WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

й перетворення його в "космос". Ці прийоми втілені в ритуалах, де засобами упорядкування хаосу е бінарні опозиції, в яких протиставляються як найзагальніші ознаки буття, так і його антропокультурні визначеності (верхній світ - нижній світ, життя - смерть, доля - недоля, свій - чужий, пращури - нащадки, сире - варене тощо) Позбавити архаїчну свідомість подібних координат світосприймання означало б зруйнувати її вщент.
Не таким простим є й питання про десубординативіза-
328
цію свідомості сучасної людини. Як свідчить історичний досвід, відмова од субординативізму породжує серйозні колізії в людській поведінці. Останні особливо небезпечні, якщо виникають внаслідок "обвальної"" деструкції патріархальних традицій, за відсутності стійких традицій вільного розвитку людської індивідуальності, особливо - після тривалих періодів тоталітаризму. Характерна особливість сучасних різновидів антитоталітаризму полягає в тому, що вони виникають за умов щобільшої динамізації людської життєдіяльності, блискавичних "зламів" у соціальному та культурному статусі великих мас людей, змін усталених культурних стереотипів поведінки, себто в ситуаціях, які не тільки не сприяють зміцненню в людини відчуття якоїсь стабільності власного існування, відчуття укоріненості в буття, але й небачено загострюють та поширюють зовсім інше відчуття, те, яке дістало в сучасній культурології назву маргінальності.
Маргінальність - неодмінний наслідок окресленого розмивання ціннісних регулятивів людської діяльності, найглибших смислових структур поведінки. Руйнуються, зокрема, смислові структури, засновані на суперечності між величчю й ницістю, силою й слабкістю, істиною та лжею, смислом та безглуздістю, успіхом та поразкою, героїзмом та антигероізмом. Персоналізовані ідеали та "референтні особистості" суспільства виявляються водночас ідеалами й антиідеалами, героями й антигероями. Альтернативні начала співжиття переплітаються, межа між полюсами поступово щезає. За такої ситуації відмова від ієрархістських уявлень про світ та людину може обертатися повною світоглядно-ціннісною розгубленістю.
"Децентрація" уявлень про буття, з якою пов'язане так зване постмодерністське світорозуміння, може в такому разі обертатися тим, що звільнення розмаїття культуротворчої активності людини від пов'язаності єдиним началом постане водночас і звільненням сил саморозпаду культури. Про цю небезпеку все частіше говорять нині культурологи, її болісно переживають політики, вона торкнулася всіх сфер людської життєдіяльності, навіть сімейно-побутовоі. Чи не звідси поглиблення такого явища, як світоглядна розгубленість цілих поколінь, до того ж кількох водночас?
Чи не свідчить все сказане раніше про те, що до децентризму, до несубординативності світовідношення треба "доростати" - економічно, політичне, духовно, зокрема психологічно? Можливо, доростемо...
329
Рекомендована література
Вернар Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. М., 1988.
Добронравова I. С. Нелінійне мислення // Філос. і соціол. думка. 1991. № 6.
Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. М, 1986
Ортега-и-Гассет X. Что такое философия М, 1991.
Реализм мировоззрения и мировоззрение реализма. К, 1992.
Лекція 16
ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ:
ПРОБЛЕМА СВОБОДИ
Буття, що вже е, та те, яке ще має бути. Чи є буттєві передумови в людської свободи? Парадокси свободи як "оволодіння" світом. Людська свобода і благоговіння перед життям Людина як "пастор" буття
Буття, що вже є, та те, яке ще має бути. Італійський філософ-гуманіст Джованні Піко делла Мірандола в "Промові про достоїнство людини", з якою передбачав виступити на диспуті в Римі 1487 р., так сформулював думку, що стала своєрідним кредо ренесансного світорозуміння. Коли бог-творець створив за законами мудрості світ, він зажадав, аби був хтось, хто б оцінив сенс такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Проте не було нічого потрібного ні в прообразах, звідкіля творець витворив би нових нащадків, ні в коморах, що він подарував би у спадок новому творінню, ані на лавах небосхилу, де воссідав сам споглядач Всесвіту. Все вже було завершене, все розподілене щодо вищої, середньої чи нижчої сфери.
І ось, створивши людину, бог вирішив, аби той, кому він не зміг дати нічого власного, мав спільним з іншими все, що було властиве окремим творінням. Зупинився бог на тому, що людина є творінням невизначеного образу. Поставивши її в центр світу, бог сказав: "Не даємо ми тобі, о Адаме, ні власного місця, ні певної подоби, ні особливого обов'язку, аби й місце, й подобу, й обов'язок мав ти за власним бажанням, згідно зі своєю волею й власним рішенням. Подоба інших творінь визначена в межах установлених нами законів. Ти ж, не скутий ніякими межами, визначиш свою подобу за власним рішенням, на волю яко-
369
го я тебе полишаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним ані земним, ні смертним ані безсмертним, аби ти сам, свободний та славний майстер, сформував себе за подобою, якій віддаєш перевагу. Ти можеш переродитись у нижчі, нерозумні істоти, але можеш за велінням власної душі переродитися й у вищі божественні".
У людей, які народжуються, бог вклав зародки найрозмаїтішого життя, й залежно від того, як кожен про них дбає, вони виростуть і дадуть в ньому свої плоди 1. А "за плодами їх - пізнаєте їх", чи не так...
Через кілька століть багато в чому аналогічну думку доведе до межі атеїстичного радикалізму французький екзистенціаліст Ж. П. Сартр. І радикалізм цей пов'язаний не з тим, існує бог чи ні, зазначав філософ, а з тим, що в будь-якому разі людина все одно "приречена" на свободу. Оскільки ж людина - то е "існування, яке передує сутності", вона спочатку з'являється у світі й лише згодом визначається. Людина є те, що вона з себе робить, отже, передусім,- проект, який переживається суб'єктивно. Вона не сама себе створила і все-таки свободна, тому що, одного разу закинута у світ, відповідає за все, що чинить.
Живучи власним життям, людина сама творить свою подобу, вибирає себе, а вибираючи - творить всезагальне, вселюдське. Прагнучи свободи, вона пересвідчується, що її свобода повністю залежить від свободи інших людей і що свобода інших залежить від її свободи. Людина, далі, існує у світі, спілкується з ним, отже, перебуваєпостійно "поза собою", виходить за власні межі. Виходячи за власні межі й "уловлюючи" у зв'язку з таким подоланням самої себе певні об'єкти, людина перебуває весь час у серцевині, в центрі цього виходу за власні межі2.
Щось, мабуть, є таке в людській природі, якщо і наприкінці п'ятнадцятого століття, і в середині століття, що минає, висловлено такі схожі міркування. І це, незважаючи на те, що між цими міркуваннями людство зазнало чимало, і чи не перш за все випробувалася на міцність саме ідея самотворення людини. Випробовується вона й сьогодні. Буде випробовуватися, мабуть, і надалі. В одному
1 Мирандола П. Речь о достоинстве человека // Человек. Мыслители прошлого и
Loading...

 
 

Цікаве