WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

середовище.
Винятково розважливою з огляду на це виглядає, зокрема, філософська концепція І. Канта, де те, що ми іменуємо буттям, постає як світ "речей у собі", які не є предметом пізнання. Пізнавана ж частка буття становить лише світ "речей для нас", тобто того, що потрапило в орбіту наших практичних та теоретичних зазіхань. І коли матеріалісти критикували Канта, спираючись на той аргумент, що "речі в собі" все більш перетворюються на "речі для нас", цей аргумент насправді зовсім не спростовував того, що сам-бо "водорозділ" залишається. Залишається, отже, й дилема: світ є Універсум чи Мультиверсум.
Може виникнути заперечення: чи такою вже суттєвою у філософсько-світоглядному плані є щойно згадана дилема, щоб вести про неї мову тоді, коли розглядається поняття буття? На наш погляд, розв'язання цієї дилеми має найбезпосередніше відношення до, так би мовити, стратегії й тактики людської життєдіяльності. Адже, як уже зазначалося, світоглядна зарозумілість стала надзвичайно поширеною за умов, коли під впливом вражаючих здобутків науки й техніки щобільше втрачалося відчуття "таїнства" буття, таїнства всього живого, сущого. Формувалося таке собі спрощене, лінійне уявлення про Універсум: його структура-то є ієрархія форм, різних за ступенем свого саморозвитку: на верхівці цієї піраміди - людина як свого роду володар ("повелитель") "менш розвинених" форм. Звичайно, таке утвердження людини відбувалося, мовляв, не одразу, а внаслідок безупинної "боротьби з природними стихіями". Щоправда, сьогодні перед нами нерідко постає парадокс: ми з'ясовуємо, як йдеться в сучасній пісні, що "боролися самі з собою".
Межі субординативного підходу до розмаїття буттєвих форм. Субординативний підхід до розуміння особливостей буття має свої межі, й порушення цих меж спричинює істотні деформації в ставленні людини до світу та до інших людей. Адже якщо ми заперечуємо таїнство відмінних од людини форм буття, то як уберегти право на таїнство іншої людини? Отже, утверджувався погляд на буття, якому ще
318
Л. Фейербах дав свого часу красномовну характеристику - "монархічний". Це погляд, що визнає за буттєвими формами "лише підкорення та наступність, не знаючи ні координації, ні співіснування", себто-"лібералізму"1.
Вже з наведеного прикладу зрозуміло, що історія людської думки, мабуть, містить чимало ситуацій протистояння "монархічного" та "ліберального" підходів до розмаїття форм буття, намагань якось узгодити між собою субординативне та несубординативне тлумачення буття. Спроби розглядати буття як свого роду ієрархічний гомеостазис робилися ще в давньогрецькій філософії. Такою є, зокрема, Гераклітова ідея "прихованої гармонії" протилежностей, що утворюють красу,- ритмічно-розмірене здійснення природних та людських процесів. Відшукати переконливі онтологічні передумови такої гармонії, яка так багато важила для давньогрецького світорозуміння, намагалися багато хто. Саме цим зумовлювалася еволюція субстанційних уявлень щодо "першооснови" буття, які зводили останню до якоїсь із конкретних речовинних форм (землі, вогню, води тощо).
Чи не першим, кому вдалось уникнути такого субстанціалізму, був Анаксімандр. З приводу наріжного його поняття ("апейрон") сучасники й нащадки зробили чимало спантеличених закидів. Анаксімандр помиляється, не пояснивши, чим же є апейрон: чи то повітря, чи вода, чи земля, а чи якесь інше тіло, дорікає йому Аецій. Анаксімандр надто невизначено мовить про тіло, що лежить в основі всього існуючого, не визнаючи його з виду ні як вогонь, ні як повітря, ні як воду, вторить Аецію Симпліцій. Ні, то не помилка й не відсутність визначеності, нарешті, вступає в суперечку Арістотель. Анаксімандр має рацію: адже остільки, оскільки всі "першостихії" протилежні одна одній, функціонування тільки однієї з них як першооснови спричинило б те, що всі інші згинули б в її безконечності. Цим самим Анаксімандр, власне, обґрунтовує ідею рівності та симетрії в космосі, ідею суверенності стихій, які його утворюють.
Для того, щоб зберегти своєрідну парадигму космічної рівності, Анаксімандр, здається, взагалі схилявся до того, щоб залишити відкритим питання про першопочаток: сам термін "безмежне", що ним віддавна іменують анаксімандрів першопочаток, був насправді не найменням, а тільки означенням одного з його атрибутів. "Субстантивація" ж прикметника "апейрон" відбулась, як вважають сучасні дослідники, десь не раніше IV ст. до н. е. Отже, чи не маємо ми справу з таким собі мілетським Кантом, схильним до того, аби залишити незайманою "річ у собі" задля утвердження ідеї космічного гомеостазису?
1 Фейербах Л. К критике философии Гегеля // Избр. филос. про-изв.: В 2 т. М, 1955. Т. 1. С. 54.
319
Будь-яке порушення останнього, в якому б конкретному різновиді воно не чинилося, зокрема у формі певних конечних речей, згодом обов'язково відновлюється. Саме виокремлення конечних речей з "безмежного" призводить не тільки до виникнення чисельних'прекрасних космосів, але й до порушення одвічної гармонії, яку репрезентує "безмежне". Адже, згідно з Анаксімандром, кожна конкретна річ "за свою нечестивість" (за виокремлення) несе покарання, зазнаючи "помсти від інших у встановлений час". Щось подібне є в гераклітовім тлумаченні живого вогню, який "мірою спалахує й мірою згасає". Цю міру не порушує навіть сонце, оскільки і його дістануть Еринії - охоронниці космічної правди. В кожному випадку спостерігається акцентація на взаємних, симетричних, оборотних співвідношеннях, що властиві самоорганізації буття. Акцентація далебі не випадкова, оскільки містить у собі не просто особливе розуміння буття, а розуміння, вкрай альтернативне щодо його "субординативістських" витлумачень з притаманним їм "монархічним" синдромом.
Звідкіля ж цей останній у мілетців? Відомо, що антична філософія розвивалась у напрямі щобільш критичного переосмислення міфології. Саме тут містився поряд зі вже згаданою раніше "космізацією" людини яскраво виражений субординативізм у розумінні буття. Один з вихідних прийомів міфологічного світобачення - тотальний генетизм та етіологізм: пояснення речі й світу зводиться до оповіді про походження й творення. Останнє ж передбачає творячу істоту та її найвищу владу над усім у бутті. Наприклад, Гомерові архітектоніка світобудови уявлялася так: над Землею - верхнє небо (Олімп), де містяться світлі й позитивні витоки всього існуючого, світлі олімпійські боги. Під Землею-нижнє небо (Тартар), місцеперебування скинутих і тому темних богів, де містяться витоки темні й негативні. Схожа ієрархія пронизує також різні уявлення про "світове дерево", зокрема в наших давньослов'янських пращурів. Субординативні уявлення про буття згодом переходять у ранні грецькі космогонії і звідти вже у філософію *.
Дослідник давньогрецької філософії Ж.-П. Вернар описує це так. Перші грецькі космогонії несуть на собі відбиток міфів про вищу
* Підтвердження такої"монархічності" можна знайти в ранній космогонічній поезії. Зокрема, одне з тлумачень Гомерової "Іліади" (належить Оригенові) стверджує, що слова Зевса до Гери - це слова бога до матерії, які є алегоричним вираженням його
Loading...

 
 

Цікаве