WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Класична модель наукового знання - Реферат

Класична модель наукового знання - Реферат

змiна дня i ночi, як певна одиниця вимiру часу не має сама по собi такої властивостi, поза взаємодiєю iз суб'єктом. Отже iснування сенсу в одиницях i еталонах вимiру передбачає постiйне повернення до теоретико-суб'єктивної каузальностi, а суб'єкт слугує постiйним висхiдним станом будь-якого пiзнавального акту, початком подолання власної самообмеженостi.
При здiйсненнi переходу вiд мислимої каузальностi до матерiальної емпiричне виявляє себе у якостi репрезентацiї незалежного вiд розуму, вiд логiчного, вiд суб'єктивного. У свою чергу, наукова рацiональнiсть торує свiй шлях через вiдношення емпiричне-теоретичне-емпiричне.
Враховуючи наведене, до прийнятних методологiчних основоположень фiлософiї науки можна вiднести наступнi тези:
1) Усвiдомлення наявностi проблеми - свiдчення об'єктивностi буття.
2) Якщо проблема не вирiшується, то виявлена межа iдеального буття, усвiдомлення iснування якої вимагає звернення до буття незалежного вiд суб'єкта.
Варiантом пошуку засобiв експлiкацiї наукових уявлень дiйсностi можна вважати прийняту першою фiлософiєю науки (позитивiзмом) теорiю наукового досвiду розроблену в 70-х рр. ХIХ ст. австрiйським фiзиком Е.Махом [Див.:12] i швейцарським фiлософом Р.Авенарiусом, яка отримала назву "емпiрiокритицизм". Викривлену версiю емпiрiокритицизму, розроблену в Росiї О.О.Богдановим, що називається "емпiрiомонiзм" ми не приймаємо, оскiльки вона являє собою безпосереднє повернення до iдей Берклi.
Залишивши у своїй фiлософiї "критицизму" лише чуттєвi данi як єдину реальнiсть, що наявна в якостi об'єкта наукового пiзнання, Ернст Мах та Рiхард Авенарiус запропонували абстрагування визначної характеристики наукового факту як знання принципово вiдмiнного вiд наукової теорiї. Запропонована ними абстракцiя дуже схожа на повторення iдей Берклi та Юма. Однак, у засновникiв суб'єктивного iдеалiзму не здiйснювалося методологiчне протиставлення фактiв i теорiй. Зазначене протиставлення, у якостi центральної проблеми, наявне саме в емпiрiокритицизмi. Тому, стосовно концепту Маха i Авенарiуса, слiд визнати факт особливого виду вiдкриття, не зважаючи на наявнiсть ряду виявлень хибної свiдомостi у виглядi психологiзацiї (розкритої Гансом Рейхенбахом) [Див.:13.-с.346-355].
Однак iсторичний досвiд часто демонструє нам приклади позитивної мiфологiчної мiстифiкацiї. Так, нагадаємо про пiфагореїзм, який спромiгся утворити поняття "число" протиставивши (а не абстрагувавши) його тiлесностi завдяки мiстичному вченню про здатнiсть числа iснувати незалежно вiд тiла та робити тiло залежним вiд свого iснування. Містику числа (а не кiлькостей) ми не знайдемо нi у вавiлонян, нi у шумерiв, нi у єгиптян. Пiфагорейське поняття "число" утворене за допомогою його мiстифiкацiї дозволило зробити числа предметом безпосереднього умоспоглядання та уявлення з наступним аналiзом вiдношень мiж "чистими" числами як вiдношень незалежних вiд речей. Ця iдея стала основоположним першоначалом появи математики як окремого роду знання, що iснує сь-огоднi за допомогою стандартного вiдрефлексованого (демiстифiкованого) уявлення у виглядi: "уявiть собi...".
У випадку з фiлософiєю фiзика Маха i фiлософа Авенарiуса, як цiлком слушно зазначив А.Нiкiфоров, "аналiтична фiлософiя науки" отримала свою основоположну iдею: "Те, що дане нам у чуттєвому сприйняттi, ми можемо знати з абсолютною достеменнiстю.
- Ось вона, достеменнiсть! У Вiтгенштейна структура висловлювання спiвпала зi структурою факту, тому iстинне висловлювання стало абсолютно iстинним, оскiльки воно не тiльки вiрно описує певний стан речей, а також у своїй структурi "виявляє" структуру положення речей. Тому iстинне висловлювання не може бути нi змiненим, нi вiдкинутим"[9.-с.21-22].
Завдячуючи фiлософським дослiдженням даної традицiї протистав-лення понять "теорiя" - "факт" набуло концептуального статусу в фiлософiї взагалi.
Стосовно рiзноманiтної лiтератури радянської доби присвяченої критицi позитивiзму та неопозитивiзму маємо зазначити, що її сенс можна звести до виразу: "А слона ми i не помiтили". Особливо дратує критика, яка не вирiзняючи засоби конструювання уявлень вiд самих уявлень про будову об'єкта починає розповiдати про незаконнiсть тих чи iнших процедур. За яскравий приклад слугує регулярна критика вимоги неопозитивiстiв будувати абстракцiю предмета наукового дослiдження вилучаючи поняття "розвиток". Треба завжди пам'ятати, що з точки зору позитивного тлумачення поняття "об'єктивна наука" виявити наявнiсть еволюцiї дослiднику повиннi факти, а не його фiлософська настанова. Однак, майже кожний "другий" критик неопозитивiзму i досi вважає за свiй обов'язок засвiдчити незгоду з iгноруванням розвитку, антиiсторизмом, чим виявляє своє нерозумiння, що саме ця iдея дозволила побудувати уявлення про iснування рiзних логiчних та мовних структур у системах наукового знання, дослiджувати цi структури у якостi окремого предмета пiзнання, виявити у цих структурах усталенi формальнi вiдношення. Тим самим, для загальноiсторичного поступу науки, людства, фiлософiя науки неопозитивiзму (її теорiї логiчного синтаксису та семантики) стала засобом виявлення iнформацiйних систем у якостi окремого предмета пiзнання, за допомогою якого вiдбулося основоположення нових наукових дослiджень - кiбернетики, наприклад.
Сталося так, що фiлософи, якi вели розмову про союз фiлософiї з наукою, пропонували науковцям слiдувати за "найдосконалiшою фiло-софiєю" та не лiзти в неї зi "своїми власними" "фiлософськими наівностями" (як це робили на думку фiлософа Володимира Ульянова [Див.:14.-с.460-461,464-467] фiзики Мах, Дюгем i математик Пуанкаре) нiчого позитивного не змогли запропонувати науцi. У той самий час, фiлософи, що вважали за своє кредо йти за наукою, стали реальними будiвничими нових наукових дисциплiн та їх досягнень (Конт - соцiологiї, Мiлль - соцiологiчної статистики, Рассел - нової математики, Пуанкаре - математичної фiзики, Тарський i Айдукевич лiнгвiстики та iнформатики).
Не дивлячись на загальне визнання недолiкiв стандартної моделi наукового знання майже кожне дослiдження науки знов i знов повертається саме до неї. Методологiчнi та iсторико-культурнi дослiдження науки кожен раз протиставлять себе цiй концепцiї чи при вiдборi висхiдної точки аналiзу, чи логiко-математичного арсеналу засобiв реконструкцiї науки. Тобто - стандартна модель стала класичною. Не дивлячись на постiйну її критику, з нею продовжують працювати, бо всi iншi моделi не демаркуються в специфiчно науковi. Спроба структуралiзму подолати обмеженiсть класичної моделi пiсля його детального аналiзу була визнана лише однiєю з мо-дифiкацiй тiєї ж стандартної моделi.
Використання поняття "класичне", у розглянутому випадку, означує такий iнтелектуальний здобуток, який став генетичним джерелом побудови рiзних (iнодiантиномiчних) напрямкiв, учень, теорiй. Тому "класичнi системи знання" розглядаються як пiдвалини, до яких звертаються "некласичнi системи" обґрунтовуючи свої витоки, свою вiдмiннiсть ("новизну") та своє право на iснування. У свою чергу, некласичнi системи уявлень про свiт (фiзичнi, хiмiчнi, iсторичнi теорiї) можуть iснувати у вказанiй якостi доти, доки вони самi не
Loading...

 
 

Цікаве