WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

переважно залежить успiшнiсть "штучного" вiдбору та виведення нових продуктивних поняттєвих "популяцiй". Саме вони утворюють, що iменують сьогоднi "науковим дискурсом".
При розробцi своєї концепцiї змiни стандартiв розумiння та рацiональностi, що лежать у основi наукових теорiй, Тулмiн виходить з тези, що наукове мислення являє собою постiйну революцiю, а одиницi його вимiрювання - це певнi iнтелектуальнi мiкрореволюцiї. Тут вiн видiляє два види мiкрореволюцiй:
1) "Мiкрореволюцiя може являти собою одну з спецiальних кон-цептуальних новинок, що пропонуються у данiй науцi у даний час, новинок, якi поширюються серед вчених на протязi деякого перiоду перед тим, як вони будуть, врештi решт, прийнятi або вiдкинутi" [12. -с.159];
2) "В iнших випадках мiкрореволюцiя виявляється деяким пiдкласом теоретичних новинок, котрi встановлюються у рамках даної наукової традицiї i тим самим модернiзують цю традицiю" [12. -с.160].
Виходячи з цього, ним формулюється перша гiпотеза: "Коли ми розглядаємо концептуальнi змiни, що вiдбуваються в рамках якої-небудь iнтелектуальної традицiї, ми повиннi проводити вiдмiннiсть помiж:
1) одиницями вiдхилення або концептуальними варiантами, цир-кулюючими у данiй дисциплiнi у деякий промiжок часу;
2) одиницями ефективної модифiкацiї, тобто тими небагатьма варiантами, котрi включаються уконцептуальну традицiю цiєї дис-циплiни"[12. -с.161.
Для обговорення розвитку наукової традицiї у двох вказаних аспектах Тулмiн пропонує використовувати спецiальнi термiни:
1) "нововведення - можливi способи розвитку iснуючої традицiї, що пропонуються її прихильниками, i
2) вiдбiр - рiшення вчених вибрати деяке iз запропонованих нововведень i за допомогою вiдiбраних нововведень модифiкувати традицiю"[12. -с.162].
Це розрiзнювання дозволяє Тулмiну висунути другу гiпотезу:
"При вивченнi концептуального розвитку деякої наукової традицiї ми стикаємось з процесом вибiркового закрiплення переважуваних у науковому спiвтовариствi iнтелектуальних варiантiв, тобто з тим процесом, що має певну схожiсть з дарвiнiвським вiдбором. Тому ми маємо бути готовими до пошукiв тих критерiїв, на основi яких професiйнi групи вчених здiйснюють цей вiдбiр у той чи iнший перiод часу. Хоча цi критерiї часто можна виявити чiтким способом, у перiоди глибоких iнтелектуальних збурень вони можуть не отримати явного формулювання" [12.-с.170].
У зв'язку з цим вирiшуються деякi ускладнення взаємовiдношення внутрiшнiх та зовнiшнiх факторiв розвитку iнтелектуальних традицiй у науцi. Вiн видiляє три аспекти розвитку:
1) загальна кiлькiсть нововведень, що виникають у данiй областi в той чи iнший час (це пояснюється сприятливими соцiальними умовами);
2) Превалюючий напрямок, у якому переважно створюються цi но-вовведення (це можна пояснити взаємодiєю зовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв);
3) критерiї вiдбору, на основi котрих окремi нововведення ви-бираються для включення до даної наукової традицiї (цi фактори є в значнiй мiрi суто профксiйними).
Якщо реальний процес iнтелектуальної змiни описується в категорiях традицiї, нововведення та вiдбору, тодi, за Тулмiном, "iнтелектуальна оцiнка" посiдає своє мiсце у процесi розвитку.
У зв'язку з цим висувається "третя гiпотеза": "Розглядаючи переваги конкуруючих наукових концепцiй, ми повиннi звертати увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вибором з-помiж наявних концептуальних нововведень у кожний окремий момент часу.
З цiєї гiпотези випливає наслiдок: критерiї, що з повним правом використовуються у данiй науковiй ситуацiї, очевидно, залежать вiд контекста. В плинi iсторiї цi критерiї можуть в певнiй мiрi прогресивно удосконалюватись (як показав Лакатос для стандартiв математичного доведення)"[12.-с.172].
Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформуль-ованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чисто випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного поколiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiкуванi).
Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєрабенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед методологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейєрабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та теорiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна розробка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї становлення i розвитку наук, iсторiї пiзнавального ово-лодiння людиною навколишнього свiту i проникнення у власну сутнiсть. В зв'язку з цим вiн закликає до зняття будь-яких обмежувальних правил дослiдження, оголошуючи реальну науку "по сутi анархiстським пiдприємством", що буде, на його думку, бiльш гуманно та прогресивно - як стосовно пiзнання "насправдi глибоких секретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].
При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].
Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Процедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi
Loading...

 
 

Цікаве