WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

"об'єктивації життя". Здатність до комунікації "задана" кожному з нас тим конкретно-історичним типом культури, до якого ми належимо. Кожна людина як суб'єкт діяльності й світосприймання укорінена передусім у мовну традицію. Ця традиція є, згідно з герменевтами, і найпершим предметом розуміння, й основою такого розуміння.
Отже, комунікативність посідає чільне місце в предметному змісті практики та в людському світосприйманні. Особливість комунікативності ще й у тому, що вона не розмежовує, не протиставляє, а навпаки, поєднує предметно-матеріальну та духовну діяльність, поєднує практику, культуру та духовний світ людської особистості. Адже немає нічого страшнішого від бездуховної практики, позбавленої культурних вимірів. Така практика здатна плодити тільки Чорнобилі. Під культурою в даному разі розуміється перш за все така її особливість, як несхильність до будь-якої "надзвичайщини" у визначенні "стратегії" людського світовідношення. Справжня культура тяжіє не до над-звичайного, а до у-звичаєного, до вивіреного людським досвідом.
Видатний письменник-гуманіст В. Короленко вже в перші пореволюційні роки застерігав від того, щоб "силою нав'язувати нові форми життя, зручності яких народ ще не усвідомив і з якими не міг ще ознайомитися на творчому досвіді"2. Ця пересторога стосується, мабуть, не тільки міжлюдського співжиття, а й співжиття людини з природою. Чи маємо ми право нав'язувати "першоприроді" ті форми "другої природи", які суперечать найфундаментальнішим принципам самоздійснення буття, чинити гіперактивістський владний тиск на це буття?
Будь-яке порушення правил звичайнісінького здорового глузду з культурою несумісне, хай навіть воно прикри-
1 Маркс К, Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. Т. 3. С. 28.
2 Короленко В. Г. Письма к Луначарскому // Новый мир. 1988. 10. С. 215.
399
вається найрадикальнішими та й наймоднішими гаслами. Відомий англійський письменник та есеїст Г. К. Честертон, виражаючи світосприймання народу, що його X. Ортега-і-Гассет називав "народом спокійного розуму", якось сказав, що закономірності буття не залежать від чергової політичної чи світоглядної моди. Водночас він зауважував, що, на превеликий жаль, нерозуміння цієї обставини нерідко демонструють саме люди культури, інтелектуали.
Саме в культурі бродить закваска "модного заколоту". Звідусіль торує собі шлях будь-яка "Нова Руйнівна Критика" (яку, звичайно ж, відкидає найновіша, причому раніше, ніж та що-небудь зруйнує). "Коли нам урочисто сповіщають, що світ повстав супроти віри, або сім'ї, або патріотизму, слід розуміти, що повстав цей світ, а вірніше, що цей світ завжди повстає проти всього" 1. Тут зображений вельми специфічний тип інтелектуала, а саме - інтелектуал-маргінал, який повністю втратив будь-яке відчуття спорідненості з буттям.
Чи не про такі типи йшлося в спогадах В. Ходасевича, які стосувалися настроїв, що переважали в середовищі російських письменників-символістів передреволюційної доби (вони жили в умовах несамовитої напруженості, постійні лихоманки, одержимості. Від кожного вимагалося лише безупинне горіння, рух, байдуже в ім'я чого, вимагалася лише повнота одержимості)? Чи не перегукуються ці настрої з тими, які пронизують чевенгурово-котлованну епопею А. Платонова, де переконливо показано, що рушійно силою найрадикальнішого катаклізму у світовій історії стали саме маргінали (письменник характеризує їх як таких, що втратили будь-яку культурну визначеність: вони не росіяни, не татари, а так звані "прочіє")?
Цікаві роздуми щодо згаданої соціальної верстви висловив у двадцяті-тридцяті роки (якраз тоді, коли писалася чевенгурово-котлованна епопея) видатний український політолог Вячеслав Липинський. На його думку, маргіналізація є тією метаморфозою, що її зазнає, зокрема, частина інтелігентів, а ще більше - напівінтелігентів, які, втративши органічний зв'язок з матеріально-продукуючими класами, прагнуть, спираючися на свою більшу освіту, використати громаду (націю, державу, клас) для себе, на відміну від тієї частини інтелігенції, яка живе для громади Звичайно, слід враховувати ту обставину, що за умов науково-технічної, революції наука й освіта стають що-
1 Честертон Г. К. Эссе//Самосознание европейской культ. XX века. М., 1991. С. 216.
400
вагомішою складовою продуктивних сил суспільства, що це може не позначитися на соціально-культурному статусі інтелігенції. Намагаючись захопити політичну владу, такі здекласовані елементи стають провідниками усіх незадоволених елементів нації, а коли досягають влади, надають її інституціям охлократичного спрямування.
До того ж, крім згаданої соціальної верстви, вітчизняна історія знала й іншу, набагато небезпечнішу. Йдеться про кочовий елемент. Поєднання останнього та здекласованого інтелігентського (й напівінтелігентського) сприяло, на думку В. Липинського, тому, що "Великоруська Московщина" перетворилася на заполонену власними кочівниками охлократичну державу, що російські більшовики успадкували вікову традицію панування кочівників над хліборобами 1. Не була позбавлена кочового елемента, зокрема через своє географічне становище, іУкраїна. Чи не тому логічним фіналом того безпрецедентного соціального експерименту, що здійснювався упродовж десятиліть, стало переважання типу світовідношення, яке межує з екоцидом?
Отже, випливає висновок, що практика набуває свого справді людинотворчого змісту лише тоді, коли вона поєднується з культурною розважливістю, духовним самозаглибленням суб'єкта практичної життєдіяльності. І міра такого самозаглиблення тим важливіша, чим більшими стають екстравертно-перетворювальні можливості практики. Адже якщо згадати те, що мовилося раніше про внутрішню суперечливість людської сутності, самореалізація людини передбачає не тільки "приборкання" якихось несприятливих для неї зовнішніх факторів, а й "приборкання" певних власних сутнісних рис. Життя людське є постійним вибором людиною себе самої. "Жити - то постійно вирішувати, чим ми будемо",- сказав в одній із своїх філософських бесід X. Ортега-і-Гассет. "Чи відчуваєте ви парадокс, прихований у цьому визначенні? Буття, яке полягає не так у тому, що є, як у тому, що буде, отже, в тому, чого ще немає. Адже це визначальний, нескінченний парадокс нашого життя" 2.
Без такого вибору, або ж якщо він нерозважливий, практика може стати не людинотворчою, а людиноруйнівною силою.
1 Липинський Вячеслав. Листи до братів-хліборобів. Нью-Йорк, 1954. С. 143-175.
2 Ортега-ч-Гассет X. Что такое философия? М., 1991. С. 174.
401
Рекомендована література
Иванов В. П. Человеческая деятельность, познание, искусство К., 1979
Категории философии и категории культуры К., 1983
Кутирєв В. О. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філос. і соціол. думка 1991. № 7.
Реализм мировоззрения и мировоззрение реализма. К., 1992.
Табачковський В Г. Світогляд і перебудова К., 1990 Человек и мир человека. К., 1977.
Эвристические функции мировоззренческого сознания К., 1991
Loading...

 
 

Цікаве