WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

людина і може створити те, над чим вона не владна.
Чи ж може така істота вважатись цілком універсальною? А відтак, наскільки всезагальними є наріжні регулятиви її ставлення до світу? Можливо, вони всезагальні лише в межах антропоцентричного світовідношення. Згідно з вимогою категоричного імперативу того ж Канта, людина має діяти так, аби максима її волі могла стати максимою всезагального законодавства. Всезагального в якому обсязі? Якщо в розумінні "спільного для всіх людських істот", то це одна річ. І зовсім інша, якщо в розумінні "космічно всезагального". Оскільки якраз з погляду останнього багато яким з "максим людської волі" притаманна мнима всезагальність.
Як же так трапилося, що мниму всезагальність почали часто-густо вважати справжньою? Чи не найголовніша причина цього - схильність до редукціоністського витлумачення людської сутності. Це питання постало перед нами в попередньому розділі, коли розглядався "есенціалізм" (точка зору, згідно з якою людська сутність передує існуванню, позаяк вона одна). Щоправда, варто уточнити сам термін "редукціонізм". У будь-якому словнику можна прочитати, що він означає зведення чогось вищого до нижчого. Коли ж, скажімо, людську сутність зводять чи то до розумових здатностей, чи до продуктивної діяльності, себто до найвищих за загальноприйнятою ієрархією властивостей буття, який же тут редукціонізм? Він, на наш погляд, у нехтуванні розмаїттям реальних зв'язків, взаємовпливів усіх виявів буття. Адже вищим стосовно кожного, хай найрозвиненішого з цих виявів, є та цілісність, яку вони утворюють через згадані зв'язки та впливи. Беремо, скажімо, розумові здатності людини - тут же виникає загроза' недооцінити інстинкти, беремо соціокультурне - та ж загроза недооцінити антропокультурне (саме так сталося,
396
зокрема, з марксистською оцінкою Фейєрбахового та пізніших різновидів філософського антропологізму).
Зі сказаного випливає, що Універсум - то, найвірогідніше, реальний процес взаємодії усіх виявів буття. Відповідно, універсальність - свого роду кінцева мета всіх людських прагнень і зазіхань, усіх способів освоєння світу людиною. Це щось на зразок ідеального регулятива людської життєдіяльності. Тому слід бути дуже й дуже обережними з вживанням цього поняття при осмисленні життєвих реалій. Тим більше, що, перефразувавши висловлювання X. Ортеги-і-Гассета, яке стосувалося філософських спроб збагнути Універсум, можна сказати, що не тільки в процесі філософствування, але й у реальних житейських наших зусиллях, ми ніколи не можемо бути певними, що те, чого так прагнемо, є Універсум, а не Мультиверсум. Що світ, в якому ми живемо,- єдиний, а не множина співіснуючих світів, які частково перехрещуються, частково заперечують один одного. Що ми, люди, не є об'єктом одного з численних "експериментів", котрі здійснюються буттям з метою "випробувати" ті чи інші його різновиди на життєздатність.
Чи не означає це, що наріжним принципом світовідношення істоти, яка здатна осмислювати своє становище у світі, порівнювати себе з іншими різновидами буття, може бути, перефразуємо тепер А. Швейцера, "благоговіння перед буттям" (себто перед життям у найширшому розумінні цього слова)? Що необхідна націленість самоусвідомлюючої істоти не на експансію щодо інших різновидів буття, а на свого роду їхній гомеостазис, де людина - вже не володар, а рівноправний співучасник, та водночас ще й "охоронець" гомеостазису. Виходить, ми прагнемо такої універсальності, яка є одночасно і "мультиверсальністю". Однак тоді всезагальність має нести в собі водночас і індивідуальність.
Чи можливе таке взаємоузгодження між індивідуальним та всезагальним? Так, саме взаємоузгодження, а не поглинання одного іншим, оскільки поглинається завжди саме індивідуальне. У відповідь маємо нерідко "бунт індивідуальності", яка заперечує будь-що загальнозначуще. Саме так траплялося донедавна в нашому політичному житті, коли за закликами до пріоритету суспільного над індивідуальним стояло підпорядкування першому останнього, коли суспільне було вкрай відчуженим стосовно конкретних людей, вкрай знеособленим, а квазікомпенсацією такої знеособленості виявилася сваволя "першої особи" в суспільній ієрархії.
397
Сьогодні, розбудовуючи громадянське суспільство, ми вчимося забезпечувати таку суспільну атмосферу, де б "різність" індивідуальностей не тільки визнавалася, а й була б умовою саморозвитку будь-яких надіндивідуальних утворень. Ми починаємо усвідомлювати, що справді всезагальне - це те, що забезпечує простір для саморозвитку індивідуального, яке можливе лише за умов реального зв'язку, реального спілкування між індивідуальностями. Це стосується як ставлення людини до людини в межах тих чи інших спільнот, так і ставлення людини до будь-чого у світі.
У сучасній культурології побутує думка про те, що заради збереження життя на Землі необхідно створити "Кодекс прав" усього живого. Гадаємо, поняття "живе" слід тлумачити тут у найширшому розумінні, тобто потрібен Кодекс прав усього сущого. У XVIII ст. французьких матеріалістів піддавали критиці за твердження про "вроджені права" людини (як це так вроджені, коли все в неї, мовляв, суспільне). Нині маємо визнати, що є-таки "вроджені права". Це, по-перше, право на життя. По-друге, право наіндивідуальність. І не тільки в людини, а й у кожного з інших виявів буття.
Отже, всезагальне, якщо воно справжнє, а не мниме, не є якоюсь самосущою субстанцією. Всезагальне - це нормальний взаємозв'язок між індивідуальностями (чи то окремими людьми, чи певними людськими спільнотами, соціальними верствами, етносами, культурами, зрештою, між людиною та іншими виявами буття). У зв'язку з цим актуалізується питання про те, яке місце посідає в предметному змісті практики і, далі, в людському світовідношенні такий чинник, як комунікативність.
Людина й світ: проблема взаєморозуміння. Питання про значущість комунікативності, себто способів взаємозв'язку між людьми та способів взаємозв'язку людини зі світом, чи не вперше постало як одне з найактуальніших у філософській спадщині К. Маркса. Про гостроту відчуття згаданого питання свідчить та обставина, що з самого початку воно осмислювалося через зіставлення неспотворених та спотворених форм комунікації (якщо висловлюватися мовою відомого представника сучасної герменевтичної філософії Юргена Хабермаса). Адже провідною тезою Марксових розмірковувань була думка про те, що "обмежене відношення людей до природи зумовлює їх обмежене відношення один до одного, а їх обмежене відношення один до одного - їх обмежене відношення до природи" 1. Із цих міркувань випливає, що спотворені форми
398
комунікації не спроможні забезпечити справжню раціональність людської практики, яка полягає, на нашу думку, у взаємоузгодженні способу людського буття зі способами самоздійснення інших виявів буття.
Не випадково в сучасній герменевтиці на чільне місце висунуто найважливіше світоглядне питання сьогодення - питання про розуміння будь-кого іншого. Чи йдеться про окрему людину, чи цілу історичну або культурну добу, головне в ставленні до них - намагатися якнайадекватніше зрозуміти будь-які
Loading...

 
 

Цікаве