WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї - Реферат

Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї - Реферат


Реферат на тему:
Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї
Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала значенита "теза Дюгема-Куайна", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги.
Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосереднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається неможливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй фiзицi, вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiлому.
Куайн зазначав, що немає наукових положень, якi повнiстю незалежнi вiд досвiду. Жодна з наукових теорiй, гiпотез не має iмунiтету щодо її верифiкацiї. Однак, верифiкацiя здатна лише коректувати теорiю через її окремi положення, отже - бути процедурою збереження теорiї, а не спростування. Фальсифiкацiї, перевiрцi та спростуванню в науцi пiдлягає система взаємопов'язаних положень теорiї, а не окремi її речення чи гiпотези. Вiд цього залежить стiйкiсть теоретичних систем при зiткненнi з суперечливими даними досвiду та здатнiсть теорiї до самокорекцiї на грунтi конвенцiї науковцiв.
Вiдомий французький фiзик-теоретик, iсторик природознавства П'єр Дюгем (1861 - 1916) був одним iз перших дослiдникiв, який звернув увагу на iсторiю науки як на джерело методологiчних принципiв природознавства, вiн дав першi обгрунтовування наявностi зв'язку мiж методологiєю та iсторiєю науки.
Дюгем безпосередньо приймав участь у розробцi рiзноманiтних напрямкiв теоретичної фiзики. Науковому спiвтовариству найбiльш вiдомi його працi з проблем теорiї термодинамiки та електродинамiки. Свої розробки у сферi теоретичної фiзики, вiн здiйснював, перш за усе, маючи на метi вирiшення проблеми створення єдиної фiзичної теорiї, прагнучи зробити її на основi унiверсалiзацiї поняття "енергiя".
Як iсторик природознавства Дюгем вiдомий такими своїми працями: "Еволюцiя механiки" (1903), "Походження статики" (1905 - 1906 ), "Етюди про Леонардо да Вiнчi" (1906 - 1913),"Система всесвiту" (1913 - 1917) та iншi. А також дослiдженням у сферi методологiчних проблем фiзики присв'яченi працi "Фiзика якостi" та "Фiзична теорiя, її предмет i структура" (1906).
Незмiнним предметом фiлософських дослiджень П.Дюгема були мето-дологiчнi проблеми побудови фiзичної теорiї. Центральна проблема методологiчних дослiджень Дюгема полягала в протиставленнi двох традицiйних способiв побудови теоретичного знання: теорiя як пояснення (у фiзицi традицiя Декарта - Лапласа) та теорiя як опис чуттєво не даних процесiв (у фiзицi традицiя Паскаля - Ампера).
Кожна спроба розглядати фiзичну теорiю як пояснення, а не опи-сування дiйсностi, як обгрунтовано П.Дюгемом, обов'язково актуалiзує ряд метафiзичних питань, що виходять за межi фiзики, якi неможливо остаточно вирiшити засобами позитивних наук. До таких одвiчних питань вiдноситься, i така центральна проблема "методологiї пояснення", як проблема iснування матерiальної дiйсностi вiдмiнної вiд даних органiв чуття; проблема пояснення природи даної реальностi. Цi "два питання,- визначає П.Дюгем, - не можна вирiшити методами експериментальних дослiджень; бо емпiричнi дослiдження мають справу тiльки з чуттєво даними явищами ... Вирiшення цих питань... це справа метафiзики" [1. -с.24]. Перше свiдомо визначене питання, що ставив перед собою Дюгем - у чому полягає мета кожної фiзичної теорiї. В iсторiї фiзики вiн знаходе лише двi можливi вiдповiдi:
1) кожна фiзична теорiя, вважають визнанi логiки, має на метi пояснення вiдмої групи законiв, доведених експериментально;
2) кожна фiзична теорiя, вважають фiлософи, є абстрактна система, що має на метi узагальнити i логiчно класифiкувати групу експериментальних законiв, не претендуючи на їх пояснення.
Така рiзниця в розумiннi теорiй походе вiд того, що спостереження фiзичних явищ призводе до зiткнення з дiйснiстю, яка безпосередньо не дана чуттям, а тiльки пов'язана з ними (невiдомим нам чином). Тому теорiя сповiщаючи нам про дiйснiсть, яка прихована за явищами не спроможна зробити цю фiзичну реальнiсть предметом безпосереднього споглядання. Теорiя обмежує себе лише доведенням, що нашi споглядання утворюються так, нiби дiйснiсть є такою, якою її визнають. Отже, теорiя завжди складає певну конструкцiю гiпотетичних пояснень. Слiд враховувати й на те, що якщо в емпiричних теорiях фiзики мають предметом свого роз'яснення експериментально встановленi закони, то "чиста" теоретична фiзика не дає таких переконливих аргументiв, щоб iснувала можливiсть доведення усiх її елементiв емпiричними засобами (використовуючи теормiнологiю iндуктивiзму - в "чистих" теорiях завжди наявнi елементи, якi неможливо пiддати процедурi верифiкацiї). Проблема ускладнюється ще й такою обставиною, що жодна метафiзична система також неспроможна дати точних визначень, якi дозволяють вивести з них усi елементи, якi мають мiсце в фiзичних теорiях. Фiлософськi роз'яснення, що наявнi в iсторiх науки та фiлософiї, дають лише негативнi визначення природи фiзичного тiла, заперечуючи вичерпнiсть усiх вiдомих означень (як фiлософських так i наукових). Таким чином, з метафiзичних систем неможливо обгрунтовано вивести та визначити потрiбнi елементи для побудови строгої фiзичної теорiї. А такий стан речей призводе до того, що фiзики часто використовують поняття, припущення, котрi не можна визнати нi метафiзичними, нi науко-вими (у строгому розумiннi цього слова). Завжди в засадах фiзичних роз'яснень знаходиться дещо, що нiяк не роз'яснюється.
На пiдставi таких мiркувань Дюгем робе узагальнюючий висновок, що фiзичну теорiю неможливо визнати проясненням, навiть якщо спиратися на концепцiю постiйної взаємодiї метафiзики i науки.
На думку Дюгема, довершена фiзична терiя є вiдображення (опису-вання) реальностi, яка виявляє себе через емпiричнi данi, але сама по собi принципово не дана чуттям (емпiрiї). Головна мета науковця, який формулює теоретичне положення, полягає у тому, щоб описуючи результати емпiричних дослiджень вiдкрити способи логiчної систематизацiї та класифiкацiї експеритментально встановлених законiв. Фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснення скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосередковано виявила себе в експериментальних даних (експериментальних законах). Такi пояснення складають основу метафiзики, натурфiлософiї, "вiд яких об'єктивна наука повинна звiльнятися" у своїй iсторичнiй еволюцiї. Загальний недолiк метафiзики, вважає Дюгем, полягає у тому, що фiлософи "йдуть" до природи вiд своїх надто узагальних принципiв, загальнофiлософських настанов, а це призводить до феномену догматизацiї науки, втрати еврiстичної потенцiї наукового пiзнання. З точки зору догматичного свiтогляду кожну нову думку, фактично кожне вiдкриття слiд розглядати як пустi, єретичнi, неможливi уявлення.
Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит (Дюгем).
Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове
Loading...

 
 

Цікаве