WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Українська філософія ХІV – ХVІ століття - Реферат

Українська філософія ХІV – ХVІ століття - Реферат


Реферат на тему:
Українська філософія ХІV - ХVІ століття.
Українська філософія ХІV - ХVІ століття. Українська філософія ХІV - ХVІ століття представлена єресями, гуманістичними напрямками, діяльністю релігійно-національних братств.
Єресі слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої церквою. Єресі (від грец. - особливе віровчення) - різні відхилення від офіційного віровчення.
Гуманістичний напрямок розвитку філософії України репрезентують такі мислителі, як Ю.Дрогобич (1450 - 1494), П.Русін (народ. 1470 р.), С.Оріхоський (1513 - 1566) та інші. Характерною рисою їх гуманістичного вчення був антропоцентризм, велич людини, її розум, внутрішній світ.
Другий гуманістичний напрямок мав зв'язок з діяльністю просвітників Острозької академії (Г.Смотрицький, Й.Княгиницький, І.Вишенський). Особливістю цього напрямку була ідея збереження і розвитку давньослов'янської мови, використання її духовного потенціалу для становлення людини як особистості, її самопізнання, духовного зростання.
В ХVІ столітті на Україні виникають релігійно-національні організації православної орієнтації, так звані братства, діяльність яких була спрямована проти релігійного, національного і соціального пригноблення українського і білоруського населення з боку панської Польщі і католицької церкви.
Такі братства були створені у Львові, Києві, Вільно, Мінську, Острозі та багатьох інших містах.
Характерними рисами діяльності братських угрупувань були: антиклерикальна, реформаційна спрямованість - антикатолицизм; протест проти національного і соціального поневолення; культурно-просвітницька діяльність; розгляд проблем людини, поєднання в ній тілесного і духовного начал, єднання її з Богом.
Діяльність братських шкіл, попри їхню історичну обмеженість, сприяла становленню самосвідомості православного люду, подальшому розвитку гуманістичних традицій української філософії.
Філософія Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об'єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, став академією, першим вищим навчальним закладом східних слов'ян. Вперше в Україні філософія викладалася окремо від теології. Її викладання в значній мірі було схоластичним. Викладачі академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причину речей, даних людині богом, а також дослідити моральні основи її життя. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто богом, якого вважали також творцем природи.
Визначними філософами, котрі представляли Києво-Могилянську академію, були І.Гізель (бл. 1600 - 1683), Й.Кононович-Горбацький (пом. 1653 р.), С.Яворський (1658 - 1722), Ф.Прокопович (1681 - 1736), Г.Кониський (1717 - 1795) та інші.
Загальною ознакою їх філософського вчення було те, що воно в значній мірі ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських началах. Теософія ( від грец. тео - бог, софія - мудрість) - релігійно-філософське вчення, котре претендує на те, щоб "науковими методами" довести "божественну мудрість", зробивши її надбанням особи. Вони як правило, визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, "матерію", але і їх "форму".
Разом з тим під впливом розвитку науки і, насамперед, природознавства у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються акценти з теософії до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є богом. "Повне визначення природи, - писав найвідоміший філософ академії Ф.Прокопович, - збігається з богом відносно природних речей, в яких він необхідно існує і які він рухає. Звідси виходить, що це визначення не лише природи..., але воно, очевидно, відноситься до матерії і форми (Цит по: "Философская мысль в Киеве. К., 1982, стор. 123).
Доречно відзначити, що розуміння філософами академії взаємозв'язку матерії і форми, хоч і ґрунтувалося на пантеїстичній основі, суттєво відрізнялось від тлумачення цього питання у філософії Арістотеля. У останнього матерія є пасивною, інертною, форма ж є активною, рухливою, причинною. Лише вона дає імпульс до розвитку. Проф. академії Й.Кононович-Горбацький, в противагу античному філософу, підкреслював, що "матерія не пасивна, як вважав Арістотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми... Вся природа - це субстанція діяння" (там же, стор. 125). "Матерія є активною і діяльною", - погоджувався учень Кононовича-Горбацького - І.Гізель, - але "активна сила кожної речі" залежить від "всемогутності божої" (там же, стор. 126).
І. Гізель - самобутній і глибокий мислитель. Він стверджував, що матерія (безумовно, створена богом) не може бути знищена ні в якісному, ні в кількісному відношенні. Вона не виникає і не зникає в процесі її перетворення, а лише переходить з одного стану в інший. "Матерія, - писав філософ, - є в однаковій кількості і до того, в якому вигляді вона була у тілі дерева, і потім, перебуваючи в тілі вогню, котрий виник з цього дерева" (там же, стор. 127).
Таку ж думку поділяв і Ф.Прокопович, який підкреслював, що "першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог напочатку світу...; в якій кількості вона створена, такою ж залишається до цього часу і залишиться завжди" (там же, стор. 127 - 128).
Філософському вченню професорів Києво-Могилянської академії було притаманне розуміння єдності матерії і руху, його суперечливості, плинності речей. Рух - це така властивість матерії, без якої не можна збагнути будь-яких змін, процесів виникнення і зникнення, круговороту в природі. "Без ґрунтовного розуміння руху, - писав Ф.Прокопович, - неможливо добре зрозуміти і всього іншого..., бо всі переміни, виникнення і загибель, круговорот небес, рух елементів, активність і пасивність, біжучість і змінність відбуваються завдяки рухові. Рух являє собою як би загальне життя всього світу" (там же, стор. 128 - 129). Однак "причиною причин" цього руху, на думку філософа, є бог, тобто ця проблема теж вирішувалася філософами академії з позицій пантеїзму.
Разом з тим, незважаючи на такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходили відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежностей у розвитку природи, її речей і явищ. І.Гізель, наприклад, вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, "де немає протилежностей, - писав І.Гізель, - там немає ні виникнення, ні знищення", тобто немає руху. "Рух, - підкреслював Ф.Прокопович, - виникає з протилежного; тобто спокою.
Вся природа є єдністю руху і спокою. Якщо речі рухаються чи знаходяться у спокої, то все це обусловлюється самою природою, її "принципами". Ф.Прокопович висловлював таку думку: "Природа є принципом і причиною руху і спокою, тобто якщо речі рухаються, їх рух обумовлюється природою, і якщо перебувають у спокої, то їх спокійзнову-таки обумовлює природа... тіла за своєю природою або рухаються або знаходяться у спокої" (там же, стор. 130).
Досить змістовно представлена у філософії Києво-Могилянській академії концепція пізнання. Філософи академії які мали сумнів у можливостях людини пізнати оточуючий її світ,
Loading...

 
 

Цікаве