WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людиномірність предмета філософії - Реферат

Людиномірність предмета філософії - Реферат

філософією і стаючи водночас наукою.
Розділяючи філософське (світоглядне) знання та знання наукове, ми виходимо з розділеності самої реальності на суб'єкт (активну частину реальності, що виступає носієм предметно-практичної, пізнавальної емоційно-вольової і т. п. активності) і об'єкт. У ролі останнього виступає реальність, на яку спрямовано активність суб'єкта. Суб'єктом, як правило, буває людина (індивід, група, колектив, нація, людство), оскільки лише людині притаманна активність у названому розумінні. Об'єктом же є, як правило, навколишній світ у цілому або ж у тих чи інших його частинах (об'єктом у цьому плані може бути й сама людина, оскільки активність може спрямовуватись і на саму себе, й на іншу людину чилюдей).
Абстрагуючись у процесі пізнання від самого відношення (пізнавального, предметно-практичного тощо) суб'єкта до об'єкта, набуваємо знання про об'єкт сам по собі. Це і є наукове ("незацікавлене") знання про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, мовознавство та ін.), людину (антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія та ін.). Однак розглядуваний сам по собі, поза відношенням до об'єкта, суб'єкт втрачає властивості суб'єкта, перестає бути ним, стає просто людиною як біологічною, психічною і т. п. істотою; так само і об'єкт - поза відношенням до суб'єкта він є просто природа (механічна, фізична, людина тощо). Саме в такий спосіб (поза суб'єкт-об'єктним відношенням) розглядувана реальність є предметом науки. Та ж сама реальність, але розглядувана під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення, є предметом філософії.
Отже, предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення. Інакше кажучи, предметом філософії е. не світ сам по собі, не людина сама по собі, а відношення "людина - світ".
Незважаючи на те, що якісна відмінність між філософським і науковим знанням "вловлювалася" вже мислителями стародавнього світу, межі між реально існуючою філософією і наукою аж до XIX (а подекуди і до XX) ст. залишалися нечіткими, "розмитими". Поряд з власне філософським (світоглядним) знанням філософія містила в собі безліч "натурфілософських" (таких, що стосуються природи самої по собі) релігійних, міфологічних, моральних, педагогічних та інших елементів. Саме звідси І виникла ілюзія "універсальності" предмета філософії щодо інших галузей знання (ідея філософії як "цариці наук"), неосяжності та безмежності її предмета. Звідси ж виникла й інша досить поширена ілюзія - ідея "наукової філософії", підтримувана в різний час мислителями різних орієнтацій - позитивістами, феноменологією Е. Гуссерля ("Філософія як строга наука" - це назва однієї з відомих праць цього вченого), ленінсько-сталінською версією марксизму.
Говорячи про філософію як світоглядне знання, ми тим самим ставимо проблему співвідношення філософії та світогляду. Можна сказати так: філософія - це світогляд на його теоретичному рівні, це свідомо обгрунтована інтелектуальними засобами система світоглядного знання. Специфіка філософії відносно до світогляду як такого полягає не у відмінності їх предметів (предмет у них фактично один і той же), специфіка ця стосується власне рівня теоретичності, "інтелектуальності", критичної "самоусвідомленості" змісту світогляду. Саме за цими параметрами філософія відрізняється від такої структурно "дифузної" світоглядної форми, як первісна міфологія.
Цими ж параметрами відрізняється філософський (теоретичний) світогляд і від іншої стихійної світоглядної форми - від того, що ми звемо "повсякденним" (буденним) світоглядом. Останній включає в себе життєвий досвід багатьох поколінь, зафіксований у певних "настановах", "нормах", "забобонах", які спонукають до певного способу дій, не пояснюючи й не мотивуючи раціонально цей спосіб. Для повсякденного світогляду характерні некритичність (або слабкий рівень критичності), "масовість", переважання емоцій над міркуванням і т. ін.
Приблизно те ж саме можна повторити відносно відмінностей філософії і від такої світоглядної форми суспільної свідомості, як релігія (раніше про це вже йшлося). Розв'язуючи практично, ті ж самі, що і філософія, світоглядні проблеми, релігія, на відміну від філософії, апелює до віри, емоцій, надприродних сил.
"Софійний" та "епістемний" способи філософствування. Світоглядний характер філософського знання становить головну його специфіку, визначає його фундаментально гуманістичний зміст. Водночас, як уже зазначалося, далеко не всяка філософія демонструє свою "укоріненість" у відношенні "людина - світ". У наступному ж (історико-філософському) розділі ми познайомимося не тільки з окремими філософськими напрямами, але й з цілими історичними періодами (наприклад, матеріалістична філософія XVII-XVIII ст. в Західній філософії, "вульгарний" матеріалізм XIX ст. в Німеччині, російський "нігілізм" XIX ст., ленінсько-сталінський "діалектичний та історичний матеріалізм" XX ст. та ін.) такого негуманістичного типу.
Проте, як може таке статися? В чому "секрет" можливості подібного "переродження" гуманістичного змісту філософського знання? Подібні запитання виникають хоча й передчасно, однак і небезпідставно ("підстава", щоправда, дещо ілюзорна). Річ у тому, що гуманістичний зміст ніколи не полишає філософське знання, а коли таке все ж трапляється (наприклад, у ході відгалуження від філософії окремих наук), то знання перестає бути філософським, і стає науковим. Гуманістичний зміст філософії може відступити на другий план, ніби "ховаючись" у глибинних шарах вихідних принципів тієї або іншої конкретної філософської позиції, а може й виступити на перший план, наочно демонструючи свої гуманістичні чесноти.
Міра так би мовити "гуманістичної насиченості" тої чи іншої філософської позиції залежить головним чином від способу філософствування, конкретним виявом якого є метод філософствування. У вітчизняній філософській літературі останнього століття (особливо за радянської доби) утвердилася започаткована ще Гегелем традиція вирізняти два найзагальніші методи філософствування - діалектику та метафізику. Остання назва не здається нам занадто вдалою, оскільки суперечить більш солідній (що сходить аж до Арістотеля) традиції вживання терміна "метафізика" як синоніма загальнофілософської теорії - філософії взагалі. Скоріше тут підійшов би кантівський термін "догматичний метод" (хоч і він має певний відтінок, який робить його не цілком адекватним тому, щоби бути альтернативним діалектиці).
В названій літературі діалектику звичайно характеризували як вчення про становлення, рух і
Loading...

 
 

Цікаве