WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. М., 1991. С. 220-222.
2 Сартр Ж. П. Экзистенциализм-это гуманизм//Сумерки богов. М., 1990. С. 319-344.
370
можна не мати сумніву: людство щоразу повертатиметься до неї, насичуючи її різним, часом надто різним, змістом. Нерідко така особливість змісту помітна навіть у різних працях одного й того ж філософа, як це трапилося, зокрема, з Сартровою концепцією свободи, яка з часом ставала то більш, то менш негативістською. Надалі ми зможемо в цьому переконатися, зіставивши щойно наведені думки з праці "Екзистенціалізм - це гуманізм" з іншими міркуваннями цього ж автора.
Отже, дозволимо собі каламбур: самотворча природа людського способу буття полягає, мабуть, ще й у тому, що сама самотворчість є досить різною за своїми виявами, своєю спрямованістю, мотивами тощо. Дещо про ці метаморфози самотворення людського йтиметься в даній лекції.
Коли заходить мова про особливості людського способу буття, наголошують, передусім (і не без підстав), на його творчій специфіці. Остання пов'язана з тим, що людському способові буття притаманна особлива детермінація поведінки істот, що його уособлюють: детермінація майбутнім. Саме тому найхарактернішою ознакою людини є історичність - здатність поєднувати у власнім існуванні всі три виміри часовості: минуле, сучасне та майбутнє, здатність усвідомлювати плинність власного існування як перебіг згаданих вимірів, дбаючи про "зв'язок часів" цього існування, а відтак - співвідносячи його історичність з перебігом подій у всьому довколишньому світі.
Окреслену обставину не без підстав розглядають як таку, що докорінно вирізняє людський спосіб буття з-поміж будь-яких інших виявів буття. Ця відмінність пов'язана зі специфічним статусом умов людського існування - вони не стільки є в наявності на початку людського існування, скільки мають ще бути. Справді, чи то через вигнання людини з раю після її гріхопадіння, чи внаслідок історичної еволюції долюдських форм буття, ця істота з перших своїх кроків на Землі постала перед найнагальнішою потребою - витворювати умови власного існування, які, у свою чергу, мають бути вироблені наступним історичним розвитком. Чи не це дало підстави Ф. Ніцше визначити людину як "тварину, що здатна обіцяти"?, а засновникові сучасної антропології М. Шелерові твердити, Що і порівняно з твариною, котра завжди каже "так" дійсному буттю, навіть якщо лякається й втікає, людина - Це той, хто може сказати "ні", одвічний протестант супроти всякої "тільки дійсності", одвічний Фауст, що прагне здолати межі свого "тут-та-тепер-так-буття", в тому числі
371
й наявну дійсність власного Я? 1 Світові наявного буття
людина протиставляє світ буття уявного, належного, бажаного нею.
Здатність до такого "подвоєння" світу чи не найхарактерніша ознака людської свідомості. Адже людське існування (екзистенція) -це існування істоти, якій передусім притаманне певне ставлення до буття. Усвідомлення спрямоване врешті-решт не на якісь фрагментарні вияви такого ставлення, а на саму його можливість. Саме можливість ставлення людини до буття, або, як ще кажуть філософи, можливість світовідношення, є виявом свободи як визначального принципу власне людського способу буття Цим зумовлене людське Я, що стає центром людського світовідношення. Одна з найвідмітніших властивостей Я - усвідомлення власної спрямованості, власного призначення. Таке усвідомлення здійснюється завдяки постійному самоспіввіднесенню Я з довколишнім світом. Так виникають наші, людські характеристики світу. Найперша серед них - відчуття єдності, цілісності світу.
Ось як описує згадане відчуття відомий італійський філософ-екзистенціаліст Н. Аббан'яно. Єдність людського Я зі своїм призначенням зумовлює єдність світу Ця єдність світу втілена в порядкові, що у відповідності з ним речі розташовані залежно від їхньої наявності та їхньої корисності для здійснення людиною її завдання Єдність Я, яка дозволяє здолати розузгодженість поведінкових актів людини, зумовлює єдність світу, позаяк призводить до організації його відповідно до наявних засобів та знарядь реалізації Я. Отже, світопорядок - це передусім проект, котрий стосується використання предметів як знарядь, необхідних для здійснення людського завдання. Якщо людина не в змозі конституювати себе як єдність, свободну для здійснення завдання, то й світ не конституюється як єдність об'єктивних детермінант: знарядь або ж предметів. Світ, позбавлений єдності, перестає бути світом, Космосом2 (Коли ж, додамо, такої єдності позбавлене людське Я, то маємо, кажучи медичною мовою, саморозпад особистості)
Отже, те що ми сприймаємо як світопорядок, е явищем доволі антропоморфним або ж людиномірним. Принаймні, ми ніколи не можемо з упевненістю твердити, нібито особливості буття всесвіту вичерпуються нашими уявленнями про світопорядок, наскільки б розвиненими вони не були.
Відчуття згаданої обставини сягає ще перших кроків європейської філософії. Адже невдовзі по тому, як старогрецький філософ Парменід сформулював славнозвісну тезу про тотожність мислі та буття,
1 Шелер М. Положение человека в Космосе // Проблема человека в западной философии М, 1988 С. 65
2 Аббаньяно Н Экзистенция как свобода // Вопр. философии 1992 № 8
372
акцентуючи на всезагальних властивостях буття, лише через кілька десятків років виникає не менш відоме Протагорове твердження, акцентоване на людиномірність буття: людина-міра всіх речей. Буття без людини - то лише безособова можливість, що їй людина надає статусу існування.
Якщо повернутися до того, з чого ми почали наші роздуми щодо людського буття як буття свободи, яке, зауважимо, завжди здійснюється в діапазоні визначеностей: дійсність, можливість, вибір, то виникає вельми важливе питання про те, як співвідноситься людська свобода із всезагальними властивостями буття. Іншими словами, свобода - то надбання лише людське, чи вона має якийсь еквівалент у сфері буття загалом?
Чи є буттєві передумови в людської свободи? Це питання бентежило вже старогрецьких філософів. Не випадково один з них, Епікур, спостерігаючи людське прагнення уникати тих ситуацій у житті, які приносять страждання, робить висновок про те, що і всьому сущому в світі притаманна здатність до clinamen - самодовільного відхилення від прямолінійного руху.Більше того, без такого відхилення було б неможливим виникнення будь-чого нового.
Бурхливий розвиток спеціально наукового пізнання, утвердження принципів детермінізму, здавалося б, згодом спростували окреслене уявлення. Якщо щодо людського буття питанню про "самодовільність" все ж не вдавалося "покласти край" раз і назавжди (надто вже мінлива, примхлива й часто непередбачувана людська істота!), то щодо буття позалюдського самодовільність відкидали досить упевнено. Окреслена тенденція нерідко переносилась і на тлумачення людської життєдіяльності (досить згадати лапласівський механістичний детермінізм, з позицій якого намагалися пояснити також фізіологічні, психологічні та соціальні явища). І все ж, зазначимо, навіть поміркована філософсько-світоглядна позиція, навіть намагання "розвести"
Loading...

 
 

Цікаве