WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Комунікативна дія і дискурс - Реферат

Комунікативна дія і дискурс - Реферат

розчарувань. Я хотів би виходити з того феномена, що інтуїтивно кожен діючий суб'єкт перебуває в конкретній, теперішній ситуації. Коли ми зустрічаємо іншого як суб'єкт, а не як предмет, яким можна маніпулювати, ми (неминуче) вважаємо його наділеним здоровим глуздом. Ми можемо лише тоді вступати у взаємодію з іншою людиною, зустрічати її у сфері інтерсуб'єктивності (як ми її назвали), коли ми вважаємо, що ця людина може відповісти на наші запитання, дати звіт про свої дії та вчинки. Ми мусимо, якщо ми бажаємо ставитися до іншого, як до суб'єкта, виходячи з того, що ця людина може сказати нам, чому вона в конкретній ситуації поводиться так, а не інакше. Ми вдаємося до ідеалізації, надто ж, коли справа стосується нас, коди ми дивимося на іншого суб'єкта очима, якими ми вдивляємось у самих себе; ми вважаємо, що інший, коли ми його запитаємо, зможе назвати такі самі підстави для дій та вчинків, які, за нашим переконанням, назвали б ми самі, коли б хтось запитав нас про це. Таке інтуїтивне переконання (бо факт підстановки в ході виконання діїприховується від самого себе) можна описати у формі двох контрфактичних очікувань: а) Ми чекаємо, що діючий суб'єкт інтенціонально дотримується усіх тих норм, якими він керується. Адже ми не можемо у процесі взаємодії описати підсвідомі мотиви поведінки іншого1. Якщо ми це робимо, то, таким чином, ми залишаємо сферу інтерсуб'єктивності й поводимося з іншим як з об'єктом, стосовно якого ми спілкуємося з кимось Третім, а не з ним самим. Це внутрішнє, інтенціо-нальне очікування включає, окрім усього іншого, визнання того факту, що всі позавербальні явища, безумовно, можуть бути втілені у мовних висловлюваннях, б) Ми також очікуємо, що діючий суб'єкт керується лише тими нормами, які здаються йому справедливими. Але ми неспроможні нічого сказати про норми іншого, яких він дотримується у процесі взаємодії, коли він сам їх не визнає. Стосовно такого суб'єкта ми уявляємо собі такі загальні принципи, виходячи з яких його дії могли б бути справедливими. Це легітимуюче очікування включає, поряд з іншим, припущення, що тільки ті норми (чи загальні принципи) в очах діючого суб'єкта є справедливими, які, на його думку, витримали б обговорення у невимушеній та необмеженій дискусії. Ми переконані, що кожна, наділена здоровим глуздом людина може вийти з проблемних ситуацій за допомогою дискурсу.
Обидва контрфактичних очікування, що містять у необхідній для діяльності ідеалізації взаємні несправедливі звинувачення, посилаються на розуміння, принципово можливе у практичному дискурсі. Сенс претензій на значення норм діяльності полягає, насамперед, в обіцянці того, що фактична діяльність суб'єкта може відбуватись як відповідальна діяльність розумного суб'єкта. Отже, значення норм полягає у претензії на дискурсивну обгрунтованість: ми приписуємо суб'єктові те, що він може сказати, яких норм він додержується і чому він вважає ці норми справедливими; водночас ми уявляємо собі, що суб'єкт (і дискурсивно можемо це показати) не виконує обидві з названих умов, ігнорує відповідні норми, і його поведінка змінюється.
Ми знаємо, що інституційована діяльність, як правило, не відповідає цій моделі чистої комунікативної дії, але ми не можемо інакше - і завжди, всупереч фактам, чинимо так, неначе ця модель справжня. На цій неминучій фікції грунтується гуманне ставлення людей одне до одного, тобто вони як суб'єкти не є один одному чужими. Ми можемо знати, що повсякденна, існуюча комунікація (з якої ми й виводимо означену ідеалізацію) насправді відхиляється від моделі чистої комунікативної дії. І здається цілком реалістичним - сприймати це відхилення як закономірний історичний процес. Але як ми можемо все ж таки усталити контрфактичні очікування? Цього можна досягти лише на шляху легітимації тих чи тих норм, що мають деяке значення, а також за допомогою закріплення легітимуючої віри як систематичної перешкоди для зумовленої лише процесом воління комунікації. Претензія норм на обгрунтованість може здійснюватися за допомогою все легітимуючої картини світу. Значення цієї картини світу посилюється тими комунікативними структурами, які виключають прагнення дискурсу, тому що вони стають на заваді трансформації усіх позамовних утворень у засоби мови, а також перешкоджають поступовому переходові від комунікативної дії до дискурсу'. Перешкоди у процесі комунікації, що перетворюють на фікцію взаємні звернення до здорового глузду, воднораз підтримують ту легітимуючу віру, котра зберігає ці фікції непроникними. Це й є парадоксальним досягненням ідеології. Вона викликає те невротичне занепокоєння, на прикладі якого може досліджуватися механізм спотворення комунікації.
Якщо ідеології насправді вдається легітимувати норми у значенні нібито справедливих, то саме тому, що її претензії на дискурсивне обгрунтування неможливо перевірити; помилковим є загальний і незалежний критерій, за допомогою якого ми могли б це зробиш, коли ми перебуваємо в межах ідеологічної свідомості і свободу дискурсу для нас силоміць припинено; про умови дискурсу ми говоримо фактично лише між собою.
Ми можемо абстрактно виокремити п'ять випадків дискурсу:
а) дискурс як засіб комунікативної дії (наприклад, розмова з метою інформації та навчання або заздалегідь організований диспут);
б) комунікативна дія, яка лише позірно приймає форму дискурсу (всі форми ідеологічного виправдання);
в) терапевтичний дискурс, де створення умов для дискурсу править за підґрунтя саморефлексії (психоаналітична розмова між лікарем та пацієнтом);
г) нормальний дискурс, який слугує обгрунтуванню проблематичних претензій на значення (наприклад, наукова дискусія);
д) нові форми дискурсу (навчання за допомогою дискурсу замість дискурсу як засобу для інформації та інструкцій, модель вільної семінарської дискусії за Гумбольдтом).
Хабермас Юрген. КОМУНІКАТИВНА ДІЯ І ДИСКУРС//Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь,-1996 - С.84-91.
Loading...

 
 

Цікаве