WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Класична модель наукового знання - Реферат

Класична модель наукового знання - Реферат


Реферат на тему:
Класична модель наукового знання
На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диску-тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-культурної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала проблема "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки фактуальним знанням та мовою пропозицiйної логiки [Див.:9. -с.16-19], а тому смисл i значення теорiї може бути виявлено тiльки через спiввiдношення з фактами (узгодження з вiдомими фактами та передбачення невiдомих). У стандартнiй моделi лише пропозицiйнi мiркування розглядаються як носiй iстинних наукових значень, що перевiряється процедурою доведення.
У 20-30-х рр. ХХ ст. значний внесок у формулювання та розробку стандартної концепцiї науки здiйснили представники Вiденського кола, що органiзацiйно згуртувалися навколо манiфесту "наукове розумiння свiту" в 1922 роцi при кафедрi "фiлософiї iндуктивних наук" Вiденського унiверситету (керiвник кафедри Морiц Шлiк). "Коло" безпосередньо складалося з фiлософiв, фiзикiв та математикiв: Р.Карнапа, О.Нейрата, К.Геделя, Г.Гана, Ф.Вайсмана, Г.Фейгля. У засiданнях "кола" приймали участь: Г.Рейхенбах, А.Айєр, К.Поппер, Е.Нагель. За основоположну модель науки представники "кола" визнавали концепцiю "логiчного атомiзму" розроблену Бертраном Расселом та його учнем Людвiгом Вiтгенштейном для здiйснення "логiчного аналiзу мови науки".
Тезу про наукову необґрунтованість цiєї концепцiї було проголошено пiсля виявлення її неспроможностi критично віднестися до умов та мiри прийнятностi своєї власної реконструкцiї. А саме: "стандартна модель" визнаючи себе науковою, не здатна зробити себе саму предметом емпiричного (фактуального) дослiдження. Так у 1963 роцi було висунуте зауваження Е.Геттiєра [Див.:10.-с.231-233], що визначення знання у якостi "iстинної i обґрунтованої гадки" не має достатнiх умов для доведення можливостi визначення гадки у якостi знання.
Наведемо зразок негативної констатацiї наслiдкiв критики "стан-дартної моделi наукового знання": "Сучасний стан аналiтичної фiлософiї науки визначається як кризовий. Парадигма, створена логiчним позитивiзмом, зруйнована, запропоновано множину альтернативних ме-тодологiчних концепцiй, однак, жодна з них не здатна вирiшити усвiдомленi проблеми. Немає жодного принципу, жодної методологiчної норми, якi не викликають сумнiви. В особi Пола Фейєрабенда аналiтична фiлософiя науки дiйшла до виступу проти самої науки та до виправдання релiгiї. Однак якщо зникає межа мiж наукою i релiгiєю, наукою i мiфом, тодi повинна зникнути i фiлософiя науки як теорiя наукового пiзнання. За останнi десять рокiв у фiлософiї науки не виникло жодної значної оригiнальної концепцiї...
До внутрiшнiх джерел кризи маємо вiднести вiдмову фiлософiї науки вiд принципу вiдображення та, вiдповiдно, вiд поняття iстини" [9. -с.127].
Стосовно цитати зазначимо, що "принцип вiдображення" та "теорiя iстини" основана на вченнi про "вiдповiднiсть" неспiвмiрнi з наукою взагалi, а не фiлософiєю науки окремо, оскiльки вони iгнорують визначену ще Парменiдом вiдмiннiсть "докси" i "iстини". Взагалi, думка, що теоретичний агностицизм може бути спростованим лише за допомогою апріорного прийняття принципу вiдображення та поняття "iстина", бо в системi поєднаних пропозицiйною логiкою мiркувань "принципово неможлива експлiкацiя об'єктивної дiйсностi", досить розповсюджена. Однак, це помилкова позицiя дрiмучого логiцизму, який спирається на банальний есенцiалiзм платонiстiв, що не вiдповiдає епiстемологiчним реалiям. Навпаки, розбудова наукової теорiї здебiльшого розкривається як систематичне подолання агностицизму обгрунтованими мiркуваннями, якi спираються на безперервну експлiкацiю основоположень пiзнавальної дiяльностi суб'єкта.
Експлiкацiя як логiко-методологiчний (а не геменевтичний) засiб замiщення неточного поняття чи уявлення обґрунтованим i точним поняттям, у сферi розгортання теоретичного пiзнання визнається iнструментарiєм розробки висхiдних наукових понять. Оскiльки поняття "матерiя", "каузальнiсть", "вiдображення", "iстина" здебiльшого наявнi в теоретичних системах не як експлiкованi, а як апрiорнi онтологiзованi положення, пропозицiя розглядати їх у якостi безпосереднiх пiдвалин науковостi не витримує критики. Тут ми повиннi погодитися з пропозицiєю так званих постмодернiстiв. Опора науки на такi пiдвалини здатна пiдтримати лише вiрування, а не науку. Одночасно, перевiрка практикою та вiдома властивiсть теоретичного пiзнання бути реально прогностичним є та головна властивiсть науки, завдяки якiй саме їй, а не герменевтицi, метафiзицi, теологiї чи астрологiї, надають перевагу при вирiшеннi практичних проблем.
Науковий скептицизм вимагає, щоб формулювання проблеми було визнане рацiонально-теоретичним, тобто незалежним вiд гри суб'єктивного духу. Лише тодi окрема проблема чи задача (та їх вирiшення) отримують назву "наука". Змiстовно, обґрунтування наукової проблеми завжди полягає у доведеннi її незалежностi вiд суб'єкта. У свою чергу, процедура доведення об'єктивностi проблеми слугує методом усвiдомлення, що предмет наукового дослiдження вийшов за межi будь-якого суб'єктивного досвiду. В iншому випадку, суб'єктивний досвiд своєю власною несуперечливою самозмiною повинен знiмати саму можливiсть фiксацiї проблеми. Отже, цiлком логiчним стає висновок, що у формах усвiдомлення проблеми в теорiї представлене "iснуюче незалежно вiд суб'єкта".
Концепцiя "розуму, як здатностi суб'єкта бути у злагодi iз самим собою" (Гуссерль [Див.:11.-с.86-92]) обґрунтовує обов'язкову тавтологiчнiсть правильного логiчного висновку. Тому виявлення антиномiй розуму та логiчних протиріч у структурi наукової теорiї, у першу чергу, вiдкривають межу тавтологiї - єдностi суб'єкта iз самим собою. Отже, суперечностi в логiчно правильних наукових мiркуваннях можуть репрезентувати межу залежного вiд суб'єктивностi. Репрезентується або помилка наших мiркувань, або дещо незалежне вiд суб'єкта, що здебiльшого називають "об'єктивним".
Осмислення факту iснування об'єктивних проблем виявляє усвiдом-лення факту незнання причини їх виникнення. Доведення незалежностi вiд самототожнього суб'єкта (об'єктивнiсть) певної проблеми слугує доведенням наявностi зв'язку мiж досвiдом суб'єкта та незалежним вiд нього буттям. Тим самим, "об'єктивна реальнiсть", "матерiя" не копiюється, не фотографується, не вiдображується нашими вiдчуттями, вона експлiкується за допомогою рефлексивних мiркувань над проблемою, джерелами її появи.
Так, на пiдставi дослiдження можливостей суб'єктивного ряду казуальностей (стандартна модель наукового знання) ми здатнi експлiкувати поняття "об'єктивна причина". Одночасно, завдання вимiру казуальностей в об'єктивнiйдiйсностi вимагає суб'єктивного визначення одиниць та еталонiв такого вимiру серед матерiальних об'єктiв, сенс яких стає визначеним лише певними поняттями. Наприклад, доба (24 години),
Loading...

 
 

Цікаве