WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості - Реферат

Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості - Реферат


Реферат на тему:
Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості
1. Філософія як мудрість
Філософія одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує вже понад 2500 років. Вона складна за своїм змістом, предметом та функціями. Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою. Філософію ще з давніх давен визначали як любов до мудрості (слово "філософія" грецького походження - від phileo - люблю і sophia - мудрість). Що це означає? Що таке мудрість?
Щоб з'ясувати ці питання слід мати на увазі, принаймні, три важливих моменти:
1) Філософія має справу з найбільш загальними, фундаментальними проблемами існування світу, а саме: його єдності, природи, тенденцій розвитку тощо. Знання ж загального, фундаментального є виключно важливим для пізнання істини, оскільки у загальному більше суттєвого, ніж у частковому. Не випадково, патріарх світової філософії Аристотель, якого Гегель називав "вчителем людства" стверджував, що "той, хто знає загальне, знає більше того, хто знає часткове".
Пізнати, з'ясувати загальне - непросто, бо воно неочевидне. Загальне це таке, що не сприймається на рівні відчуттів. Загальне є продуктом логічного мислення. Воно являє собою основну підвалину наукового знання. Аристотель підкреслював, що "знанням в найбільшій мірі володіє той, хто знає загальне. Мабуть, важче всього для людини пізнати саме це, найбільш загальне, бо воно дальше всього знаходиться від чуттєвих сприйнять".
Оскільки філософія досліджує найбільш загальні проблеми існування світу, остільки вона саме тому здатна осягнути його в цілому, дати цілісне уявлення про світ, його розвиток, тенденції поступу. Це торкається також і світу самої людини, її виникнення, розвитку, місця в природі тощо.
Уявлення про предмет в цілому, його цілісне бачення є надбанням розуму людини, свідченням могутності її інтелекту, здатності з'ясовувати найбільш загальні закономірності розвитку всього сутнісного. "Філософія, - відзначав Гегель, - займається не окремими ситуаціями, а загальним мисленням, оскільки проникає в ціле (прослідковує загальні закономірності...)". Подібну думку висловлював також відомий іспанський філософ Ортега-і-Гассет: "Філософія, - говорив він, - є універсальною і абсолютною наукою", філософія - " це пошук цілого, загального", "це пізнання Універсуму".
Складні явища чи процеси людина може охопити в мисленні в цілому, але за умови, коли здатна виділити найбільш загальне, суттєве, притаманне усім цим явищам чи процесам. В цьому контексті філософія, як "пошук цілого, загального", співвідноситься з мудрістю.
2) Філософія небезпідставно ототожнюється зі знанням першоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Арістотеля, слід віднести до "мудрості". Бо "мудрість є наука про визначальні причини і начала". І далі: "наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини"; "Жодне з чуттєвих сприйнять ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають важливі знання про одиночне, бо вони не вказують "чому"... Мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті, що "знають причину"; "Ми наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші їх, оскільки вони знають причини того, що створюється". Аристотель пояснює, кого можна називати мудрим, і якої науки це стосується:
"По-перше, ми припускаємо, що мудрий, настільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожний предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнати важке і нелегко осягнене для людини (сприйняття почуттями властиве усім, а тому це легко і нічого мудрого в цьому немає). По-третє, ми вважаємо, що більш мудрішим у будь-якій науці є той, хто більш точний і більш здатний навчити виявленню причин".
Філософія досліджує те, що "найбільш гідне пізнання - першоначала і причини, бо через них і на їх основі пізнається все інше..."; "Отже, з усього викладеного випливає, що ім'я мудрості необхідно віднести до однієї і тієї ж науки: це повинна бути наука, котра досліджує перші начала і причини". Такою наукою є філософія. "Філософія - найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання першопричин, сутнісного і вічного".
Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і першоначал, "сутнісного і вічного".
3) Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, "сутнісного і вічного", дає змогу розкривати закономірні зв'язки. Бо що таке закон? Закон - це відношення між сутностями, найбільш загальний, установлений зв'язок між речами, який повторюється при відповідних умовах і є об'єктивним, внутрішнім, необхідним, загальним і суттєвим. Оскільки філософія займається з'ясуванням цього, остільки вона і має відношення до мудрості. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв'язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання. Не випадково сучасний французький філософ Мішель Гуріна підкреслює, що мудрість - не що інше, як вміння використовувати знання на практиці - "мистецтво жити".
Отже, філософія як мудрість з'ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв'язків між сутностями - закономірних зв'язків. Таким чином, мудрість, як філософський феномен, - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з'ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.
2. Філософія як форма суспільної свідомості
У суспільстві мають місце багатоманітні відносини: матеріальні (економічні), політичні, правові, моральні, культурні тощо. Але не всі вони рівнозначні. Матеріальні (економічні) відносини складають основу життя людини і суспільства. Вони є визначальними, однак, щоб зрозуміти складні взаємовідносини людини і суспільства, людини з людиною цього ще не достатньо. Бо люди у своїй діяльності керуються не лише матеріальними (економічними) інтересами, але і духовними. Вони мають відповідні політичні, правові, філософські, моральні, естетичні і т.п. ідеї та погляди. Останні виділяються, стають загальними для певних соціальних груп і носять суспільний характер. Вони складають суспільну свідомість.
Суспільна свідомість - це сукупність ідей, теорій, концепцій, поглядів людей, котрі відображають їх суспільне існування або буття. Оскільки суспільне буття людини є складним і багатоманітним, остільки такою є і суспільна свідомість. Викристалізованими формами суспільної свідомості є політична, правова, філософська, моральна, релігійна і т.п. Всі ці форми представляють собою відображення різних сторін життєдіяльності людини і суспільства.
З теоретико-пізнавальної точки зору філософія, як різновид суспільної свідомості, єформою відображення дійсності у свідомості людини. Це відображення є складним, теоретичним. Скажімо, людина відображає світ, вона бачить, насамперед, те, що очевидне, що дається у її відчуттях. Це відображення дійсності на рівні "світовідчуття", "світосприйняття". Для філософії як форми суспільної свідомості специфічним, притаманним їй, є "світорозуміння", "світоз'ясування". Останнє здійснюється людиною лише в процесі її теоретичного мислення, шляхом абстрагування, проникнення у найбільш суттєве, загальне. Такий спосіб осягнення дійсності дає можливість з'ясувати те, що не сприймається на рівні відчуттів. Об'єктивні закони розвитку природи чи суспільства не можна, наприклад, сприйняти з допомогою зору, дотику чи смаку. Вони сприймаються лише на рівні мислення.
Мислення - це процес відображення світу в поняттях, судженнях, умовиводах шляхом узагальнення - виділення найбільш загальних, суттєвих ознак, зв'язків, властивостей, відношень речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Філософія, як форма суспільної свідомості, ґрунтується саме на такому узагальнюючому відображенні дійсності і це є досить важливим для розуміння її специфіки, відмінності від інших наук. Філософія, за висловом Гегеля "є сучасна епоха, котра осягнута в мисленні". Бо епоху, її сутність, тенденції розвитку можна осягнути не в процесі "світовідчуття", а в результаті "світорозуміння" - теоретичного мислення. Це - єдиний спосіб охопити в цілому таке складне явище, як епоха.
Література
1. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х томах, т. 1, М., 1976, стр. 66, 67, 68, 69, 71.
2. Гурина Мишель. Философия. Перевод с французского, М., 1998, стр. 119.
3. Гегель. Энциклопедия философских наук, т. 1, М., 1974, стр. 347, 402.
4. Гегель. Лекции по истории философии. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1976, стр. 66.
5. Гегель. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1972, стр. 296.
6. Зотов А. Ф., Мельвиль Ю. К. Западная философия ХХ века. М., 1998, стр. 371.
7. Гумбольт Вильгельм. Избранные труды по языкознанию. М., 1984, стр. 230.
8. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. М., 1991, стр. 10.
9. Спиркин А. Г. Философия. Учебник для вузов. М., 2000.
10. Философский энциклопедический словарь, 2-е издание, М., 1989.
11. Конке В. А. Основы философии. М., 2000.
12. Філософія. Навчальний посібник, 2-е видання, перероблене і доповнене (за ред. І. Ф. Надольного), К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве