WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

виявивши його еврiстичнiсть, яка показала фактичi розбiжностi та формальну єднiсть багатьох теоретичних систем наукового знання, Карнап переходить до узагальнення, яке полягало в показi можливостi iснування єдиної всезагальної мови науки, на котру можна перекласти всi наявнi у рiзноманiтних мовах окремих наук положення. Ця мова була названа "фiзичною мовою", а теорiя "єдностi науки" - "фiзикалiзмом". Тому онтологiчна пiдвалина такої теорiї єдностi науки виражається так: вся наука стосується одного свiту, а "фiзикалiстська теорiя" виявляє основну фiзичну природу цього свiту. Фiзикалiзм логiчно виражається наступним чином: наявна деяка мова, поiменована фiзичною мовою, на яку можна перекласти всi науковi положення. Iнакше кажучи, у фiзичнiй мовi завжди знайдеться положення, рiвнозначне будь-якому науковому положенню.
За методологiчну пiдставу такого розумiння треба визнати наявнiсть переконання, що основною характерною рисою науки є те, що вона являє собою "мiнливу систему речень", якi мають "постiйно узгоджуватись"; при цьому узгодженiсть визначається синтаксичними вiдношеннями кожного наукового речення до iнших речень системи. "Вiрнiсть" будь-якої наукової теорiї залежить вiд того, як вона може бути пристосована до iснуючої системи наукових речень. За своєю суттю принципи логiки потають як цiлком довiльнi та умовнi; прийнята "система логiки" повнiстю залежить вiд вiльного вибору: "нехай будь-якi постулати i будь-якi правила, що лежать в основi виведень, обираються довiльно"[10. -с.89].
Для Карнапа стала вiдкриттям праця А.Тарського "Поняття iстини у формалiзованих мовах" (1933), у якiй було зображено, що симантичнi вiдношення не лише можуть розглядатись як логiчнi, але й можуть трактуватись з тiєю ж строгiстю, що й синтаксичнi[Див.: 11. -с.44-67].
Пiсля цього, вiн висунув тезу, що логiчний синтаксис повинен доповнюватись логiчною семантикою, а фiлософська процедура має вмiщувати семантичний аналiз (якщо взагалi не звестись до нього).
Цiй проблемi Карнап присвячує свої монографiї "Вступ до семантики" (1942), "Формалiзацiя логiки" (1943), "Значення та необхiднiсть" (1947), а також деякi сумiжнi з ними працi.
Вихiдним пунктом своїх розмiркувань Карнап обрав запропоновану Ч.Моррiсом теорiю семантики викладену у роботi "Основи теорiї знакiв" (1938). Моррiс вiдзначав, що "знак" завжди функцiонує у трьохсторонньому вiдношеннi, а саме: 1) у вiдношеннi до людини; 2) у вiдношеннi до того, що вiн позначає; 3) у вiдношеннi до iнших знакiв. Вiдповiдно до цих трьох вiдношень, у яких функцiонує знак, можна вирiзнювати прагматичний, семантичний i синтаксичний аспекти або "вимiри" функцiонування знакiв. Цю теорiї Карнап доповнює подiлом семантики та синтаксису на описовi (якi займаються iсторично даними мовами - англiйською, французькою тощо) i чистi (якi займаються семантичними i синтаксичними правилами та їх аналiтичними наслiдками). Услiд за Тарським, Карнап розрiзнює також об'єктну мову, про яку йдеться у деякому контекстi, та метамову, якою ми говоримо про першу. Вiдповiдно, змiст знання, виражений об'єктною мовою, називається теорiєю, виражений метамовою - метатеорiєю.
На думку Карнапа, чистi семантика i синтаксиси не залежать вiд досвiду реального використання мови, тобто прагматики, тодi як описовi семантика та синтаксис - залежать. Ним вибудовується власна iєрархiя мов, найвищий рiвень якої займає "синтаксична система"; її iнтерпритацiя, тобто формулювання правил, що визначають критерiї iстинностi всiх її речень, утворює "семантичну систему"; введення емпiричних (фактичних) предикатiв, що дає нам "теорiю".
Плiдний у застосуваннi до математичної логiки, метод семантичного аналiзу одразу ж був проголошений засобом вирiшення фiлософських проблем (фактично - конкретно-науковий метод перетворюється в унiверсально-фiлософський).
Власне сам Р.Карнап, не претендуючи на остаточнiсть семантичного аналiзу як фiлософської процедури, не займається прагматичним аналiзом (з тiєї причини, що вiн не впевнений, чи можна включати до фiлософiї емпiричнi проблеми), а оскiльки синтаксичний аналiз проводився ним ранiше, обмежується лише семантичним. Одним з найважливiших фiлософських висновкiв з поняття семантичної системи є висновок про те, що поняття, котрi виступали у фiлософiї як абсолютнi, насправдi виявляються вiдносними у тому розумiннi, що їх оцiнка передбачає вказання тiєї семантичної системи, у якiй дане поняття використовується. Так, наприклад, тривала суперечка вiдносно аналiтичного та синтетичного знання розгорталась як суперечка про те, чи iснують абсолютно аналiтичнi i, вiдповiдно, абсолютно систетичнi судження. Але така постановка питання є помилковою з тiєї причини, що подiл на аналiтичнi i синтетичнi судження носить вiдносний характер - тобто, певне судження буде аналiтичним чи синтетичним лише вiдносно певної семантичної системи. Про окреме ж судження, взяте безвiдносно до тiєї чи iншої семантичної системи, безглуздо питати - аналiтичне воно чи синтетичне.
У логiчнiй семантицi поняття семантичної вiдносностi ("вiдносний характер семантичних понять", як називає його А.Тарський) вперше було застосоване длявирiшення проблеми розрiзнення об'єктної мови та метамови. У Карнапа ж воно набуло фiлософського значення через вирiшення ним проблеми "зовнiшнiх" та "внутрiшнiх" питань теорiї.
У статтi "Емпiризм, семантика i онтологiя" (1950), котра друкується звичайно як додаток до книги "Значення i необхiднiсть", Карнап проголошує свою "фiлософську нейтральнiсть" у тому ж розумiннi, що й неопозитивiзм, який "вiдкинув i тезу про реальнiсть зовнiшнього свiту, i тезу про його нереальнiсть як псевдотвердження"[10. -с.124]. Тлумачення логiчної семантики веде Карнапа до твердження, що проблема реальностi зовнiшнього свiту - це проблема не "досвiду", а мови. Вiн розмiрковує приблизно так: якщо ми розглядаємо об'єкти як дещо розмiщене у просторi i часi, то ми змушенi прийняти "речову мову", у якiй фiгурують iмена речей. Але ж ми можемо обмежитись i якоюсь iншою мовою, наприклад - "феноменолiстичною", або й зовсiм вiдмовитись вiд судження. "Прийняти свiт речей, - стверджує Карнап, - означаєлише прийняти певну форму мови... Прийняття речової мови веде... також i до прийняття й ствердження певних речень та вiри у них. Але тези про реальнiсть свiту не може бути серед цих речень, тому що вона не може бути сформульованою речовою мовою i, мабуть, жодною iншою мовою"[10. -с.125]. Тодi ми не можемо нiчого знати про реальний свiт, оскiльки не маємо засобiв для його вираження будь-якою мовою.
Свiй висновок Карнап аргументує таким чином. Стосовно того чи iншого об'єкта можна поставити питання подвiйного типу. "Внутрiшнє" питання - це питання про те, чи входить об'єкт до системи речей у просторово-часовому вiдношеннi. Так, визнати що-небудь реальною рiччю - означає "включити цю рiч у систему речей в певному просторово-часовому положеннi серед iнших речей, визнаних реальними вiдповiдно до правил каркаса", тобто семантичної системи. "Зовнiшнє" питання - це питання про реальнiсть речi взагалi: як таке, воно, згiдно Карнапа, є науково неосмисленим. "Бути реальним у науковому розумiннi - означає бути елементом системи;
Loading...

 
 

Цікаве