WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

"прискорення", для Ньютона було характерним поняття "прискорення" та "тяжiння", тощо. У свою чергу, хоча цi поняття, за Мiллем, не дається розумом, а виводиться у наслiдок узагальнення фактiв, вони так само розглядаються не як знання дiйсностi, а як знання принципiв, що допомагають розглядати дiйснiсть.
Таким чином проблема методологiї iндуктивiзму постала у чiткiй формi питання: чи створюються поняття активнiстю нашого розуму, яка й будує новi поняттєвi схеми, чи формуються у наслiдок узагальнення фактiв? Чи пiдкоряється активнiсть нашого розуму емпiричним даним?
Мiлль стверджував, що загальний закон iснує у фактах i його потрiбно лише помiтити та прочитати, Уевелл, навпаки, наполягає, що загальний закон є продуктом людської активностi. Вiдповiдно Уевелл вважає, що можна розрiзнювати два рiзних (i навiть iнодi несумiсних) способи встановлення загальних законiв природи: за допомогою iндукцiї i за допомогою iнтуїцiї. Тому виникає потреба "повного" визначення поняття "iндукцiя". Це визначення пiзнiше було вписано, у схему вiдомого нам принципу верифiкацiї. Так, було визнано, що пiд законом iндуктивного пiзнання мається на увазi твердження: "пiсля того, як однаковi наслiдки спостерiгались багато раз без винятку або з рiдкими винятками, цi наслiдки будуть повторюватись завжди, якщо тiльки умови навколишньої дiйсностi не змiняться"[2. -с.112]. Цей метод отримання загальних законiв iменується позитивiстським, на вiдмiну вiд арiстотелiвського методу отримання загальних законiв з "iнтелiгiбельних", самоочевидних принципiв (аксiом), на якi спирається дедукцiя.
Ототожнення емпiризму позитивiстiв з вiрою в можливiсть вiдкриття виключно шляхом спостереження величезної кiлькостi фактiв, що подекуди розглядається як характерна риса позитивiзму, або, вiрнiше, позитивiстського пiдходу до науки, на наш погляд, основується на дуже поверховому його розглядi [Напр. див.: 3. -с.15-26].
Так, наприклад, свою фiлософську позицiю Спенсер називає "пере-будованим реалiзмом". "Перебудованiсть" своєї реалiстичної фiлософiї вiн вбачає в тому, що цей реалiзм не ототожнює вiдчуття iз дзеркальним вiдображенням властивостей речей, якi їх викликають. У своїй працi "Класифiкацiя наук" вiн досить критично поставився до класифiкацiї наук О.Конта, котрий будував класифiкуючу систему вiдповiдно до ступенiв загальностi. На його думку, при подiлi наук на класи усi науки мають характер абсолютної загальностi, а тому є поряд покладеними. Принциповi Конта Спенсер протиставляє подiл наук на абстрактнi, абстрактно-конкретнi, конкретнi. Логiку, математику та механiку вiн вiдносить до абстрактних наук, бо вони спираються на незалежнi вiд емпiричних даних уявлення, тобто суто аподиктичнi: "Рiзниця мiж чистими формами речей i самими предметами -така, що йти далi чистих форм нiкуди... перехiд iз однiєї групи в iншу неможливий"[4. -с.12]. Фiзику, хiмiю, бiологiю Спесер вiдносить до наук, якi займаються емпiричними реальностями, тобто до конкретних наук. А там, де виникають об'єднання абстрактних i конкретних наук (наприклад - теоретична фiзика), вiн вбачає абстрактно-конкретнi науки.
У своїх працях "Головнi початки" (1862), "Пiдвалини бiологiї" (1864-67), "Пiдвалини психологiї" (1870-72), "Пiдвалини соцiологiї" (1876-96), "Пiдвалини етики" (1879-92) Спенсер виявляє себе послiдовним провiдником iндуктивiзму та противником вчень про "метафiзичну iнтуїцiю" як основу наукового мислення, що створює синтетичнi судження. Проте, безпосередньо для себе вiн визнає головною проблемою визначення основи синтетичних суджень, що виявляє себе у створеннi аргументацiї до положення про вiчнiсть матерiї, як синтетичного єднання уявлень, якi вiдповiдають принципам емпiризму.
Спенсер ставить конкретне питання: "Чи маємо ми гарантiю, бiльш надiйну, нiж гарантiя свiдомої iндукцiї на основi досвiду?"[4. -с.32]. Вiдповiдаючи на нього, вiн обгрунтовує, що "самоспостереження" (опис дiй нашої свiдомостi) дозволяє довести на досвiдi психологiчну неспроможнiсть уявити собi зникнення матерiї, якщо досвiд нас у цьому переконав. Аналiз вказує, що поняття про вiчнiсть матерiї безпосередньо дане свiдомостi. Тобто, тут вiн спирається на загальновiдоме визначення поняття "буття" Парменiдом. Уявивши собi, що простiр займає лише один предмет, ми не здатнi уявити його перетворення в нiщо, бо "нiщо" теж потрiбно уявити певним чином.
У свою чергу, на вiдмiну вiд позицiї Парменiда вiн вважає, що неможливiсть змiстовно уявити "нiщо" засвiдчує про те, що наше мислення своєю основою кладе саме чуттєвий досвiд, адже "абсолютне зникнення" принципово знаходиться за межами навiть можливого досвiду чуттєвого сприйняття.
Специфiчною особливiстю позитивiзму Спенсера є широке викорис-тання загальних суджень, якi у розгорнутому виглядi знайшли своє мiсце у його вченнi про "загальну еволюцiю". "Iнтеграцiя матерiї супроводжується розсiюванням руху, що перетворює матерiю iз невизначеної, незв'язаної однорiдної субстанцiї у визначену рiзновидну, що здiйснює перетворення руху"[4. -с.211]. Ця формула еволюцiйного процесу конкретизовна в загальних законах еволюцiї - несталостi однорiдностi наслiдкiв; групування; урiвноваженностi. Напрямок еволюцiонування - урiвноваженнiсть. Однак, остаточна рiвновага рухiв є протилежнiстю руху, тому вона знову приводить до розсiювання рухiв.
Своє вчення про загальну еволюцiю Спенсер означує як результат опису фактiв, а не метафiзичного конструювання системи свiту. Так, факти засвiдчують, що еволюцiя вiдбувалась i вiдбувається, а твердження, що вона буде вiдбуватися - не наукове, а метафiзичне. За допомогою таких мiркувань Спенсером була виявлена фундаментальна теза iндуктивiзму: при дослiдженнi конкретних питань неможливо створити методологiю прогнозуючого характеру. Тому проблеми прогнозування вирiшуються за допомогою загальних питань.
У 1871 роцi у Кембрiджi (Массачусетс) групою осiб з "спорiдненими" думками був створений "Метафiзичний клуб", який вважав за необхiдне проводити пропаганду принципiв послiдовного iндуктивiзму. Прiоритет у формулюваннi вiдповiдi на визначене першими позитивiстами питання про зв'язок понять з активнiстю нашого розуму та емпiричним досвiдом, належить Чарльзу Сандерсу Пiрсу (1839-1914). Фактично з його статтi "Як зробити нашi iдеї ясними" (1878), яка вважається класичною постановкою проблем прагматизму, i почалась ця фiлософська течiя.
У своїй логiцi Пiрс розвивав iдеї iндуктивiзму Мiлля, Буля, Джевонса i де Моргана. Вiдповiдно до цього вiн розглядав логiку як науку про емпiрично данi зв'язки знакiв (символiв), науку суто формальну i незалежну вiд психологiї. Вiн вважав, якщо ми хочемо мати наукову "метафiзику", то вона маєгрунтуватись на логiцi, адже її закони - це закони i буття, i думки. Його принципи iлюструються такими сентенцiями: "мої принципи абсолютно виключають використання мною психологiї у логiцi"; водночас: "формальна логiка не повинна бути занадто формальною; вона має представляти факти психологiї, iнакше їй загрожує небезпека виродження в математичну розвану", i, врештi, "метафiзика полягає в наслiдках абсолютного прийняття логiчних принципiв не лише як регулятивно значущих, але i як iстин буття"[Цит. за:
Loading...

 
 

Цікаве