, оскiльки "спостережння завжди носить вибiрковий
Loading...

 
 

Цікаве