WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Антична філософія - Реферат

Антична філософія - Реферат

через взаємодію протилежностей, котрі внутрішньо притаманні усім цим речам і явищам об'єктивної дійсності.
Більш глибоке розуміння проблеми протилежностей, їхньої єдності та боротьби, ми знаходимо в творчості іншого видатного мислителя стародавньої Греції - Геракліта.
Геракліт. Геракліт Ефеський (544 - 488 рр. до н. ери) - творець античної діалектики, оригінальний і яскравий філософ. Вчення Геракліта стало одним з величних досягнень древньогрецької культури. Напрямок, яким він очолював в античній філософії, відіграв важливу роль в подальшому розвитку надбань мілетської школи і діалектичного погляду на світ речей і явищ. Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена), їх уявлення про матеріальні начала всього існуючого, проти ідеалістичних та антидіалектичних вчень Піфагора і елеатів - Парменіда, Зенона (кінець VI - початок V ери). Останні виражали інтереси реакційної аристократії і вели непримиренну боротьбу проти мілетської філософської школи і Геракліта.
Твір Геракліта, який дійшов до нас під назвою "Про природу" складається з трьох глав: про всесвіт, про державу і про богослів'я. Філософ приніс його в дарунок храмові Артеміди (одне з "семи чудес світу"), написавши його не дуже зрозумілою мовою, щоб книга була доступною лише здібним її зрозуміти. Сучасник філософа свідчив, що твір цей здобув для Геракліта таку славу, що "від нього пішли і послідовники його вчення, котрі були названі гераклітовцями" (Фрагменты..., стор. 177).
З твору Геракліта "Про природу" збереглося біля 130 фрагментів, суджень, висловлювань, настанов. Вони є основою для з'ясування філософського вчення мислителя.
Єдиним, матеріальним першоелементом світу Геракліт вважав вогонь, бо "на вогонь обмінюється все і вогонь - на все, як золото - на товари і на товари золото" (Див.Фрагменты..., стор. 49). Вогонь, як першоелемент, лежить в основі всіх речей; сама природа є вічно живим вогнем, котрий ніколи не згасає. "Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає". Це просто блискучий виклад початків стихійної діалектики.
Стихійна діалектика у Геракліта виявляється в його вченні про рух, зміни, перетворення речей, протилежності та їхню боротьбу.
Всесвіт - плинний, змінний. Він знаходиться у вічному русі, як і всі речі, що нас оточують. Своє уявлення про це Геракліт висловлює в таких судженнях, які стали вже крилатими: "все тече, все змінюється"; "неможливо двічі ввійти в одну і туж річку" в один і той же час стосовно одного і того ж суб'єкта, "бо протікає інша вода" (Фрагменты..., стор. 209, 211, 212).
Глибокі загадки висловлює Геракліт стосовно протилежностей, їх взаємозв'язків, переходів одна в одну. Він один з перших обґрунтував думку про те, що сама гармонія є єдністю протилежностей і висміював тих, хто цього не розумів. Ось судження філософа на цей рахунок: "ворогуюче з'єднується, те, що розходиться - складає чудову гармонію, і все відбувається через боротьбу"; і далі: "все відбувається через боротьбу і за необхідністю" (там же, стор. 42).
Протилежності, за Гераклітом, їх взаємодія, внутрішньо притаманні всім речам світу. Кожна річ - це єдність протилежностей. "Одне і теж у нас - живе і мертве, не спляче і спляче, молоде і старе. Бо це, що змінилось, є те, і навпаки, те, що змінилось, є це" (там же, стор. 49).
Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав "загальним логосом". Цей "логос" "існує вічно", "все здійснюється за цим логосом" (Див. Материалисты древней Греции. М., 1955, стор. 41). Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.
Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити у філософському вченні Геракліта три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення для філософії, для розкриття сутності діалектики та її розуміння:
1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.
2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.
3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого - вогонь.
Таким чином, визначальним, своєрідним у античній філософії було те, що найперші філософи стародавньої Греції були матеріалістами, вони бачили світ таким, яким він є, який розвивається природним шляхом сам по собі, без втручання не лише людей, але й богів.
Патріарх античної філософії Арістотель (мова про нього йтиме далі) про перших древньогрецьких філософів говорив таке: "Більшість перших філософів вважали начала, котрі відносяться до розряду матерії, єдиними началами всіх речей: з чого всі речі складаються, з чого, як з першого, вони виникають і в що, як в останнє, вони знищуються..." (Фрагменты..., стор. 109).
Зведення всього існуючого до єдиного загального першоначала, - котре здійснили перші філософи Греції - це свідчення виникнення першої форми теоретичного філософського знання про цілісність світу, його походження, природу, зміну та розвиток.
Проти Геракліта, його вчення про біжучість, плинність всього існуючого, єдність та боротьбу протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, виступили відомий античний філософ і математик Піфагор і представники так званої елейської філософської школи - Ксенофонт, Парменід і Зенон.
Піфагор. Піфагор (580 - 500 рр. до н. ери) - засновник піфагорійської філософської школи. Він і його послідовники відкидали вчення мілетських філософів і Геракліта про єдине матеріальне начало, про розуміння розвитку, руху, космогонії тощо.
Піфагор стверджував, що в основі всього існуючого, його першоелементом є число. Весь світ - це гармонія чисел та їх відношень. Навіть душа є числом, котре само по собі спричиняє рух. Завдяки числам утворюється "космічний порядок". Пізнання світу - це не що інше як з'ясування чисел, які цим світом управляють. Завдяки числам всі речі піддаються обрахункам, вони можуть визначатися числами, наприклад, точка - це не що інше, як одиниця; лінія - двійка; поверхня - трійка; тіло - четвірка і т.д. "Числу всі речі подібні" - підкреслював Піфагор (Див. Фрагменты..., стор. 149). Основою всіх чисел піфагорійці вважали одиницю, яку вони обожнювали.
Ось розміркування піфагорійців стосовно значення одиниці: одиниця, котра додана до парного числа, дає непарне (2 + 1 = 3), а додана до непарного, дає парне (3 + 1 = 4). Отже, одиниця має властивості робити парне і виходить,що сама повинна бути парною. Єдність таким чином сама в собі містить різні визначення. Одиниця - "мати богів", загальне першоначало і основа всіх природних явищ.
Слід відзначити, що Піфагор і його послідовники, відкидаючи уявлення Геракліта про протилежності, їх єдність і боротьбу, значну увагу приділяли протилежностям таким, як межа - безмежно, парне - непарне, праве, ліве, чоловіче - жіноче, спокій - рух, світло - темрява, пряме - криве, добро - зло, прямокутник - квадрат тощо. Однак у вченні Піфагора - це зовнішні протилежності і вони не переходять одна в одну, як це здійснюється у філософії
Loading...

 
 

Цікаве