WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Французька філософія ХVІІІ ст. - Реферат

Французька філософія ХVІІІ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Французька філософія ХVІІІ ст.
?
Французька філософія займає чільне місце в історії європейської і світової культури завдяки діяльності таких видатних представників просвітництва, як Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій.
Франсуа Марі Арує Вольтер (1694 - 1778) - видатний французький просвітник-енциклопедист, філософ, історик, блискучий літератор, правознавець, захисник обездолених. Всією своєю багатогранною діяльністю боровся проти засилля церкви, клерикалів, схоластики, властей; закликав до непокори, до боротьби: "Народ! Прокинься, розірви свої кайдани; тебе закликає свобода, ти народжений для неї" - це Вольтер. За критику антидемократичного правління регента Франції, майже на рік, був заточений в Бастилію. Нерідко змушений був тікати від переслідувань за кордон.
Опублікував низку філософських праць, таких як "Філософські листи" (1727 - 1733), "Метафізичний трактат" (1734), "Розміркування про людину" (1737), "Основи філософії Ньютона" (1736 - 1738), "Сократ" (1759), "Кишеньковий філософський словник" (1764) та багато інших. За життя Вольтера вийшли друком 19 томів його творів посмертне, повне видання творів філософа налічувало аж 70 томів.
В цих творах Вольтера були закладені основи французької філософії і французького просвітництва.
Головний об'єкт його досліджень - природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. clericalis - церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму. Основний девіз творчості Вольтера: "Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні". Не випадково багато праць філософа викликали супротив владних структур, ряд з них за рішенням французького парламенту було заборонено і спалено.
Вольтер розумів, що для розвитку просвітництва недостатньо лише заперечувати реакційну теологію, засилля клерикалів. Тому він вдався до матеріалістичних вчень англійських філософів - Бекона і Локка, праці яких добре знав.
Вольтер визнавав сенсуалістичну теорію Дж. Локка. Він відкидав твердження Берклі, англійського філософа-ідеаліста, що речі існують лише у відчуттях самого суб'єкта. Предмети зовнішнього світу існують реально, об'єктивно і своїм впливом викликають у нас певні відчуття. Твердження Берклі - це "абсурд", "Дотик в прямому значенні цього слова, - підкреслював Вольтер, - дає мені незалежно від моїх відчуттів, ідею матерії" (Цит. по В.Н.Кузнецов, Б.В.Мееровский, А.Ф.Грязнов. Западно-европейская философия ХVІІІ века. М., 1986, стор. 186). І далі: "елементи світу матеріальні, інакше кажучи, вони є протяжною і непроникливою субстанцією" (там же).
Разом з тим Вольтер визнавав існування бога як творця і упорядника Всесвіту. Бог його створив і більше не втручається у його існування. Він вважав, що остаточне з'ясування. Він вважав, що остаточне з'ясування походження природи не можна пояснити з неї самої, тому необхідно визнати бога як її творця. Вольтер стояв на позиціях деїзму. Деїзм (від лат. deus - бог) - релігійно-філософське вчення, яке визнає бога першопричиною світу, але заперечує втручання в його подальший розвиток і функціонування. Вольтер полюбляв цитувати висловлювання Ф.Бекона, що "поверхова філософія схиляє розум до безбожництва, глибини філософії повертають уми людей до релігії" .
Вольтер доводив, що матерія свій рух "отримує ззовні" і це означає, що бог є. Однак згодом під впливом англійських філософів-матеріалістів, він дещо змінив свій погляд на це: стверджував, що бог "іманентний самій природі". Тобто перейшов на позиції пантеїзму.
Основна суперечність філософського вчення Вольтера - це невідповідність між його матеріалістичними поглядами на природу, її реальне існування, критика теології, з одного боку, і його спробами деїстичної аргументації божественного творіння світу, обожнення природи, з іншого.
Вольтер висунув і обґрунтував ряд плодотворних ідей стосовно предмету історичної науки. Він вважав, що історики повинні вивчати не діяльність коронованих осіб, а життя народу; історики повинні досліджувати його духовну культуру - мораль, філософію, право, науку, мистецтво, літературу. Предметом історії повинна бути історія розвитку матеріальної культури людства. Вольтер сам був автором ряду змістовних історичних праць таких, як "Історія Карла ХІІ" (1731); "Епоха Людовика ХІV" (1751); двотомна "Історія Російської імперії за Петра Великого" (1709, 1763) тощо.
Жан Жак Руссо (1712 - 1778) - визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог. Головними філософськими і соціологічними працями Руссо є: "Розміркування про походження і основах нерівності між людьми" (1755), "Суспільний договір" (1762), "Еміль або про виховання" (1762).
Основні проблеми філософії і соціології, котрі розглядав у своїх творах Ж.Ж.Руссо, можна звести принаймні, до таких визначальних для його вчення положень: 1) проблема людини її соціального становища у суспільстві; 2) проблема походження і сутності соціальної нерівності і соціального гніту; 3) проблема договірної теорії суспільства і держави; 4) проблема виховання громадян.
Як ніхто з його попередників, Руссо стає на захист обездолених верств населення. Він засуджує соціально-політичне поневолення людини у сучасному йому суспільстві, її безправ'я і гноблення. Філософ щиро вірив в те, що цього ганебного стану можна позбутися, коли стати на шлях "просвіченого правління". Він був переконаний, що єдиний шлях подолання соціального поневолення - це просвітництво. Філософ був впевнений, що "народи залишаться зневажливими, розбещеними і нещасними" лише до тієї пори, "поки влада, з одного боку, а просвіченість і мудрість - з іншого, не вступлять у союз". В цьому питанні Руссо стояв на позиціях "просвіченого правління".
Далі. З'ясовуючи походження та сутність соціальної нерівності і соціального гноблення, Руссо приходить до глибокого висновку: фундаментальним, критеріальним джерелом такого стану у суспільстві є виникнення приватної власності.
"Та людина, - писав Руссо, - яка, обкопавши і обгородивши певну ділянку землі, сказала: "це моє" і знайшла людей, які були достатніми дурнями, щоб цьому повірити, була справжнім засновником громадянського суспільства".
Однак філософ, в принципі, не заперечував сам інститут приватної власності. Він виступав лише проти її розміру і нерівномірного розподілу. Тому, щоб досягти соціальної рівності, необхідно повернути людей до того стану, в якому не буде крупної приватної власності, а отже, і соціального поневолення. Це, безумовно, "чітке" вирішення питання, але нездійсненне, ілюзорне.
Розглядаючи проблему суспільного
Loading...

 
 

Цікаве