WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

Розмаїття форм буття (пошукова робота) - Реферат

розпочинається формування "механічної економіки" - з притаманною їй орієнтацією на суцільний машиноподібний розрахунок кожної дії та планування. Нова економіка вимагала й нового людства, такого, яке було б у самій своїй основі співмірним унікальному єству новоєвропейської техніки, яке б дозволило цьому єству техніки уповні заволодіти собою. Взагалі планетарна техніка вимагає специфічної людини, такої, яка готова вживати саму себе як "матеріал для здійснення власних проектів"1. Заради безумовного панування над землею людина перетворює себе на засіб цього владного прагнення.
Інший представник філософії екзистенціалізму Ж. П. Сартр віднайшов витоки такої метаморфози мети та засобів людської діяльності у співвідношенні людини й знаряддя праці. Якщо спочатку людина є тим, хто "позначуе" знаряддя, то згодом все стає навпаки, "позначуюча" функція переходить до знаряддя (як ми називаємо того, хто обробляє дерево? - "Столяр"!). Сучасний лісник, який ходить тими ж стежками, що їх витоптали його батько та дід, насправді робить Це зовсім інакше: його "поставлено" на ці стежки деревообробною промисловістю,-нібито продовжує сартрову думку М. Хайдеггер. Техніка справляє величезний вплив не тільки на матеріально-предметне, а й на духовне освоєння світу людиною, зокрема, на пізнання. Вона виводить залучені до сфери техногенного впливу фрагменти буття з "потаємності" й відкриває перспективу "істинствування" - проте лише тією мірою, якою ці фрагменти та й сама людина, причетна до них, підпорядковані "демонізмові" техніки.
1 Хайдеггер М. Европейский нигилизм // Проблема человека в западной философии. С. 268, 285-286.
393
Іншими словами, в самосвідомості новоєвропейської людини (а ми через надмірне тяжіння до владного тлумачення взаємозв'язку людини зі світом майже "цілком європейці") сформувався й утвердився такий собі гіперактивістський синдром, пов'язаний зі схильністю до "підкорення" усього і вся, тотального його реконструювання.
Перетворення чи освоєння світу? Саме до такого перетворення найчастіше й зводили суть практики. Проте слід мати на увазі, що перетворююча здатність практики "людяна" лише настільки, наскільки вона сприяє освоєнню світу людиною, тобто трансформації всього перетворюваного, зокрема, промислово-технічним виробництвом, у "неорганічне тіло" людини, наскільки це перетворення сприяє формуванню духовного багатства людини, виробленню отієї самої "внутрішньої людини", людини не тільки розвинутого інтелекту, але й розвинутих почуттів, "людини серця". Надзвичайну актуальність має й питання про міру реальної "людиноцентрованості" всіх предметних інгредієнтів практики як опредметнених сутнісних сил самої людини, про міру їх, так би мовити, зворотної засвоюваності людиною.
Чи не найзначніша ж суперечність сучасної практики людства - зростаюча несумірність її перетворюючої та освоюючої спрямованості. Багато що ми залучили до перетворюючої діяльності, так і не освоївши, тобто не розкривши й не використавши його справді гуманістичних потенцій. Сучасна екологічна криза уособлює істотний розлад у "неорганічному тілі" людини. Це негаразд, який стосується не тільки способів існування людської сутності, а й самої цієї сутності, самого способу буття людини. Останньому притаманна все більша розузгодженість з особливостями буття загалом.
Той "сплав" законовідповідності природних процесів з доцільністю людської діяльності, про який йшлося раніше, виявляється далебі не завжди органічним. Сьогодні існує досить свідчень того, що він. може виявитися націленим не на "продовження" природи у формах практичної діяльності (як це мало б бути), а проти природи. Особливо в разі, коли креативні можливості практики починають переважати над рекреативними можливостями природи. Саме така ситуація склалася нині. Тому надто гостро стоїть питання про використання креативного потенціалу практики для компенсації "відставання" рекреативного потенціалу природи.
Це принципово нове завдання, небачене за своєю трудомісткістю, яке належить вирішувати й нам, і ще більшою
394
мірою наступним поколінням людей. Для такого вирішення необхідні й високий науково-технічний потенціал суспільства, і громадянська злагода, і дієздатність владних структур держави, і, звичайно, хоч це вже й парафраз закликів "застійних" часів, висока громадянська свідомість членів суспільства. З огляду на окреслену обставину розкриваються й нові грані змісту тієї узагальнюючої націленості, про яку йшлося, коли давалася характеристика людинотворчого змісту практики. Найвищий вияв такої націленості - здатність співвідносити та взаємоузгоджувати світ, яким він є у структурі людського способу буття, та світ об'єктивних закономірностей сущого. Практика може набути своєї універсальності тільки за такої умови, себто, коли вона відповідна тему, що віддавна іменовано Універсумом.
Без цього ж перевага людини стосовно інших живих істот (творення "другої природи") обертається своїм негативним змістом. Сучасна людина часто не в змозі пристосуватися до нею ж створеного середовища. Зміни в цьому середовищі зачіпають вже численні, зокрема, й генетичні, структури людини, що загрожує її спадковості, а отже, й майбутньому. Не випадково ще понад десятиліття тому голова Римського клубу А. Печчеї твердив, що межі матеріального зростання сучасної цивілізації пов'язані з внутрішніми межами, які вроджено притаманнілюдській істоті 1.
З огляду на щойно сказане розкриваються нові грані змісту таких двох фундаментальних властивостей практики, як універсальність та всезагальність. Досі вони мислилися тотожними: адже всезагальність є тією суспільною формою, що втілює універсальність змісту практичного освоєння світу людиною, універсальність тих зв'язків і відношень довколишнього світу, котрі освоєні людиною. Наскільки, однак, універсальним є зміст практичної діяльності людини, хай навіть найрозвиненішої?
Вважається, що людина є універсальною істотою за своїми суспільно-родовими властивостями. І багато що свідчить на користь такої гадки. Адже діяльно опановуючи світ, людина робить своїм "неорганічним тілом" фактично всю природу. Проте щобільші негаразди в цьому "тілі" спонукають ось на які міркування.
Парадокси ідеї універсальності людини. Колись у середньовіччі схоласти дискутували з приводу всемогутності бога. Смисловим ядром суперечок було питання про бо-
1 Печчеи А. Человеческие качества. М., 1980. С. 128.
395
жественну всемогутність: чи може він створити щось таке, над чим був би сам не владей? Скажімо, камінь, який не зможе підняти. І виходило так, що в будь-якому разі бог не є всемогутнім, оскільки він або не може створити такий камінь, або, створивши, не може його підняти.
Є підстави запідозрити, що, оскільки, як показав пізніше Кант, питання про бога (а отже, і про його властивості) виходить за межі чуттєвого досвіду й належить до сфери "речей у собі", реальний зміст згаданої суперечки стосувався не так бога, як "людинобога", себто обожненої людини. Новоєвропейський гуманізм опинився якраз у смислових координатах такого обожнення, а нині - перед тим прикрим фактом, що саме обожнена
Loading...

 
 

Цікаве