WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

-с.98].
Конкретне значення твердження про правомiрнiсть та необхiднiсть гiпотез розкривається Пуанкаре при аналiзi таких вищих узагальнень фiзики, якими є формулювання законiв природи. Тут, як i при аналiзi геометрiї, в Пуанкаре є багато висловiв, якi, якщо їх розглядати поза контекстом, виглядають як вираження фiлософського, а не методологiчного конвенцiоналiзму.
Розглядаючи класичнi надбання фiзичної науки неважко помiтити, що фiзичнi теорiї можуть сповiщати нам образи дiйсностi, якої не iснує емпiрично, навiть не може iснувати для нас, якщо ми не послiдовники платонiвського вчення про iснування свiту iдей. Такий стан справ вже давно був усвiдомлений стосовно математики. Науковцi вже полишили спроби знайти у емпiричнiй реальностi трикутник, коло, квадрат i т.п., якi були б абсолютно тотожнi з математичними визначеннями геометричиних фiгур. Емпiрична дiйснiсть, з якою мають справу люди, складається лише з багатокутникiв, кiлькiсть кутiв емпiрично даних предметiв завжди залишається остаточно невизначеною з причини неможливостi створення способу абсолютно точного вимiрювання. Тому вчення Платона про незмiнний свiт iдей визнано фiлософською абстракцiєю. Тепер же, схожий стан справ було усвiдомлено i в сферi фiзичних теорiй (що переконливо було доведено прагматичним аналiзом практичностi знання). Вже нiкого не здивувати тезою, що не iснує тiла, на яке дiє лише одна сила, або не дiє жодної (закон Ньютона).
Розрiзнюючи у фiзицi "iстини чистого досвiдного походження", що встановлюються з деяким наближенням для майже iзольованих систем, i строго достовiрнi "постулати, що прикладаються до процесiв всього Всесвiту", Пуанкаре проголошує, що "постулати цi зводяться, врештi решт, до простих конвенцiй. Цi конвенцiї ми в змозi встановлювати, поскiльки заздалегiдь впевненi, що нiякий досвiд не опиниться з ними в суперечностi"[3. -с.277]. Але, вiдкидаючи фiлософський конвенцiоналiзм Ле Руа, Пуанкаре вiдразу ж вносить важливе коректування до своєї методологiчної позицiї: "Такi конвенцiї, однак, зовсiм не абсолютно довiльнi; вони зовсiм не є витвором нашого бажання. Ми засвоюємо їх лише тому, що вiдомi дослiди показали нам всю їх зручнiсть" [3. -с.279]. Пiд "зручнiстю" основних узагальнень фiзики, як i пiд "зручнiстю" геометричних аксiом, французький вчений розумiє їх вiдповiднiсть до властивостей навколишнього свiту.
Всупереч не лише конвенцiоналiзмовi Ле Руа, але й епiстемологiчним твердженням Бутру про випадковiсть законiв природи, Пуанкаре заявляє, що "науковi закони - це не штучнi винаходи; ми не маємо нiяких пiдстав вважати їх випадковими..." [3. -с.279]. Вiн проводить розрiзнення мiж штучнiстю методологiчних прийомiв, при допомозi котрих вiдкриваються закони природи (та чи iнша система вимiрювання, певнi вимiрювальнi прилади, такi специфiчнi засоби рацiонального пiзнання, як гiпотеза), i епiстемологiчним визнанням незалежностi вiд суб'єктивних переконань людини змiсту цих законiв. Звертаючи увагу на те, що при переходi вiд повсякденного досвiду до наукового зберiгається деякий спiльний для обидвох видiв досвiду i немiнливий елемент (iнварiант), Пуанкаре так ха-рактеризує його сутнiсть: "Iнварiантнi закони являють собою спiввiдношення мiж "сирими" фактами - тодi як спiввiдношення мiж "науковими" фактами завжди залишаються залежними вiд вiдомих конвенцiй"[3. -с.275].
Теза про iнварiантнi закони, по сутi, є визнанням того, що у самiй природi iснують постiйнi сталi зв'язки явищ, якi вiдбиваються спочатку повсякденною свiдомiстю ("ненауковi" факти), а потiм отримують строгу математичну форму вираження у фiзичнiй науцi. Однак, об'єктивний сенс названої тези усвiдомлюється Пуанкаре настiльки нечiтко, що в нього є багато формулювань, якi принципово заперечують об'єктивнiсть законiв природи. Так, вважаючи, що цi закони виражають "гармонiю" природи, вiн пише: "Але чи iснує поза людським розумом ця гармонiя, яку людський розум прагне вiдкрити в природi? Без сумнiву - нi; не можлива реальнiсть, яка була б цiлком незалежною вiд розуму, котрий осягає її, бачить, вiдчуває її"[3. -с.181]. Тобто, з положення, що саме людина пiзнає закони природи, Пуанкаре робить висновок, що поза людським розумом поняття "закон природи" не має сенсу.
Якщо, за Пуанкаре, вчений не може довiльно створити того вiдно-шення мiж фактами, яке виражається в формi судження про закон природи, то що ж вiн має на увазi, коли говорить про вiльну творчiсть людського розуму в процесi пiзнання? По-перше, залежнiсть вибору та видiлення тiєї групи фактiв, на основi вивчення зв'язкiв мiж якими формулюється закон природи, вiд творчої проникливостi вченого. По-друге, здатнiсть вченого знайти чи створити математичний апарат, необхiдний для наукового вираження якої-небудь природної закономiрностi. По-третє, спроможнiсть висунути узагальнення, яке є результатом складних логiчних операцiй, а не простого спостереження фактiв. Таким чином, йдеться про виявлення рис, що характеризують дiйсну активнiсть мислення вченого в процесi пiзнання.
Особливе значення у вирiшеннi проблеми конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю мають дослiдження польського логiка Казiмежа Айдукевича. Його "радикальний конвенцiоналiзм" є в однаковiй мiрi спорiдненим i з конвенцiоналiзмом, i з неопозитивiзмом - свої витоки вiн бере в них обидвох. Погоджуючись, що наше знання спираєтьмя на конвенцiю i є суто умовним погодженням, вiн вбачає суть цiєї конвенцiї у виборi певної мови i пов'язаного з нею поняттєвого апарату "картини свiту".
Пiдкреслення значення мовного аналiзу для фiлософiї поєднує "радикальний конвенцiоналiзм" з неопозитивiзмом Вiденського Кола, що зовсiм не дивно - адже Айдукевич належав до Львiвсько-Варшавської школи фiлософiв, яка багато в чому пiдтримувала погляди вiденцiв. I для iндуктивiстiв, i для методологiчних конвенцiоналiстiв наявна спiльна проблема. Якщо мова є вирiшальним фактором у процесi мислення, то вибiр мови має вирiшальне значення для зображення свiту. Тодi конвенцiя означає, власне кажучи, лише вибiр мови. Але для iндуктивiстiв проблема такого вибору за межами їх методологiї; епiстемологiчна проблема.
Саме стосовно вирiшення проблеми мiсця конвенцiї розвиває свої думки Айдукевич. Вiн дещо видозмiнює її таким чином: концепцiя"логiчного синтаксису мови", що обстоювалась у певний перiод творчостi Карнапом, є обмеженою, а тому слiд перейти вiд аналiзу синтаксису виразiв до аналiзу значень виразiв - тобто до семантики. Зауважимо, що таким самим пiзнiше був пiдхiд i самого Карнапа.
Айдукевич прагне не розривати синтаксис i семантику, а водночас з логiчним синтаксисом ввести до аналiзу мови i семантику. Тодi фiлософiя стає для нього розширеним "аналiзом мови", а наука функцiєю мовних конвенцiй.
Основне положення "звичайного" конвенцiоналiзму, на думку Айду-кевича, звучить так: "...iснують проблеми, якi досвiд неспроможний вирiшити, допоки не буде введена довiльно прийнята конвенцiя, яка тiльки й в змозi у поєднаннi з даними досвiду вирiшити проблему. Судження, що здiйснюють це вирiшення проблеми, таким чином, не нав'язуються нам винятково досвiдом; їх визнання залежить частково вiд волi, поскiльки ми можемо довiльно змiнити конвенцiю, яка сприяє вирiшенню проблеми, а тим самим ми прийдемо до iнших суджень"[5.-str.6].
Своє завдання Айдукевич вбачає в узагальненнi та радикалiзацiї цього положення слiдуючим чином: "...ми хочемо висунути й обгрунтувати твердження, що не лише деякi, але всi судження, якi ми визначаємо i якi складають все наше зображення свiту, не є ще однозначно визначеними через данi досвiду, а залежать вiд вибору поняттєвої апаратури, при допомозi котрої ми вiдображаємо данi досвiду. Цю поняттєву апаратуру ми можемо, однак, вибрати такою чи iншою, завдяки чому
Loading...

 
 

Цікаве