WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Українська філософія ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат

Українська філософія ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Українська філософія ХІХ - початку ХХ ст.
Українська філософія ХІХ - початку ХХ ст. Українська філософія ХІХ - початку ХХ століття представлена такими іменами, як О.Новицький (1806 - 1884), С.Гогоцький (1813 - 1898), Т.Шевченко (1814 - 1861), М.Костомаров (1817 - 1885), П.Юркевич (1827 - 1874), М.Драгоманов (1841 - 1895) та іншими.
Для мислителів цього періоду характерне глибоке розуміння проблем філософії, соціології, історичного процесу, соціально-політичної і національної проблематики.
Проф. Київського університету С.Гогоцький вперше в Російській імперії створив чотиритомну філософську енциклопедію - "Філософський лексикон" (1857). Проф. О. Новицький видав ряд філософських праць, високо цінував вчення видатного німецького філософа Гегеля за його глибоке розуміння закономірності історичного поступу, нерідко посилався на нього, використовував його судження. Так, у відповідності з гегелівською філософією, він стверджував, що філософія, "є наука, тобто думка, котра прагне до повного і систематичного розвитку самої себе", що філософські вчення різних часів і народів "суть різнобічні і різноманітні способи відтворення дійсності в думках" (порівняйте висловлювання Гегеля про те, що "філософія є в думках охоплена епоха") тощо.
Разом з тим це не завадило О.Новицькому піддавати філософську концепцію Гегеля за раціоналізм різкій критиці, оскільки зміст духовного світу людини, "живе в переконаннях серця, а не в поняттях розуму". Ця критика здійснювалася О.Новицьким з позицій ірраціоналізму і теїзму, з позицій того, що "віра завжди вища знання, релігія вище філософії (там же, стор. 197).
Після Г.Сковороди провісником філософії українського духу був Т.Г.Шевченко. Важливою рисою його філософських, суспільно-політичних поглядів була послідовна і безкомпромісна антикріпосницька спрямованість, непримиренна боротьба проти самодержавної політики національного гноблення народів, відстоювання демократизму у національному питанні.
В історичному минулому України його цікавили події і традиції, пов'язані з визвольною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників, проти соціального рабства і національного гноблення. Поет-філософ високо оцінив Запорозьку Січ, яка відіграла важливу роль в історії України і становить її славетну сторінку.
Хвилювала Т.Г.Шевченка і слов'янська проблема, яку він розв'язував з позицій демократизму і братерської єдності слов'ян.
Світосприйняттю Шевченка притаманний принциповий антропоцентризм який зумовлює сприйняття навколишнього світу природи, історії й культури крізь призму переживань, бажань, потреб і прагнень людини. Для нього цей світ уособлює Україна як екзестійний стан буття. Його особиста доля й доля його народу стають віддзеркаленням одне одного. Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалася на національній ідеї українського народу, його ментальності. Улюблений герой Шевченка - лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі.
Вінець Шевченкової творчості - уславлення свободи, першої і неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. До найволелюбніших творів належить його "Кобзар".
Т.Шевченко - поет-пророк. Він вірив у те, що представники науки і техніки допоможуть трудящій людині, що їхні відкриття служитимуть трудовому народу. Майбутня Україна повинна стати світом, звільненим від зла.
М.Костомаров - історик, етнограф, громадський діяч. Особливе значення при вивченні його соціально-філософських поглядів має праця "Книги буття українського народу", у яких висвітлюється трагічна історія українського народу і виголошується впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний етнос.
У 1861 р. Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською й доходить до висновку, що український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.
Одним із визначних українських філософів ХІХ століття був П.Юркевич - ґрунтовний розробник самобутньої концепції "філософії серця".
П.Юркевич був переконаний, що в серці людини - найглибша основа і духовно-етичне джерело людського існування. В діяльності серця - в почуттях, переживаннях, емоціях, реакціях, а не в думках, в їх всезагальності, відображається індивідуальність особистості. Філософ підкреслює, що розум лише вершина, а не коріння духовного життя людини. Знання ми отримуємо в результаті духовної діяльності; лише тоді, коли воно проникло в серце, знання може бути засвоєним.
Будучи релігійним філософом, П.Юркевич не визнавав існування матеріального начала незалежно від духу. "Матеріальне начало" є лише таким, коли воно розглядається у взаємодії з духом. Про "духовне начало" ми маємо уявлення в результаті самоспостереження, внутрішнього досвіду.
П.Юркевич розгортає цілісну систему доказів стосовно серця як осереддя усієї тілесності і духовної діяльності людини, найсуттєвішого органу, відправної точки рухів, бажань, почуттів, думок, емоцій з усіма їх відтінками і особливостями. Бо:
- серце є охоронцем і носієм усіх тілесних і духовних сил людини;
- серце є центром духовного життя людини. Воно зачинає і породжує рішучість людини на ті, чи інші проступки; в ньому виникають багатоманітні наміри і бажання; воно є осереддям волі людини та її бажань;
- серце є центром всіх пізнавальних дій душі людини. Все, що ми знаємо, що ми пригадуємо - все йде від серця;
- серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей людини;
- серце - основа її морального життя, моральний стрижень. Лише серце здатне передати всі нюанси морального стану людини.
Тому серце є найважливішою складовою частиною нашого існування. Стан серця відображає весь наш духовний стан. Людина повинна віддати Богові одне своє серце, щоб стати йому вірним в думках, словах і справах (Див. П.Д.Юркевич. Философские произведения. М., 1990, стор. 73).
"Філософія серця" П.Юркевича - філософія кардіоцентризму (від грец. кардіо - серце, в центрі).
М.Драгоманов - український історик, мислитель, громадсько-політичний діяч. Основні його філософсько-соціологічні погляди викладені у двотомному виданні "Літературно-публіцистичні праці". Він переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ. У своїх дослідженнях Драгоманов приділяє значну увагу проблемі методу, зокрема, для пізнання суспільного життя використовує соціологічний метод, який передбачає аналіз основних елементів кожного суспільного явища, розкриття їх взаємозв'язку і взаємодії.
Відзначаючи велике значення економічних факторів у розвитку суспільства, М.Драгоманов не погоджується з тим, що цей фактор є єдино вирішальним, виступає проти однобічного його переоцінювання, оскільки людство однаковою мірою загинуло б і від голоду, івід безпліддя, і від ідіотизму. Тому безглуздо вирішувати, яка саме потреба найголовніша, оскільки кожна з них головна.
Характерною рисою соціологічних поглядів мислителя є те, що "основною одиницею" суспільства він вважав людську особу. Її добробут і щастя були для нього важливою метою поступу.
Філософія І.Франка. І.Я.Франко (1856 - 1916) - видатний український письменник, філософ, громадський діяч. Закінчив філософський

 
 

Цікаве

Загрузка...