WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

дiяльностi. Вчений, згiдно Куна, може бути зрозумiлим як вчений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, всi члени котрого дотримуються певної парадигми; остання ж, в свою чергу, характеризується сукупнiстю знань та особливостями пiдходу до вирiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтовариством.
Т.Кун, у свою чергу виявив, що основний урок, який мають винести фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в iдеї, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощинним лiнiйним процесом, як биiнтерпретували цю лiнiйнiсть - чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи дедуктивного руху вниз вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна полягає, швидше, в тому, що вiн досить переконливо довiв той кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов. А визначення такого простору в методологiчному дослiдженнi уможливлюється шляхом реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива.
Тут, як нам здається, слiд звернутися до класичної традицiї, у якiй знайшов своє первiсне вираження цей пiдхiд, а саме до Канта. У апрiористичнiй формi Кантом була, без сумнiву, схоплена найважливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, яка не є предметом розгляду у фундаменталiстських концепцiях, а саме - та кардинальна для пiзнання обставина, що вирiшення будь-якої конструктивної задачi завжди передбачає iснування вiдправних передумов системи пiзнавальних координат того чи iншого ступеню загальностi, iнакше кажучи - того, що загалом майже вiдповiдає у сучаснiй термiнологiї поняття "парадигма", "незмiнне ядро дослiдницької програми", "концептуальна схема".
Не можна не вiдзначити iстотної рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме - в розумiннi самої природи передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної "для всiх часiв та нородiв" i досвiдом; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з "рiзними" парадигмами, якi носять iсторичний характер i змiнюються вiд одного наукового спiвтовариства до iншого в залежностi вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередкування формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання.
А саме ця iдея iсторичної мiнливостi передумовностi пiзнання пов'язується у Куна з поняттям парадигми. Кун стимулював у методологiї науки розвиток, з одного боку, лiнiї так званої "реабiлiтацiї метафiзики", яка здатна виявляти проблеми, а iншого лiнiї, пов'язаної з релятивiзацiєю поняття суб'єкта пiзнання, з уявленням про те, що суб'єкта пiзнання та його вiдправнi норми та настанови слiд зв'язувати з певним усвiдомленням проблематики науковим спiвтовариством, реальними дослiдниками, групами, що складаються в науцi.
На думку Куна, "навряд чи будь-яке ефективне дослiдження може бути почате ранiше, анiж наукове спiвтовариство вирiшить, що володiє обгрунтованими вiдповiдями на питання, подiбнi слiдуючим: якими є фундаментальнi сутностi, з яких складається унiверсум? Як вони взаємодiють одна з одною та з органами чуттiв? Якi питання вчений має право ставити у вiдношеннi таких сутностей i якi методи можуть бути використанi для їх рiшення?"[3. -с.20].
Для поняття "парадигми" Куна характерним є переплетення iнтелектуальної змiстовностi передумов ("метафiзичностi") з належнiстю суб'єктiв пiзнання до певного наукового спiвтовариства.
Отже фiлософiя науки включила тепер до предмету свого розгляду процеси та механiзми розвитку наукового знання, стимульованого внутрiшнiми суперечностями пiзнання i такого, що передбачає наявнiсть рефлективних механiзмiв наукової свiдомостi. Вiдбувся перехiд в аналiзi наукового пiзнання вiд суто типологiчного розгляду науки до так званого популяцiонiстського пiдходу, який розглядає у ролi суб'єкта пiзнання свiдомо дiючi науковi спiвтовариства та дослiдницькi групи.
Спрямованiсть критики Тулмiна проти використання поняття "наукова революцiя" не обмежила, а розширила поняттєве поле iсторичної школи фiлософiв науки. Суть його заперечень зводиться до двох питань: " чи дiйсно була коли-небудь змiна у науцi настiльки революцiйною, як це доводив Кун?" та "якщо б його визначення застосовувались строго, чи можна було б взагалi знайти дiйснi приклади наукових революцiй?". [2. -с.175].
Потенцiйно цi питання були джерелом труднощiв для iсторичної школи, оскiльки "якби жодну теоретичну змiну в науцi не можна було б повнiстю визначити термiном Куна "наукова революцiя", то цей факт поставив би його у хитке положення"[2. -с.176]..
Звичайно, вважає Тулмiн, з часом поступовi змiни у науковiй теорiї, акумулюючись, можуть у сукупностi привести до настiльки глибоких результатiв, що ретроспективно їх слiд описати як "революцiйнi", тому не треба робити висновку, що у вiдсутнiсть явних, чiтких "революцiй" всi змiни у науцi, таким чином, були "нормальними" (у спецiальному значеннi термiну Куна).
Тодi виникає нове закономiрне питання: як можна було отримати такi революцiйнi наслiдки, якщо їх не спричинили ревоюцiї?
Такий висновок поставив Куна перед нелегким вибором, адже в цьому випадку вiн змушений був повнiстю вiдмовитися вiд свого пояснення "справжнiх" наукових ревоюцiй або модифiкувати його певнi частини з тiєю метою, щоб "первинне рiзке розмежування помiж "нормальною" та "революцiйною" змiною поступово стиралось" [2. -с.178].
Тулмiн констатує, що Кун, так само як i Коллiнгвуд, почав з визнання недолiкiв традицiйної iндуктивної логiки. тому що її не можна нiколи було розтягнути настiльки, щоб вона охопила теоретичнi перетворення, подiбнi до тих, що були викликанi появою теорiї Копернiка.
Потiм, щоб пояснити процеси змiн у науцi, Кун запропонував iсторико-соцiологiчну гiпотезу, яка грунтувалася на фундаментальнiй протилежностi мiж радикальними (або "революцiйними") i нормальними (або "консолiдуючими") процесами - "на цiй стадiї термiн "революцiя" пiднявся до рiвня пояснюючої категорiї" [2. -с.188].
Пiд тиском протилежних прикладiв Кун поступово видозмiнював своє пояснення настiльки сильно, що, врештi решт, всi дiйсно теоретичнi змiни можна було охарактеризувати як революцiйнi, а це, власне, позбавляло даний термiн специфiчної для нього пояснювальної цiнностi.
У своїх же кiнцевих висновках Кун "пояснив, що протилежнiсть мiж "нормальним" та "революцiйним" передбачає всього навсього логiчну вiдмiннiсть мiж тими висновками,
Loading...

 
 

Цікаве