WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

"монаршої" суті:
бог скрутив її, досі хаотично шалену, пов'язав певними пропорціями й упорядкував, а демонів з її оточення що виявилися баламутами, скинув, караючи,ниць.
320
владу. Існуючий світопорядок кимось встановлено й кимось підтримується. Ідея самоорганізації всесвіту, самоорганізації буття ще відсутня. (Помітна навіть схожість грецьких та вавілонських міфологем, грецьких та східних теогоній: мотив боротьби за панування над світом поколінь богів та різних сакральних сил, шо змінюють один одного.) Філософи спочатку нібито використовують (з певними модифікаціями) ієрархічно-монархічний словник, притаманний міфові. Саме в цій смисловій площині велася суперечка мілетців щодо того, яка з "першостихій" важливіша. Тож Анаксімандр і замахнувся на те, аби порушити канони цього "субординативного" диспуту.
Помістивши Космос у математизований простір, визначуваний суто геометричними відношеннями, він поставив під сумнів ціннісну ієрархію світу, де просторові визначення ("вгору-донизу") мають протилежні релігійні значення. Скажімо, Земля в Анаксімандра локалізована в центрі світу, їй немає потреби рухатися вгору чи вниз, оскільки вона рівновіддалена від усіх точок у просторі, а отже, й не потребує більш опори. Якщо ж узагальнити щойно сказане, жодна стихія або жодна з частин світу не перебуває вже тут у більш привілейованому становищі на відміну від інших. Ніяка фізична сила не посідає домінуючого становища "басилевса", який би здійснював усюди свою владу, панування. Натомість - рівність та симетрія космічних сил. Перевага лише за "законом рівноваги", який заперечує самовладдя. Так у природі, так і в полісі.
"Єдиновладдя", котре в міфологічному світорозумінні було силою, яка створює та підтримує світопорядок, стає в Анаксімандра його руйнівником, причиною розпаду космосу. "Апейрон" забезпечує потрібну рівновагу космічних сил: кожна з них по черзі "захоплює" владу, згодом поступаючися нею на користь іншої. Арістотель підкреслював, роз'яснюючи цю ситуацію: протилежності тут урівноважують одна одну, вони мають "рівність сили" в загальній пропорції елементів космопорядку. І в цілому космосі, і в його земному варіанті, зокрема в чергуванні пір року, і в людському організмові-скрізь можна побачити зміну переваги однієї з протилежних сил над іншими.
На початку V ст. до н. е. Алкімеон твердить, що здоров'я - то "мірна рівновага сил": вологого й сухого, холодного й теплого, гіркого й солодкого тощо, хвороба ж-наслідок "єдиновладдя" одного З цих елементів щодо інших.
Можна знайти певну співзвучність між окресленим розумінням світобудови та новим принципом суспільності давньогрецького поліса, які знайшли своє втілення в особливостях організації міського простору. Влада - не на вершині "соціальної піраміди", а всередині людської групи, в центрі, який є немов би фіксованою точкою рівноваги міста. Всі індивіди та групи симетричні стосовно нього 1.
Надалі філософія прагнутиме розвинути анаксімандрове ставлення до субординації "першоелементів" ще більш радикальними антисубординативними міркуваннями: на зразок міркувань щодо невичерпності світового "генофонду" - безмежної кількості незвідних один до одного першоелементів, "сімен" речей, жодне з яких не схоже на інше (Анаксагор), або ж лейбніцевої ідеї про субстанції-монади-конститутивні елементи буття, кожен з яких є безпосередньо причиною усіх своїх дій та внутрішніх станів, репрезентуючи весь Універсум.
Щоправда, в кожному подібному випадку архітектоніку світобудови мислять як таку, що все ж має якесь організуюче начало. Чи то "верх", чи "центр", а чи якесь інше, без'якісне начало - субординатив-не тлумачення буття не долається остаточно, ні теоретично, ні практич-
1 Вернар Ж-П. Происхождение древнегреческой мысли. М., 1988 С. 135-150.
321
но, оскільки, скажімо, вже згадане співвідношення "центр - периферія" виявилося таким, що здатне за певних умов миттєво наповнювати змістом, аналогічним "верхо-низовій" ієрархії Не випадково, що вже в наші часи "нові французькі філософи" (А. Глюксман, Гі Лярдро, Ж. Дерріда та ін.) порушили питання про наскрізь "монархічну" спрямованість "центрованого" світопорядку-аж до монархічне владних інтенцій, притаманних такому явищу, як логоцентризм у людському світосприйманні Культурологи почали, зокрема, відзначати ту обставину, що будь-який науковий текст, наукове повідомлення побудоване на ієрархічному принципі, містить субординацію певних елементів
Наведені факти спонукають до розмірковування: а чи не пов'язане субординативне тлумачення буття з якоюсь одвічною націленістю людського світовідношення? Можливо, саме цією націленістю убезпечується здатність людини до самоорганізації, а останньою - здатність людини за будь-якого перебігу життєвих подій зберігати цільність та цілісність власного Я? Чи не тому субординативізм порівняно легко відновлювався в історії культури після, здавалося б, нищівних поразок,
Справді, як вчинило з антисубординативністю давніх філософів "офіційне" середньовіччя? Визнаючи, що земля, вогонь, вода й повітря взаємоперетворювані, воно постулює, що над земним світом підноситься сфера небесних тіл, яка не підлягає принципу взаємоперетворення, а також виникнення й знищення Знову утворюється ієрархізована модель світу, де "просторовим сходинкам" буття, що розташовані по вертикалі, відповідають сходинки ціннісні Світобудова знову ієрархізована. До того ж ієрархізована як така, що рухається й розвивається стосовно "нерухомого першодвигуна", стосовно досконалого, отже, того, що не потребує розвитку.
Наступний етап неприйняття так засубординованого тлумачення буття здійснювався вже не в просторовій площині ("верх - низ", "центр-периферія"), а в часовій. Він пов'язувався з християнською ідеєю руху від минулого через сучасне до майбутнього Ось як описував таке подолання субординативізму М. М. Бахтін замість ієрархії "висота - низ" світорозуміння часів Відродження вдається до дихотомії "вперед-назад". Відносним центром космосу, який рухається в часі з минувшини в майбуття, стає людське тіло, тлумачення якого щобільше насичується культурно-історичними характеристиками. У про грамній промові "Про достоїнство людини" Піко дела Мірандола обстоює ідею щодо вищості людини над усіма істотами, в тому числі й небесними духами, оскільки людина е не тільки буттям, а й становленням Вона - поза будь-якою можливою ієрархією, оскільки ієрархізувати можна лише тверде, нерухоме, незмінне буття, але аж ніяк не вільне становлення. Природа будь-яких інших істот є готовою й незмінною Народжуючись, людина отримує "сім'я" будь якого можливого життя. Вона сама обирає з цієї спадщини те сім'я, яке розів'ється й принесе плоди, людина сама вирощує це сім'я, виховує його в собі. Тут, як бачимо, буття співвідносне злюдиною як його найбільш розвинутою представницею Мову ієрархії, зауважує стосовно наведених міркувань М Бахтін, збережено, проте саму ієрархію, по суті, усунуто. Таким, мовляв, є кредо ренесансного гуманізму1.
1 Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и ренессанса. М., 1965 С. 394-401,
322
Чи
Loading...

 
 

Цікаве