WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Українська філософія ХІV – ХVІ століття - Реферат

Українська філософія ХІV – ХVІ століття - Реферат

розуміли, що здійснюється як на рівні відчуттів, так і на рівні розуму. Великого значення в процесі пізнання вони надавали чуттєвій діяльності людини, вважаючи, що пізнання не може обійтись без цього. "Будь-яке пізнання, - наголошував С.Яворський, - залежить від відчуттів". Не менше категоричним було також судження Й.Кононовича-Горбацького: "в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях" (там же, стор. 133).
Однак, яким би важливим не було б чуттєве пізнання людини, воно само по собі ще не дає можливості проникнути у сутність речей і явищ. Для цього потрібен розум, інтелектуальна діяльність, з допомогою якої людина може здійснити це. Бо відчуття відображають дійсність конкретно, безпосередньо, а розум - опосередковано, узагальнено, абстрактно і це відображення більш досконале. "Розум, - писав І.Гізель, - пізнає чуттєві образи більш досконало, ніж відчуття, бо відчуття пізнає матеріально і конкретно, а розум - нематеріально і абстрактно" (там же, стор. 134).
Здається, що вищенаведені рядки взяті із сучасних досліджень по теорії пізнання, настільки вони їй в багатьох відношеннях адекватні. Це яскраве свідчення високого розвитку української філософії ХVІІ - ХVІІІ століття.
Результатом пізнання людини є досягнення нею істини. Це здійснюється, на думку філософів академії, двома шляхами - логічним (відповідність знання дійсності) і трансцендентальним, тобто таким, який надається людині богом, через його одкровення.
Що ж до критерію істини, то тут ми маємо помітне перебільшення чуттєвого пізнання, котре вважалося не лише початком пізнання, але і критерієм його достовірності. "Фізичні теорії, - наголошував Ф.Прокопович, - стають більш точними... через випробування їх органами відчуття" (там же, стор. 133).
Таким чином, філософія Києво-Могилянської академії, з одного боку, ґрунтувалася головним чином на теософській, пантеїстичній і деїстичній основах, а, з іншого, і це є значним надбанням її розробників, глибоке розуміння сутності природи, її руху і розвитку, самої матерії, кількісної і якісної стабільності останньої, елементів діалектики протилежностей, теорії пізнання і т.п., що сприяло становленню і розвитку наукового світорозуміння. Філософія Києво-Могилянської академії - цінне надбання української духовної культури.
Філософія Г.С. Сковороди. Видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722 - 1794), вихованець Києво-Могилянської академії, філософ, поет і мандрівник, посідає особливе місце в історії української філософії. Ще за його життя про нього складалися легенди як про українського Сократа. У 16 років він став студентом Київської академії, певний час перебував у двірській капелі у Петербурзі, мандрував по країнах Західної Європи, знав мови, вивчав філософію, був знавцем античної і патрістичної літератури. Часом свого становлення і особистісного утвердження Сковорода вважав свої 30 років; літературну діяльність він почав з другої половини 60-х років. За його життя нічого не було надруковано, вже після смерті стають відомими цикли його філософських діалогів ("Наркіс", "Симфонія наречена книга асхань", "Жена Лотова", "Потоп зміїн" та інші).
Філософська концепція Г.Сковороди - пантеїзм. Бог і природа - це єдине ціле: кожна людина має в собі Бога, він не існує поза людиною. Головна проблема його філософії - це проблема людини. Його філософія "практична", оскільки філософа цікавить передусім моральна проблематика. У центрі уваги філософії "мандрівного філософа" - релігійні і моральні проблеми. Г.Сковорода викладає їх мовою образів, символів, метафор. Методом розроблення цих проблем є пошук і протиставлення протилежностей, суперечностей, антитез, тому цей метод називають антитетичним.
Для Г.Сковороди весь світ є просякненим протилежностями: життя - смерть, світло - тінь, безглуздя - мудрість, плач - сміх, безчестя - слава, лютість - милість, початок - кінець тощо. Усе в світі рухається між протилежностями у колі ("кільці"), початком якого є відпадання від Бога, а кінцем - повернення до нього.
Г.Сковорода не створив теоретично оформленого і систематизованого вчення. Свою філософію він розумів, як вміння жити в Богові, у гармонії з природою, у мирі з людьми і власною совістю. "Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія", - стверджував Сковорода.
Провідними ідеями філософії Г.Сковороди стали:
- вчення про людину, про самопізнання як єдиний шлях до Бога і до щастя;
- вчення про три світи, які складають все існуюче;
- ідея подвійної природи трьох світів;
- "філософія серця" як осередку духовного життя людини та головного інструменту самопізнання;
- етичний ідеал "нерівної рівності" та ідея "сродної праці".
По своїй любові до людини Бог дав їй все необхідне, вважав мислитель. Причому все, що потрібне, зробив легким, а важке - непотрібним. Найпотрібнішим для людини є щастя, "мир душевний". Воно доступне всім, полягає в пізнанні себе як образу Божого. "Поглянь у себе", тобто пізнай себе - це основний мотив філософії Сковороди.
Далі, вважав філософ, усе створене Богом можна визначити як три світи: перший є загальний світ, "де живе усе породжене", "він складається із незчисленних світів і є великий світ" макрокосм; другий світ - це мікрокосм людини; третій - символічний світ Біблії. Символи Біблії "ведуть думку нашу до розуміння вічної натури".
Кожен із трьох світів складається з двох "натур", має подвійну природу, одна з яких - видима (матеріальна), друга - невидима, тобто божественна, - вважав Сковорода. Невидима натура і є Богом, який пронизує собою все суще (отже, тут ми бачимо ренесансний пантеїзм, про що вже говорилося раніше). Макросвіт за зовнішньою матеріальною оболонкою приховує внутрішній божественний сенс. Мікросвіт містить у собі гріховну, тілесну, земну природу людини, але разом з тим, - правдиву, дійсну природу - людину як образ і подобу Божу. За символами Біблії, за "видимою натурою" її тексту потрібно впізнати і розгадати живий дух, невидимий сенс божественного одкровення.
На противагу Просвітництву і раціоналізму ХVІІІ ст. Сковорода створює вчення про "серце", як позасвідомі і надрозумові глибини людської душі. Серце - це "безодня" людської душі, через яку відкривається божественна "безодня", тому "безодня кличе безодню", через пізнання себе людина пізнає Бога. Серце, а не розум виступає джерелом бажань, почуттів і думок. Разом з тим людське серце є засобом пізнання, саме у ньому повинні з'єднатися розум і віра, розум і воля людини.
Таким чином, етичне вчення Г.Сковороди спрямоване на пошук шляху, що веде до дійсної людини, до щастя, до "обожнення", до уподобання Богу. Людська доля залежить відприродних нахилів, а тому у кожній людині є нахил до "сродної" собі справи. Для досягнення внутрішнього спокою і миру потрібно додержуватися правила про "сродність", жити у злагоді зі своїм характером, з власною природою, не насилувати своїх схильностей і обдарувань. Тому етичним ідеалом Сковороди є ідеал нерівної рівності, адже усі люди є лише "тінню справжньої людини, усі рівні перед Богом, але разом з тим всі є різними, тому що мають свою власну натуру. Єдиною метою всіх людей є наближення до Бога, але кожна людина має свій шлях до Бога, своє призначення.
Loading...

 
 

Цікаве