WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Біологічна етика в системі практичної філософії - Реферат

Біологічна етика в системі практичної філософії - Реферат


Реферат на тему:
Біологічна етика в системі практичної філософії
Практична філософія - радше не в семантичному (тут вона має давні традиції), а в термінологічному аспекті - бере початок з кантівського поділу філософії на "практичний розум" та "теоретичний розум". Відстоюючи примат практичного розуму над теоретичним, примат моральної поведінки над питаннями наукового пізнання, до сфери практичної філософії він відносив етику, філософію держави та права, філософію історії та релігії й навіть антропологію.
В сучасному світі зазначені проблеми під впливом невпинного поступу науково-технічного прогресу, а особливо негативних його наслідків надзвичайно актуалізувалися й стали об'єктом (предметом) пильної уваги філософів. Помітною є тенденція переміщення дослідницьких наголосів з традиційних проблем теоретичного розуму на проблеми практичної філософії.
Яскравим прикладом дослідника, який перейшов з позицій теоретичного розуму на позиції розуму практичного, є учень Е. Гуссерля та М. Хайдеггера Ганс Йонас. Його персональний досвід "переживання власного шляху мислення" приводить до усвідомлення того, що "тепер уже не задоволення від пізнання, а страх перед прийдешнім або ж страх за людину стає головним мотивом мислення, і останнє саме робиться тут уже діянням відповідальності"1.
Саме страх перед прийдешнім та дедалі більше прогресуюче почуття відповідальності привели до появи у світовому філософському процесі інтенції "реабілітації практичного розуму". Одним із магістральних напрямів такої реабілітації, безперечно, є біоекологія.
Термін "біоетика" набув поширення в науці після виходу в світ книги В.Р.Поттера "Біоетика ? міст у майбутнє"2. Виникнення цього наукового напряму було своєрідною реакцією на технологічні та соціально-політичні "виклики" в сфері медицини й біології. Безпрецедентно складні етичні колізії, що постають перед суспільством, зумовлені новітніми медичними та біологічними технологіями, дедалі більшими можливостями впливу на людський організм, спонукають до пошуку шляхів виходу з драматичних ситуацій, які виникають у практичній діяльності трансплантологів, реаніматологів, психіатрів, біотехнологів тощо, до визначення міри відповідальності при прийнятті рішень. В загальноетичному контексті біоетика з подачі В.Р.Поттера постає як прикладний аспект з чітко визначеною спеціалізацією.
Традиційна медична деонтологія, яка ще з часів Асклепідів (Гіппократ) наголошувала свою увагу на багатоаспектному відношенні "лікар - пацієнт", за сучасних умов значно розширила й конкретизувала своє дослідницьке поле, зокрема за рахунок проблем біомедичного експерименту, генної інженерії, аборту, евтаназії, новітніх технологій штучного запліднення та вибору статі дитини, трансплантології, а в останній час і клонування, перетворюється на структурний підрозділ біоетики.
Від середини XX ст. процес інтеграції біологічної та медичної етик набуває міжнародного характеру. Передусім це проявилося в забороні злочинних дослідів на людях ("Нюрнбергський кодекс", 1947 р.), засудженні лікарями тортур ("Сіднейська декларація", 1969 р.). До цього слід долучити матеріали "Женевської декларації" (1948), "Міжнародного кодексу з медичної етики" (Лондон, 1949 р.), "Гельсінгсько-Токійської декларації (1964 та 1977 рр.) та ін. Нині проблеми біологічної етики набувають статусу безумовної пріоритетності, про що свідчать події та документи, створені міжнародним співтовариством:
1993 р. - Міжнародний комітет з біоетики в Страсбургу провів міжнародний симпозіум "Етика та генетика людини" й підготував відповідні рекомендації для Європейської парламентської асамблеї;
1995 р. - Всесвітня організація охорони здоров'я розповсюдила документ під назвою "Резюме з етичних аспектів медичної генетики";
1996 р. - Парламентська асамблея Ради Європи затвердила "Конвенцію про захист прав і гідності людини в галузі біомедицини";
1998 р. ? відбувся IV Всесвітній конгрес з біоетики в Токіо.
Спеціалізована робоча група Ради Європи працює над удосконаленням нормативних актів "Конвенції по правах людини" в біомедичному аспекті та "Програми генетики людини" Всесвітньої організації охорони здоров'я, в якій розробляють етичні проблеми генетичних досліджень та медико-генетичної допомоги населенню.
Незважаючи на редукцію біоетичної проблематики в тлумаченні В.Р.Поттера до проблем біомедичного комплексу, в сучасних варіаціях предмет біоетики суттєвим чином розширюється. Перш за все береться до уваги та важлива обставина, що біоетика так чи так пов'язана із загальноетичним контекстом. Ще у своїх історичних витоках ("Нікомахова етика" Арістотеля) етику тлумачили як одну з найскладніших і найважливіших проблем життєдіяльності людини, як засіб духовної гігієни її буття. Тому моральні принципи розглядали як первинні стосовно емпіричного світу. Загалом призначення етики полягає навіть не в тому, щоб аргументувати перевагу добра над злом, а в тому, щоб допомогти людині адекватно зрозуміти життєву ситуацію й віднайти шлях до досягнення добра. Мораль витлумачують як єдино можливий спосіб буття людини, реалізації людської сутності. Сам термін ethos склався як визначення сфери побутування людини взагалі. Засадовим стосовно всіх моральних конструкцій робили відчуття співпричетності до буття інших людей і до буття природи.
Нині ця тенденція посилюється завдяки кардинальному переосмисленню феномена життя. Можна сказати, що початок власне біологічної етики поклали праці А.Швейцера, в яких він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе. В його етиці "благоговіння перед життям" немає поділу на вище та нижче, або більш цінне та менш цінне життя. Для глибоко моральнісної людини кожна форма життя є священною. Особливу увагу А.Швейцер приділяв подоланню антропоморфної обмеженості своїх попередників, поширенню біблійної заповіді "не вбий" за межі міжлюдських стосунків.3
Екологічну кризу в сучасній літературі дедалі більше тлумачать не як кризу, зовнішню щодо людини, що стосується лише природного довкілля, а як кризу антропологічну, внутрішню, як кризу духовну (світоглядову та філософсько-ідеологічну). Тому наголоси при опрацюванні стратегій її подолання ставлять не лише на раціональному природокористуванні, контролі за технологіями та прийнятті законів на захист природного оточення, а й на формуванні нового ставлення до природи та адекватних моральних "людських якостей" (А.Печчеї).
Розвиток екології як напряму сучасного наукового дослідження стимулюється не стільки "логікою внутрішнього розвитку", скільки зовнішніми чинниками. А в соціогуманітарному аспекті цей розвиток ініційований переважно "знизу", базуючись на громадській стурбованості щодо стану природного довкілля на протидію відомій бюрократичній тактиці "перероблення" природи та "освоєння" її ресурсів. Ця обставина й детермінує формування принципово відмінного від традиційного гуманістично-наукового розуміння стосунків людини з природою, активізує розвиток екологічної етики та створенняефективної системи екологічної освіти та екологічного виховання. Саме в зазначених галузях виявляє себе новий тип раціональності, що резонує зі східними уявленнями про зв'язок істинності й моральності. Взагалі еволюцію сучасної екології можна зображувати в такій траєкторії: від науки природничої до науки моральнісної.
Потреба в екологічній етиці (термін часто тлумачать як синонім біоетики), яка зорієнтована на формування відчуття персональної та колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасним і майбутніми генераціями, нині є очевидною. Якщо класична етика у витоках своїх була
Loading...

 
 

Цікаве