WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї - Реферат

Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї - Реферат

подiляють певний гештальт, парадигму, а у перiод наукової революцiї вiдбувається гештальтперключення, змiна парадигми.
Соцiально-психологiчний характер концепцiї Куна визначається його розумiнням наукового спiвтовариства , члени якого подiляють певну парадигму. Прихильнiсть до даної парадигми зумовлюється не тим, що вчений виступає як творець нових iдей, а становищем його в данiй соцiальнiй органiзацiї науки, його iндивiдуальними психологiчними якостями, симпатiями, естетичними мотивами i смаками. Саме цi i подiбнi до них фактори є, згiдно з Куном, основою наукового спiвтовариства i пояснюють стiйкiсть певної парадигми.
Тобто, центральне поняття в концепцiї Куна - поняття "парадигма", або сукупностi найзагальнiших iдей i методологiчних настанов в науцi, якi визнаються на даному етапi дослiдження науковими i приймаються науковим спiвтовариством.
Парадигма має двi властивостi: 1) вона прийнята науковим спiвтовариством як основа для подальшої працi; 2) вона мiстить нерозв'язанi питання, тобто вiдкриває простiр для дослiджень.
Парадигма не є чимось статичним, застиглим. На її основi проводяться дослiдження, в результатi котрих парадигму переформовують, уточнюють.
Послiдовний перехiд вiд однiєї парадигми до iншої через революцiю є звичайною моделлю розвитку зрiлої науки. Однак ця модель не характерна для перiоду аж до кiнця XYIII ст., до появи робiт Ньютона. До кiнця XYIII ст. не було такого перiоду, для якого була б характерна якась єдина точка зору на природу свiту, а замiсть цього було безлiч шкiл.
В перiод нормальної науки ми маємо справу з трьома типами дiяльностi: 1)збиранням значимих фактiв; 2) порiвнянням фактiв i теоретичних передбачень; 3) переформулюванням теорiй. Тобто, iз тим, що моделювалося iндуктивiзмом, конвенцiоналiзмом i фальсифiкацiонiзмом.
Нормальна наука, як правило, не створює нiчого нового нi в фе-номенологiчному, анi в концептуальному вiдношеннi. Вчений звичайно заздалегiдь знає, якi результати вiн має отримати. Однак вiн завжди має сумнiв у тому, чи їх вдасться отримати. Той, кому це вдається зробити, доводить свої здiбностi i вмiння.
Нормальна наука не спрямована на вiдкриття чогось принципово нового. Але це нове все-таки неминуче виникає. Наукове вiдкриття не одиничний акт, а процес, котрий включає i виявлення нового, i усвiдомлення того, що отриманий результат - це дiйсно нове. На одному з етапiв розвитку нормальної науки неминуче вiдбувається розбiжнiсть спостережень з передбаченнями, виникає "аномалiя". I коли таких аномалiй нагромаджується достатня кiлькiсть, нормальний плин науки припиняється, настає криза, яка звичайно приводить до створення нової теорiї. На прикладах систем Птолемея i Копернiка, кисневої теорiї горiння i теорiї вiдносностi Кун показує, яким чином попередня теорiя перестає адекватно пояснювати нагромадженi факти, як пiдготовлюється нова теорiя i вiдбувається змiна парадигми [Див.:3.-с.112-115].
Кун вважає, що в кризовий перiод розвитку теорiї iнколи вдається пояснити факт, що суперечить їй, в межах старої парадигми. Однак, якщо цього не вдається зробити, виникає безлiч тлумачень старої парадигми. Криза може закiнчитись також тим, що завдання, що виникло, розв'яжуть на основi старої теорiї. Iнколи "пiдступне" завдання просто вiдкладають на майбутнє. Нарештi, в крайньому випадку, замiнюють стару парадигму. За кризових перiодiв змiнюється тематика дослiджень, рiзко зростає iнтерес до аномальних фактiв, розхитується стереотип наукових поглядiв до тих пiр, поки криза не розв'яжеться науковою революцiєю.
За аналогiєю мiж полiтичною i науковою революцiями, при замiнi парадигми вченi, згiдно з Куном, розподiляються на прибiчникiв нового i прихильникiв старого. Остаточне рiшення, приймати чи нi нову парадигму, залежить вiд бiльшостi членiв наукового спiвтовариства, якi на це погодяться.
Думку, що нова парадигма включає стару як окремий випадок, Кун вважає помилковою. Як на приклад вiн вказує на те, що маса в формулах Ньютона i Ейнштейна означає рiзнi поняття. Суть справи - не в можливостi звести одну парадигму до iншої, а в змiнi поглядiв на простiр i час: iдеї Ейнштейна не лише не включають в себе уявлення Ньютона, але й заперечують їх. Тим самим, наукова революцiя це змiна саме фiлософських переконань науковцiв.
Кун пiдкреслює, що вирiшальний критерiй вибору парадигми -кiлькiсть i важливiсть проблем, якi можна розв'язати на її основi. Але цей критерiй лежить вже поза наукою. Наука революцiонiзує свiт, що лежить за її межами.
Зi змiною парадигми змiнюється i весь свiт вченого. Абсолютна об'єктивна мова наукового спостереження, про яку мрiяв Декарт, неможлива. Сприйняття вченого завжди буде зазнавати впливу парадигми, загальних метафiзичних настанов окремого кола науковцiв..
Кун вважає, що iснуюча педагогiчна традицiя i характер змiсту пiдручникiв приховують факт наукових революцiй. Якщо дивитись на пiдручники, то можна прийти до висновку, що рух науки - це лише поступове наближення до нинiшнього її стану. Великим вченим минулого приписуються думки, яких вони не мали, їх висловлювання тлумачаться з позицiй сучасностi на пiдставi новiтньої реконструкцiї iсторично наявних надбань науки.
Процес затвердження нової парадигми має складну структуру. Кри-терiєм надання переваги виступають фальсифiкацiї, новi можливостi розв'язання наукових завдань, простота, яснiсть, науковий престиж автора. Але в бiльшостi випадкiв докази на користь нової i старої парадигми зрiвноважуються. Однак, оскiльки вибiр парадигми вiдбувається в перiод кризи, себто тодi, коли вченi розчарованi старою парадигмою, вони приймають нову парадигму на пiдставi нерацiональних мотивiв.
Кун вважає, що вчений - член наукового спiвтовариства - є звичайно добре пiдготовленим i до наукової роботи, i до кризи науки. Не пiдготовлений вiн лише до виходу з кризи. Тому нову парадигму, як правило, висуває або дуже молода людина, або вчений, який нещодавно прийшов до даної наукової царини.
Вихiд з кризи, тобто виникнення нової парадигми, становить ор-ганiчний компонент наукового прогресу.Структура науки, подiленої на конкуруючi школи, завжди така, що прогрес її неминучий.
Таким чином, перiод нормальної науки визначено парадигмою, така наука спрямована на дослiдження визначеної базовою теорiєю сферу явищ. Обмеження такого роду створює умови для поглиблення дослiджень, задає критерiї професiоналiзму, бо в його межах немає потреби апелювати до вихiдних принципiв i виправдовувати використання певних понять. Усе це створює певну мовну традицiю нормальної науки, в якiй наявнi свої конвенцiї щодо сенсу i змiсту термiнiв, понять тощо. Отже, конвенцiональне визначення термiнiв, понять, мови має своє iсторичне обмеження, котре слiд завжди враховувати. Поглиблення та поширення наукового усвiдомлення буття, визначене парадигмою пiд час перiоду нормальної науки, призводить до появи побiчних результатiв, що сприймається як отримання критерiїв для вiдсiву ненаукових проблем.
Парадигма спрямовує дослiдження не тiльки закладеною у нiй мо-деллю визнаних науковим спiвтовариством способiв пiзнавальної дiяльностi, вона певною мовною структурою може спрямовувати i шляхом абстрагування вiдповiдних правил iз визнаних способiв дiї. Вченi
Loading...

 
 

Цікаве