WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людиномірність предмета філософії - Реферат

Людиномірність предмета філософії - Реферат

для позначення фантастичних істот - "Той, що в скалі сидить", "Той, що греблі рве" і т. п. До речі, сам міф для первісної свідомості був не словом-оповіддю, а словом-реальністю. Первісні люди не розповідали міфи, а колективно їх "переживали", "програвали", "відтворювали" в колективних містеріях-діяннях. Саме такою (реально-діяльною, емоційно-життєвою) і булапервісна міфологія, яка фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.
Первісне суспільство було суспільством рутинним, тобто орієнтованим на традицію, постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувалися настільки повільно, що практично залишалися непомітними протягом життя кількох поколінь. Звідси і практичні орієнтації міфологічного світогляду були спрямовані не на творчий пошук нових, більш досконалих форм і способів взаємовідношень з навколишнім світом, а на постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним "порядком" буття. Цілком відповідали подібним світоглядним установкам міфологічної свідомості й притаманні їй часові уявлення: час тлумачиться тут як циклічний, а не лінійний за своєю суттю, тобто часовий плин уявлявся процесом нескінченного повторення того, що вже було.
І все ж, яким би малопомітним не був процес розвитку на перших етапах історії людства, його темп неухильно зростав, і, нарешті, настав час, коли первісна колективність перестала бути єдино можливою "гармонійною" організацією людської життєдіяльності. Разом з тим втрачає свій сенс і первісна міфологія, яка стала нездатною світоглядне забезпечувати ефективне функціонування нових форм людської суспільності, що розвинулися на руїнах первісного роду. Проте відмирання первісної міфології відбувалося як процес формування на основі елементів, що становили колись (ще в рамках міфології) синкретичну цілісність автономних форм суспільної свідомості. В нових умовах (і, звичайно, по-новому) ці форми продовжують виконувати світоглядні функції. У такій ролі виступають насамперед релігія та філософія.
Таким чином, філософія є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь близько двох з половиною тисячоліть тому на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції. Але що ж у філософії є спільним і що відмінним порівняно з іншими формами суспільної свідомості?
Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачать як специфічний різновид знання - мудрість. Остання виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, "знання про причини та начала", про "сутність", "про суще як таке взагалі" (Арістотель).
Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Остання, як і філософія. відображає світ у загальних поняттях. Зближує філософію з наукою і те, що філософія прагне теоретично обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Разом з наукою філософія відрізняється принципово і від релігії - форми суспільної свідомості, орієнтованої на непізнавальне "осяяння" сфери надприродного. потойбічного, "божественного" буття, яке внаслідок своєї неадекватності методам наукового, філософського та інших форм пізнання досягається лише в актах "безпосереднього переживання" її людською душею- віри.
Близькість філософії і науки є об'єктивним грунтом їх тісної взаємодії. Але, попри всю їх близькість, це різні, багато в чому навіть альтернативні форми суспільної свідомості. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, часом навіть трагічних наслідків. Такими були наслідки спроб витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного (ми вже не кажемо про натуралістично-технократичну "модель" філософії, що її створив Сталін, проголосивши цього "монстра" єдино "істинною" у світі філософією "діалектичного та історичного матеріалізму"). Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії v справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на "базі" сталіністського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньоріччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії у справи науки. Ми вже не кажемо про істотні деформації, що до них призводить втручання політичної форми суспільної свідомості і в науку, і у філософію, і в релігію і т. ін.).
Говорячи про певну "спільність" між наукою та філософією, ми вказуємо на теоретичну форму їх змісту. "Спільність" ця виявляє себе і в націленості обох на пізнання загального, яке тому і є загальним, що включає у свій зміст не просто "суму" наявного (існуючого "тут" і "зараз") одиничного, але й містить у собі все багатство його (одиничного) можливих проявів, тобто загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було в минулому, а й усе те, що могло б тоді бути; не тільки те, що дійсно є тепер, а й усе те, що може бути; не тільки те, що дійсно буде в майбутньому, але й те, що могло б у ньому бути.
Заслуговує на увагу, що "спільна" націленість філософії та науки на загальне орієнтована принципово по-різному. Наука "схоплює" загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок - і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, "незацікавлене", "байдуже" знання. Що ж до філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання "зацікавлене", "небайдуже", тобто - світоглядне.
Відмінність між наукою і філософською орієнтацією виявилася досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм суспільної свідомості. Розділяючи "мудрість" ("софію", філософію) і "знання" (епістеме", науку) античні мислителі вказували на їх якісну несумірність. "Нагромадження знання не навчає мудрості",- стверджував Геракліт іще в VI ст. до н. е.
Говорячи, що на перших етапах своєї історії філософія була "сукупним знанням про світ", яке містило в собі елементи фізичних, хімічних, біологічних та інших знань, котрі згодом поступово відгалужувалися від філософського "загалу", перетворюючись на самостійні галузі наукового (не філософського!) знання, слід мати на увазі таке: елементи фізичних, хімічних та інших знань не були науковим ("незацікавленим") знанням у лоні філософії. Лише в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації та "автономізації" (перетворення на автономну галузь) ці знання "звільнялися" від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути

 
 

Цікаве

Загрузка...